Кордони і землі війська запорізького (XV - середина XVII СТ.)

9 Pages·0.244 MB·Ukrainian

by  Мицик Ю.А.

УДК 947.04 (Укр.)
о. Юрій Мицик
КОРДОНИ І ЗЕМЛІ ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО
(XV - СЕРЕДИНА XVII СТ.)
У статті розкрито процес формування території Війська Запорізького як державного утворення.
Лише втрата державної незалежності Гетьманщини у 1659 p., перетворення її в автономну одини-
цю у складі Московської держави, а потім і Речі Посполитої, кривава Руїна, яка призвела до знищен-
ня української державності на правому боці Дніпра і значно зменшила автономію Гетьманщини на
лівому боці, пізніше і Січі, загальмували розширення кордонів "Вольностей Війська Запорізького" у на-
прямку до Чорного й Азовського морів.
Питання про кордони земель Війська За- товського Вітовта (1392-1430) пов'язується
порізького є багато в чому непроясненими че- процес будування важливих міських центрів
рез брак джерел, особливо стосовно раннього на півдні України. Досить назвати Коцюбіїв
етапу в історії запорізького козацтва, який по- (сучасна Одеса), фортеця св. Іоанна (Херсон?),
чинається як мінімум з кінця XV ст. Причи- поселення в районі сучасного Миколаєва (ця
ни ж виникнення козацтва можна звести до міська дільниця і досі має назву Витовка), по-
трьох основних: 1) необхідність у збройній селення на о. Хортиця (сучасне Запоріжжя),
протидії агресії Османської імперії та її ва- будівництво торгово-митного центру на Тавані
салів; 2) втеча українських селян і міської тощо. У 1394 р. виникають Черкаси, яким
бідноти від зростаючого визиску феодалів; 3) судилося бути одним з потужних центрів ко-
необхідність колонізації, освоєння і заселення зацтва. Офіційний опис кордонів Великого
багатющих українських земель. князівства Литовського, здійснений напри-
Відзначимо, що степи Центральної і Пів- кінці панування князя Вітовта, засвідчує, що
денної України аж до Чорного та Азовського на півдні кордон проходив Дністром та Дніст-
морів освоювалися нашими предками ще в си- ровським лиманом, узбережжям Чорного мо-
ву давнину, а в добу Київської Русі в регіоні ря, Дніпровським лиманом, пониззям Дніпра
існували, скажімо, значні поселення при впа- до Тавані (біля сучасної Каховки), а далі ішов
дінні р. Самари у Дніпро (Огрінський півост- лівобережжям по річкам Овечі Води, вер-
рів у межах сучасного Дніпропетровська), по- хів'ям Самари аж до Сіверського Донця та Ти-
тужне місто Олешя, що вперше згадується в хої Сосни [1] .
літописах під 1084 р. (12 км нижче сучасного У 1475 р. Османська імперія остаточно за-
Херсона), врешті Тмутараканське князівство войовує Кримське ханство і змушує його йти
на Таманському півострові і т. д. Цей зако- у руслі своєї політики. Невдовзі розпочина-
номірний процес було перервано монголо-та- ються потужні напади османських військ та їх
тарською навалою XIII ст. Однак естафету від союзників на українські землі; негативне зна-
Русі-України перейняла Русь Литовська (Ве- чення цих нападів можна порівняти з тим,
лике князівство Литовське і Руське)..Скорис- яке вчинила навала Чингісхана і Батия. Узбе-
тавшись із послаблення Золотої Орди, де поси- режжя Чорного моря від Дністра до Дніпра
лилася феодальна роздробленість, держава знову переходить до рук загарбників, котрі
князів Гедиміна, Ольгерда і особливо Вітовта відсовують кордон з Великим князівством Ли-
завдає кочівникам потужних ударів у XIV - товським далі на північ. В цей час на повний
середині XV ст. (після Синьоводської битви долос заявляють про себе українські козаки
1362 р. було ліквідовано золотоординське па- / (хоча джерела згадують про козаків ще у
нування в Україні), відсуває свої кордони да- XIV ст., але там йдеться, очевидно, про части-
леко на південь. З іменем Великого князя Ли- ну тюркських орд. Перші цілком достовірні
© о.Юрій Мицик
о. Ю.Мицик. Кордони і землі Війська Запорізького (XV - середина XVII ст.)
згадки про українських козаків датовані ману та Очакова), є дані про козаків з Києва,
1489 р.)· Вони розпочинають активні збройні Черкас, Канева та інших міст, називаються їх
дії і з того часу стають надійним щитом у за- імена поруч з назвою міста, з котрого вони по-
хисті України, Польсько-Литовської держави, ходили, наприклад, козаки-черкащани: Манд-
врешті - християнської Європи (на її півден- рика, Минко, Митенко, Душбекенич (1503 p.).
но-східних рубежах) від агресії Османської У скарзі послів Кримського хана Сагіб-Гірея
імперії. Одночасно, в умовах постійної бороть- до короля Сигізмунда-Августа (20.10.1545)
би проти ворожих нападів, козаки активно ос- йдеться про козаків, котрі вийшли з Черкас,
воюють степи Центральної та Південної Ук- Канева, Брацлава, Вінниці та інших міст і
раїни. Вони осідали насамперед на берегах зібралися чисельністю понад 800 осіб у полі за
Дніпра та його притоків, де знаходили надійні Черкасами, а пізніше кілька разів громили
укриття від ворогів у плавнях, на островах то- ординські каравани, що йшли з Орди до Моск-
що, чудові місця для промислів, паливо, ма- ви чи навпаки через Поле. Відзначалося та-
теріал для будування човнів. Велике значення кож, що, очевидно, козаки "на Товани, по
мав той факт, що Дніпром - головною річко- Днепру на Бургуне, на Чорнои КриницьІ, на
вою артерією України - йшов важливий тор- Дроб-ьньїх Криницах, на Самари людей наших
говельний і військовий шлях, відомий ще з бють..., козаки киевские, черкаские й канев-
часів Київської Русі ("з варяг у греки"), тут ские против врочища Сантьчарова [Санжари? -
знаходився значний відрізок так званого "Со- Ю.М.] их [купцов] погромили й товар их весь
ляного шляху". Саме Дніпро забезпечував побрали... посол наш... оком своим видел, яко
зручний зв'язок Запоріжжя з так званою "во- тьіе вси товари продаваньї у Черкасех" [3].
лостю", тобто важливими центрами Польсько- ! Дуже важливими, є свідчення уставної гра-
Литовської держави, насамперед із Києвом. моти київського воєводи Андрія Немирича
Звідти козаки або бажаючі ними стати пливли черкаському старості Яну Пеньку від
Дніпром на Низ, до порогів, звідти привозила- 23.08.1539 p., яке стосується не лише відомо-
ся зброя, боєприпаси, частково й провіант го повстання черкащан та канівців проти ко-
(особливо велика потреба була у борошні, бо ролівської адміністрації 1536 p., а й події
через постійну небезпеку ординських нападів значно раніших часів. Тут, зокрема, згадують-
хліборобство на Запорожжі зайняло більш- ся скарги черкащан на старосту, який "порог
менш гідне місце в його економіці лише у наш звічньїй міщанский на имя Звонец на
XVIII ст.). Дніпром козаки спускалися до Чор- Дніпрі у нас отнял" [4]. Київський воєвода ви-
ного моря, де проводили свої військові опе- магав від Я.Пенька повернення черкащанам
рації (в разі потреби використовувалася Сама- цих земель. Слова "звічньїй" та "звічистьій",
ра, ліва притока Дніпра, йдучи якою та інши- тобто споконвічний^ стосовно Звонецького по-
ми річками, козаки доходили до Азовського рога (біля сучасного села Звонецького Соло-
моря). Осідали також козаки у Подністров'ї, нянського р-ну Дніпропетровської області) яс-
Побужжі, на берегах інших річок чорноморсь- но свідчать, що цей поріг з територією, яка
кого басейну. прилягала до нього, належав черкащанам
У другій половині XV - на початку XVI ст. практично з часів перших згадок про самі
козацькі "уходи" і зимівники, хутори й слобо- Черкаси (1394 p.).
ди з'являються у верхів'ях Південного Богу На освоюваних козаками землях знаходи-
(Бугу), на Синюсі, Росі, Тясмині, Трубежі, лися "уходи" - степові промисли (рибальство
Сулі, Ворсклі, Пслі, Хоролі та ін. [2]. Основна та переробка риби: соління, копчення, за-
маса козаків зосередилася на території Київ- готівля ікри; мисливство, бортництво тощо).
ського воєводства, південні кордони якого ся- Ці промисли, як довів свого часу В. Голобуць-
гали колись Чорного моря, але наприкінці кий,- вимагали "постійного перебування людей
XV ст. відступили до Тавані. Головним цент- на "уходах" [5]. Через "уходи" йшла також
ром козацтва було тоді місто Черкаси, через торгівля сіллю, котру видобували в лиманах
що російські джерела часто називали козаків та озерах неподалік берегів Чорного та Азовсь-
"черкасами". кого морів. Первісно "уходи" були сезонними,
Джерела останньої чверті XV - першої по- в холодну пору тут залишалися хіба що коза-
ловини XVI ст. згадують про дії козаків у ки-мисливці за хутряним звіром; пізніше вони
Східному Поділлі (1489), Наддніпрянщині від стають місцями постійних поселень та про-
Києва до Черкас, на Низу Дніпра (аж до Ли- мислів. Дуже цінну інформацію про освоєння
МАҐІСТЕРІУМ. Випуск сьомий. ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ
степів Центральної та Південної України жи- помилковою І не грунтується на якихось
телями Черкас, Канева та інших міст, насам- історичних джерелах. Можна припустити, що
перед козаками, містять у собі урядові описи цей монастир, точніше скит, існував у
черкаського та канівського замків (лютий-бе- XIV-XV ст., коли ця зона "уходів" опиняється
резень 1552 p.). Вони фіксують велику кіль- в руках київських монастирів та козаків-уход-
кість черкаських та канівських "уходів", кот- ників.
рі були на берегах рік Дніпра, Росі, Удаю, Про постійне проживання на вищезгада-
Ворскли, Псла, Хорола, Орелі, Тясмина, Інгу- них "уходах" козаків ("вони живуть там між
ла, Інгульця, Самари, Вовчих Вод (аж до ви- ріками постійно") свідчили польський хроніст
токів двох останніх) та ін. Найвіддаленішими Б.Папроцький, котрий переказував розповідь
на південь "уходами" були подніпровські, що гетьмана Війська Запорізького Самійла Збо-
знаходилися у Запоріжжі (Надпоріжжя та ровського про його перебування на Запоріжжі
власне Запоріжжя): "Уходи на порозех: Вол- на початку 80-х років XVI ст. [9], та фран-
неч [Вовнизький - Ю.М.], а Ненаситец. Уход цузький мемуарист Боплан. Останній відзна-
Плетеница. Уход Бозовлук [р. Базавлук - чив також, що біля острова Романова (район
Ю.М.]. Уход Носовский [Носівська переправа сучасного с.Романкова вище Дніпропетровсь-
через Дніпро на лівому його боці, напроти Ми- ка, фактично в межах Дніпродзержинська на
китинського Рогу, тобто Нікополя - Ю.М.]. правому боці Дніпра) "збирається сила-силен-
Уход Томаховка [р. Томаківка - Ю.М.]. Уход на рибалок, які прибувають з Києва та інших
Аргачик. Уход на Тавани" [6]. Як бачимо, не- міст". У самому Романові (Романкові), згідно
зважаючи на потужні ординські наскоки ос- з Бопланом, "козаки зустрічаються, збираючи
танньої чверті XV - початку XVI ст., що сяга- військо і проводячи раду" [10]. Аналогічно
ли Києва, Перемишля й Острога, козаки (фор- проходило поступове освоєння у XV-XVII ст.
мально піддані Великого князівства Литовсь- степів на схід і захід від Середньої Над-
кого) тримали кордони держави досить далеко дніпрянщини - від Дністра до Сіверського
на півдні, про що свідчить насамперед існу- Донця. Тому термін "Дике поле" не можна
вання Таванського "уходу". П'ять "уходів", в прикладати до всього степу огулом, не врахо-
тому числі три надпорізькі (Вовнізький, Нена- вуючи часу і конкретної території. Його мож-
ситецький і Протовчанський, названий так від на вживати (та й то умовно) тільки стосовно
р. Протовчі на лівому боці Дніпра вище сучас- території, підвладної в той час ординцям-ко-
ного Дніпропетровська) черкаський староста чівникам.
віддавав у оренду жителям Києва, Чорнобиля, Важливим етапом у розвитку запорізького
Мозиря, Бихова та Могилева. Тут же розташо- козацтва і подальшої колонізації "Дикого по-
вувались окремі "уходи", що належали Києво- ля" є поява Запорізької Січі. Туманні згадки
Печерській лаврі та Пустинно-Микільському про перші Січі знаходимо у мемуариста
монастиреві у Києві. Насамперед це стосу- XVIII ст. С.Митецького. Одні з них є звичай-
ється важливих місць для рибальства, що зна- ним непорозумінням (розташування Січі коло
ходилися при впадінні у Дніпро річок Орелі та Седнева на Чернігівщині), інші ж (вказівка на
Самари (територія сучасного Дніпропетровсь- Черкаси як на центр Січі), очевидно, є небез-
ка). Тут були сконцентровані "уходи" Черкас, підставними. Перша з відомих на сьогодні За-
Канева та київських монастирів "на бобрьі, на порізьких Січей, Хортицька, існувала у
рьібу, на мясо" [7]. 1553-1557 pp. на о.Мала Хортиця (Байди)
Очевидно, саме з того часу було названо між правим берегом Дніпра та центральною
Монастирським острів, що знаходиться в су- частиною найбільшого в Європі річкового ос-
часному Дніпропетровську (на території парку трова Хортиця. Археологічними розкопками
ім. Шевченка) і зберіг назву до наших днів. останнього десятиліття, насамперед Д.Телє-
Цей острів, до речі, згадується у Г.Л. де Бо- гіна, доведено існування тут козацького
плана, причому його назва виводиться від укріплення-січі. Коротка історія Хортицької
якогось монастиря, від котрого вже у першій Січі міцно пов'язана з іменем князя Дмитра
половині XVII ст. не залишилося жодних Вишневецького-"Байди". Після завоювання
слідів [8]. Хоча деякі церковні автори другої Хортицької Січі кримським ханом, якому до-
половини XIX ст. (єпископ Феодосій (Мака- помагали турецькі та молдавські загони, коза-
ревський)) твердили, що даний монастир існу- ки були змушені відступити на північ, до Мо-
вав ще до хрещення Русі, однак ця думка є настирського острова, про котрий вже йшло-
о. Ю.Мицик. Кордони і землі Війська Запорізького (XV - середина XVII ст.)
ся. Після загибелі Д.Вишневецького (1563) торієм (панував у 1576-1586 pp.). Ним було
Січ була перенесена на острів Томаківка, що створено так зване реєстрове козацтво, що ма-
стояв у гирлі р. Томаківка при її впадінні у ло значні "права й вольності", військові клей-
Дніпро (поблизу сучасного Марганця Дніпро- ноди, отримувало за свою військову службу
петровської обл.). Першими про існування Речі Посполитій "жолд" (платню). Таким чи-
Томаківської Січі повідомили польські хро- ном значно прискорилося формування особли-
ністи Марцін та Йоахім Бєльські у своїй вого козацького стану. Характерно, що Сте-
"Хроніці Польщі" одразу ж після опису подій фан Баторій закріпив за козаками не лише
1574 р. [11]. Думка, висловлена свого чаcу право землеволодіння на "волості", а й надав
В.Голобуцьким, згідно з якою Томаківська Січ їм величезні території на півдні України.
мала передувати Хортицькій і нібито існувала Згідно з цим універсалом, нібито підтвердже-
вже у 40-х роках XVI ст. [12], не має під ним Б.Хмельницьким 25(15).01.1655 p., запо-
собою ніяких підстав. Томаківська Січ, як і рожцям надавалися такі території: Трахте-
наступні Запорозькі Січі: Базавлуцька мирів, а "от того города Терехтимирова на низ
(1593-1638), Микитинська (1638-1652), понад Дніпром рікою до самого Чигирина і за-
Чортомлицька (1652-1709), Підпільненська порожских степов ку землям чигиринським
(1734-1775), за винятком Кам'янської подойшлих, всі землі со всіми на тих землях
(1709-1711) і Олешківської (1711-1734), - насаженними містечками, селами і футорами,
знаходилися у тому ж районі. Всі вони віді- рибними по тому берегу в Дніпрі ловлями і
грали важливу роль у розширенні кордонів інними угодні, а вшир от Дніпра на степ, як
козацької колонізації, "вольностей Війська тих містечок, сел і футорів землі здавна нахо-
Запорізького", які на той час були і південно- дили і тепер так се тоє в ix завідованю маєт,
східними кордонами Речі Посполитої. заховати; городок старинний же запорожсь-
Утворення Речі Посполитої у 1569 р. при- кий Самар c перевозом і землями гору Дніпра
звело до посилення колоніального гноблення по річку Орел, а вниз до самих степов нагайсь-
українського та білоруського народів, наслід- ких і кримських, а через Дніпр і лимани
ком чого стало зростання потоку втікачів на дніпровиі і боговиі, як із віков бивало, по оча-
Січ, збільшення військового потенціалу Вій- ковские влуси, і вгору річки Богу по річку
ська запорізького. Характерно, що козаки жи- Синюху, от самарских же земель чрез степ до
вуть не лише на Січі, а й на "Волості", актив- самой ріки Дону, гді еще за гетмана козацько-
но впливаючи на місцеве українське населен- го Прецлава Ланцокорунського [початок
ня, яке прагне покозачитися. Посилення мо- XVI ст. - Ю.М.] козаки запорожскиє свої зи-
гутності Запорізького козацтва, його актив- мовники мівали..." [14]. Важливо, що з цим
ності у боротьбі проти Османської імперії (до- документом запорізьке посольство на чолі з
сить згадати молдавський похід Івана Підкови П.Калнишевським їздило до Петербурга в се-
1577 р.) змушує панівну верхівку Речі Поспо- редині XVIII ст. добиватися повернення Кошу
литої подумати про використання запорожців Запорізької Січі земель, забраних російським
у своїх інтересах. Власне, ще король Сигізмунд урядом під "Новосербію" та на користь Вій-
І Старий (панував у 1507-1548 pp.) і його син ська Донського. Деякі дослідники, щоправда,
Сигізмунд Август (панував у 1548-1572 pp.) не визнають цей універсал оригінальним,
намагалися залучити хоча б невелику групу вважаючи підробкою часів Нової Січі
козаків собі на службу. Активним прихильни- (1734-1775). Але навіть і в такому випадку
ком цієї ідеї був знаменитий Остафій Дашко- слід визнати, що документ зберіг усну тра-
вич, черкаський староста, котрий ще в 30-х ро- дицію, яка існувала на Запоріжжі. Так, зга-
ках XVI ст. прагнув збудувати у пониззі Дніп- дується місто Самара (Самарь) - нинішній Но-
ра потужні фортеці і залучав козаків до вій- вомосковськ Дніпропетровської області, кот-
ськових походів проти ординців. Сигізмунд рий за часів Нової Січі був столицею найбагат-
Август своїм універсалом від 20.11.1568 р. за- шої паланки (округу) земель Війська За-
кликав козаків, котрі проти його волі "на ни- порізького. За даними джерел, відомих ще
зу, на Днепре, в полю й на иних входах [ухо- Д.Яворницькому, місто Самара існувало ще
дах - Ю.М.] перемешкивают", стати на опла- наприкінці XVI - початку XVII ст., як і су-
чувану королівську службу [13]. сідній монастир (Пустинно-Микільський). На-
Але реформа козацтва була проведена ли- ми було виявлено в польських архівах листа
ше у квітні 1578 р. королем Стефаном Ба- кримського хана Девлет-Гірея, писаного ним з
МАҐІСТЕРІУМ. Випуск сьомий. ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ
Самари у 1562 р. Це є найдавніша згадка про род на лівому боці Дніпра [15]. Щоправда, на
Самару, отже вона вже існувала за часів Ба- деякі з цих маєтностей висунули свої пре-
торія і могла бути передана козакам, як, тензіїі феодали, тому Косинський уже в ході
скажімо, Трахтемирів. повстання, під час взяття Білої Церкви
З моменту козацької реформи 1578 р. (29.12.1591), заволодів паперами князя Дмит-
серед козаків-запорожців почалося розшару- ра Булиги-Курцевича, в тому числі і приві-
вання: одні стали реєстровими, а інші не отри- леєм на староство Білоцерківське та Богу-
мали офіційного статусу в Речі Посполитій. славське, на "кгрунт Розволовьский й Вели-
Реєстровці отримували земельні володіння на кую Слободу й на Рокитную" [16].
"волості", що значно посилило тенденцію до Внаслідок осідання козаків не лише на За-
вступу у козацький стан не тільки соціальних поріжжі, але й на "волості", що часом за-
низів, а й представників панівного класу кріплювалося наданням козацькій старшині
(дрібна шляхта), закріпило за козаками певні певних маєтностей, вже наприкінці XVI ст.
права і на землі "волості". Чи не першим відо- утворилася смуга козацьких поселень від
мим земельним наданням була постанова сей- Києва до Чигирина, яка пізніше складатиме
му Речі Посполитої 1590 р. Вона закріпила становий хребет Гетьманщини. Очевидно, са-
надання Криштофу Косинському, майбутньо- ме тоді за цими козаками утвердився термін
му керівникові козацького повстання, місце- "городові" на відміну від низовців, котрі
вості Рокитна у Пороссі (нині - райцентр Ки- постійно перебували на Січі і взагалі на Низу.
ївської обл.), Войцеху Чарновицькому - Бори- Важливі дані, які засвідчують зростання ко-
шполя з с. Іванковським на Дніпрі, ще два ко- зацтва у Наддніпрянщині, містяться в люст-
заки отримали городище Володарецьке з сели- раціях Київського воєводства 1616 та 1622 pp.
щем Розволозьким на Росі, Горошин і Снепо- Для зручності зведемо їх у таблицю [17]:
Таблиця
о. Ю.Мицик. Кордони і землі Війська Запорізького (XV - середина XVII ст.)
Продовження таблиці
Богушкова слобода над р. Золотоношею 40-5
Боровиця 100-500 понад 400-50
Голтва 700-30 230-20
Ірклії'в понад 300 20 ? 70
Кропивна 60-30 понад 200-60
Слобода на Сарському городищі -10
Манжалія 16-6
У даній люстрації подані лише назви міст, назви цих населених пунктів: Стульпяки,
містечок та деяких слобід. Однак люстрація Харково, Войтово, Любаров, Скопці, Махово,
1622 р. наводить ще цілий ряд сіл та хуторів, Борщова, Дубники, Пристронний, Лазорчиці,
у тому числі козацьких, котрі варто назвати. Вовчково, Городище, Гланишове, Юнище,
Так, у Білоцерківському старостві було 52 се- Стружкова, Помокле, Соснова, Денисово, По-
ла або хутори, в т.ч. 37 козацьких: Муринці, лежаї, Безпальце, Калениково, Циблі, Повів-
Ломикозинці, Дулицькі, Руда, Хвощівка, Ус- ці, Каратуля, Лис (село при Яготині). У Кор-
тя у Руставиці, Трущеково, Латки, Бутович, сунському старостві "сел...немає, лише хуто-
Городище Цибуліно, Козаники, Волоти Устя, ри міські козацькі, котрих частина тяжіє до
Панський млинок, Безуглаки, Нищиково, На- Корсуня, а частина - до Стебліва". У Черкась-
прасники, Трухончичі, Дроздово, Сидорчиці, кому старостві названо 14 сіл або хуторів,
Михайлово Городище, Паленчиці, Бердники, котрі, очевидно, належали козакам: на право-
Бихівка, Пінчуки, Селівончиці, Дублянчиці, му березі Дніпра - 8 (Дунинів, Нечуїв, Сульсь-
Глушки, Храпачі, Скробеші, Острицькі на кого, Харковиця, Хацько, Каратул, Білозеро
Узеню, Томилово, Сухоліси, Сиротиніно, (Білозір'я), Дуберів на Руській Поляні біль-
Клоцьки, Петухи, Пилипча. Зазначимо, що шій і на Поляні меншій), а на лівому боці - 6
білоцерківський боярин (дрібний шляхтич) (Липковське, Зелізково, Попово, Тараново,
Микола Лісович, який володів урочищем Та- Мутишино, Пищиково). Тут же загально ок-
расці з околицями, "приєднався до запорізь- реслена "земля Східна Сіверська, Ворскла з
ких козаків" і відмовився подати люстраторам річкою Полузорою та Кустовим", де, безпереч-
відомості про свої володіння. Не подаються та- но, існували поселення.
кож дані про козаків у більшості приватних При користуванні даними люстрацій 1616
містечок староства: Новоселиці, Табор (Та- та 1622 pp. треба мати на увазі їхню неповноту,
борівка), Сквир, Хутір на Кам'яниці. У Богу- на що вказують часом і самі упорядники цих
славському старостві названо 13 сіл, жителі документів. Так, з документів початку 20-х
яких, за деякими винятками, були козаками: років XVII ст. відомо про те, що козаки про-
Биївці, Ольховець, Більмачі, Тептіївка, Охма- живали у Фастові, Ржищеві, Стайках, Обухові
тов, Дубинці, Мисайлівка, Ісайки, Щер- та інших містах та селах. Треба сказати, що
банівка, Туники, Луки, Уле, Семерзово. У поняття "дом", вживане люстраторами, є
Канівському старостві названо 33 села, з яких ширшим від поняття "сім'я", бо в одному бу-
11 були козацькими (Пекарське за Дніпром, динку могло проживати кілька козацьких сі-
Решотки, Биркозово, Виргани, Чабанівка, Ко- мей, слуги, джури тощо і тому фактична кіль-
стенець, Тростянець, Кришин, Райтків, Сели- кість козаків була значно більшою. Люстрато-
ще). Ще три села (Колесища, Романьки, сло- ри намагалися охопити насамперед "послуш-
бода Букрин) по смерті князя Я.Островського них", тобто підданих феодалів (селян, міщан),
перейшли до ченців Трахтемирівського монас- а козаками цікавилися менше. До того ж і ко-
тиря. У Переяславському старостві було 25 заки уникали люстраторів, небезпідставно
сіл і хуторів, де проживало 280 підданих, розглядаючи переписи як потенційну спробу
котрі, однак, не несли жодних повинностей, властей закріпачити вільне населення. Врешті
крім стацій, і не платили чиншу, а також по- й самі шляхтичі або їхні управителі часом не
над 1000 козаків. Люстрація подає наступні допускали люстраторів до своїх маєтностей.
10 МАҐІСТЕРІУМ. Випуск сьомий. ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ
Відзначимо, що кількість козаків, вказа- Національно-визвольна війна українсько-
них у люстрації, треба набагато збільшити й го народу проти гніту Речі Посполитої
тому, що становище міщан, котрі не несли (1648-1658) мала загальнонародний характер
жодних повинностей, крім військових, мало і охопила майже всі етнічні українські землі.
чим відрізнялося від козацького. Фактично Повстанці масово покозачувалися, про що зга-
злилися з козаками стрільці, котрі інколи на- дує, наприклад, літопис Самовидця. І хоча на
зиваються у люстраціях, а також частина переговорах з представниками Речі Посполи-
дрібної української шляхти. Таким чином, тої дипломати відродженої Української дер-
можна говорити про неухильне зростання чи- жави ставили спочатку досить скромні вимоги
сельності й ролі козацтва у Наддніпрянщині. (8-12 тис. реєстровців), однак реальна кіль-
Звідси - постійні вимоги збільшити реєстр кість козаків перевищила 200 тис. За таких
Війська Запорізького, котрий зріс до 6-8 ти- умов повсталий народ створював нові полки
сяч, але все одно не міг охопити всіх козаків. (всього близько 40), котрі охоплювали вели-
Досить сказати, що, за свідченням загального чезну територію Лівобережної та Сіверської
стислого списку козаків Війська Запорізького, України, частково й Правобережної і Захід-
які перебували під стінами Хотина у 1621 p., ної. Плацдарм самостійної Української дер-
їх кількість становила 42520 осіб [18]. За жави у 1648-1649 pp. неухильно поширював-
іншими даними, коли навесні того ж року під ся, згідно зі свідченнями різних джерел у
Києвом відбувався перепис козаків, то їх чи- 1648-1649 pp. існували наступні козацькі
сельність перевищила 60 тис. (!). В цей час полки Гетьманщини:
спостерігаються важливі структурні зміни у
реєстровому війську козаків, поняття "полк" і Правобережна Лівобережна Україна:
"сотня" означають вже не тільки військові і Західна Україна:
одиниці, але й територіально-адміністративні.
На початку 20-х років XVII ст. було створено 1. Барський 1. Батуринський
вже 6 класичних козацьких полків, офіційно 2. Білоцерківський 2. Борзнянський
визнаних Річчю Посполитою: Білоцерків- 3. Брацлавський 3. Гадяцький
ський, Канівський, Корсунський, Переяслав- (Зінківський)
ський, Черкаський і Чигиринський. П'ять з 4. Бузький 4. Іркліївський
полкових міст були й центрами однойменних 5. Звягельський 5. Ічнянський
старосте, отже, очевидно, територія згаданих 6. Іванський 6. Кременчуцький
полків збігалася з територіями староств. Під 7. Кальницький 7. Кропивенський
час Хотинської війни 1621 р. діяло вже 12 ко- 8. Канівський 8. Лубенський
зацьких полків, але їхні назви поки що не 9. Київський 9. Миргородський
вдалося встановити. Куруківська угода 1625 р. 10. Корсунський 10. Ніжинський
знову обмежила чисельність реєстру 6 тисяча- 11. Лисянський 11. Новгород-
ми, а отже, 6 полками козаків-реєстровців. Сіверський
Під час повстання Т.Трясила 1630 р. існувало 12. Любартівський 12. Переяславський
вже 8 полків, зокрема, додався Миргород- 13. Миропільський 13. Полтавський
ський [19]. Джерела згадують про існування у 14. Овруцький 14. Стародубський
1637-1638 pp. семи полків, причому останній 15. Остропольський 15. Сіверський
міг існувати де-факто. Не виключено, що він 16. Паволоцький 16. Чернігівський
мав назву Яблунівського. Після поразки по- 17. Подільський
встання 1637-1638 pp. реєстр знову було обме- 18. Подністровський
жено 6 полками і 6000 козаків. Такий військо- 19. Торговицький
во-адміністративний поділ існував до 1648 р. У 20. Уманський
20-30-ті роки XVII ст. формуються не тільки 21. Фастівський
полки, а й сотні. Насамперед, це були сотні, 22. Черкаський
однойменні з полками (Чигиринська, Черкась- 23. Чечельницький
ка та ін.). З інших сотень відомо поки що про 24. Чигиринський
існування тільки Ржищевської сотні Черкась- 25. Чорнобильський
кого полку (1636).
о. Ю. Мицик. Кордони і землі Війська Запорізького (XV - середина XVII ст.) 11
Якщо додати козацькі полки, котрі існува- рони південних кордонів Речі Посполитої від
ли у 1648-1658 pp. на україно-білоруському Османської імперії, Кримського ханства і но-
кордоні та в самій Білорусії (Білоруський, гайських орд. Запорожці на чолі з гетьманом
Бихівський, Могилевський, Турово-Пинсь- І.Судимою у 1635 р. заволоділи Кодаком, але
кий, Чауський), то їх чисельність наближа- невдовзі повстання було придушене. Тепер же
ється вже до півсотні. Звичайно, поділ полків Кодак став важливою ланкою, яка зв'язувала
на правобережні й лівобережні є часом умов- Запоріжжя і "волость" Гетьманщину, важли-
ним, оскільки деякі з них, наприклад Чиги- вим центром освоєння Південної України.
ринський полк, охоплювали землі як на пра- Власне, з цього моменту бере свій початок
вому, так і на лівому боці Дніпра. Кількість Дніпропетровськ [21]. Вище за течією Дніпра
полків постійно змінювалася, оскільки вони виник Новий Кодак (1645 або 1650), між ними
перебували у стадії формування; на неї, як і з'явилися козацькі поселення: Лоцманська-
на полкові кордони, впливав перебіг воєнних Кам'янка (1656), Мандриківка, Половиця. Че-
дій. Коли ворожі війська переходили в контр- рез деякий час, ймовірно, відбувається поділ
наступ, то одразу ж реставрувалася влада Речі земель Січі на паланки (у XVIII ст. їх нарахо-
Посполитої, а козацький полковий устрій ни- вується 8, а то й 9), причому Кодацька палан-
щився; коли ж повстанці переходили у на- ка стала першою. Принаймні відомо про існу-
ступ, то відроджувалися й полки. Надзвичай- вання власної адміністрації на Кодаку вже у
но посилилася в цей час міграція населення, і 1665 p., про що свідчить хоча б лист кодацько-
даний процес сягнув своєї кульмінації за доби го полковника Харка Кривого, писаний до на-
Руїни. Старі полкові центри часом занепада- казного гетьмана Лівобережної України Дани-
ли, сотенні ж часом ставали полковими. До- ла Єрмоленка. Логічно припустити, що поділ
сить характерною є ситуація на Чернігівщині. на паланки відбувається ще в роки Національ-
Тут спочатку виник Ніжинсько-Чернігівський но-визвольної війни. Варто відзначити, що ук-
полк. Коли ж на початку серпня 1648 р. раїнський уряд на чолі з гетьманом Б.Хмель-
Чернігів було визволено, на базі згаданого ницьким чудово усвідомлював важливу роль
полку виникло два самостійних: Ніжинський Кодака і про нього є окрема стаття у
і Чернігівський. Можна навести й інший при- російсько-українському договорі 1654 р.
клад. У 1649 p., згідно з Реєстром Війська За- Вже в перші роки Національно-визвольної
порізького, Ніжинський полк був найменшим війни Січ починає потроху втрачати колишній
із 16, затверджених Річчю Посполитою, і на- вплив, про що красномовно свідчить перене-
раховував 10 сотень, в котрих служив 991 ко- сення гетьманської столиці до Чигирина. У
зак. У 1654 р. він стає чи не найбільшим, бо 1649 (за іншими даними - 1648 р.) було укла-
кількість сотень сягла 34, а чисельність ко- дено українсько-турецький договір про морсь-
заків - 11949. ку торгівлю. Він відкривав значні перспекти-
Взагалі з 1648 р. розпочинається історія ви у розвитку українсько-турецьких відносин,
Гетьманщини, і тому цю сюжетну лінію не бу- але водночас унеможливлював походи запо-
демо тут продовжувати. До того ж про неї уже рожців проти Османської імперії і Кримсько-
йшла мова в монографії О.І.Гуржія [20]. Вод- го ханства. Коли ж під Зборовом Хмельниць-
ночас брак джерел не дозволяє з'ясувати важ- кому довелося укласти компромісний мир, він
ливі проблеми внутрішньої історії Запорізької викликав невдоволення серед тих повстанців,
Січі, тому обмежимося лише деякими спосте- котрі не потрапили до реєстру в 40 тис. Січ,
реженнями. Саме на Січі почалася Національ- що стала виразником їхніх інтересів, відпо-
но-визвольна війна, саме на Січі було обрано віла збройним виступом Худолія. Він був
гетьманом її вождя Богдана Хмельницького. 1 швидко придушений, а сама Січ, очевидно у
жовтня 1648 р. три повстанські полки на чолі зв'язку з цим, була з волі гетьмана перенесена
з полковниками П.Шумейком, М.Нестерен- з Микитиного Рогу до гирла р. Чортом-
ком і Я.Вовченком змусили капітулювати лик (1652). Однак проблему не було вирішено.
гарнізон фортеці Кодак (Старий Кодак) і зай- В самій Гетьманщині виявляється все більше
няли цей надзвичайно важливий стратегічний суперечностей між різними угрупованнями
пункт. Фортеця Кодак була збудована ще в повстанського табору, між різними соціальни-
1635 р. згідно з рішенням короля Владисла- ми категоріями населення України. Хмель-
ва IV і сейму Речі Посполитої задля кращого ницькому вдавалося проводити політику, яка
контролю над запорожцями і зміцнення обо- не дозволяла вибухнути громадянській війні.
12 МАҐІСТЕРІУМ. Випуск сьомий. ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ
Коли ж по його смерті до влади приходить порізької Січі, котре проіснувало до кінця
І.Виговський, обрання якого відбулося не на обох державних утворень українського народу
Січі і без її безпосередніх представників, це (і Гетьманщини, і Січі). Втрата державної не-
стало приводом для повстання. Хоча модель залежності Гетьманщини у 1659 p., перетво-
державного устрою і управління Гетьманщини рення її на автономну одиницю у складі Мос-
у візії І.Виговського була більш-менш набли- ковської держави, а потім і Речі Посполитої,
женою до західноєвропейських зразків, однак кривава Руїна, яка призвела до знищення ук-
вона значно різнилася від того демократично- раїнської державності на правому боці Дніпра
го ідеалу, який мислився на Січі. Це, а також і значно зменшила автономію Гетьманщини
непопулярність Виговського на Січі, оскільки на лівому боці, а пізніше й Січі, загальмували
він і не був ніколи січовиком, антипатія до розширення кордонів "Вольностей Війська За-
Коша нового гетьмана призвели до трагічного порізького" у напрямку до Чорного і Азовсь-
розколу. Січ висунула свого "кошового геть- кого морів. Процес освоєння і заселення Пів-
мана" (!) Я.Барабаша і, спираючись на Моск- денної України відновився лише у XVIII ст.,
ву, розпочала громадянську війну. Тепер особливо за часів Нової Січі. Але це вже тема
відбувається розмежування Гетьманщини і За- окремого дослідження.
1. Архив Юго-Западной России (далі - АЮЗР). - К., 15. Грушевський М.С. Історія України-Руси. - К.,
1863. - Ч. 7. - Т. 1. - С. 58. 1995. - Т. 7. - С. 176.
2. Голобуцкий ВА. Запорожское казачество. - К., 16. АЮЗР. - Ч. 3. - Т. 1. - № 12. - С. 32.
1957. - С. 44. 17. АЮЗР. - К., 1886. - Ч. 7. - Т. 1. - № 43; Воссо-
3. Торгівля на Україні: XIV - середина XVII століття. единение УкраиньІ c Россией. Документи й материальї: В
Волинь, Наддніпрянщина. - К., 1990. - № 54. - С. 71-73. 3-х т. - М., 1954. - Т. 1. - № 17. Відзначимо, що крім ви-
4. АктьІ, относяшиеся κ истории Западной России щезгаданих міст, козаки, згідно з люстрацією 1616 p.,
(далі - АЗР). - СПб., 1848. - № 195. - С. 352. проживали також у Житомирі та Острі.
5. Голобуцький В.О. Вказ. праця. - С. 56. 18. Джерела до історії України - Русі. - Львів,
6. АЮЗР. - Ч. 7. - Т. 1. - № 14. - С. 84. 1908. - Т. 8. (Документи до історії української козаччи-
ни. - Т. 1.). - № 151. - С. 250, 251.
7. Там само. - С. 86, 98.
19. Лятошинський М.В. Історичний нарис тери-
8. Боплан ГЛ. Опис України. - К., 1990. - С. 39.
торіального складу Полтавщини. Історико-географічний
9. Pamentniki do życia i sprawy Samuela Krzysztofa
збірник. - К., 1929. - Т. 3. - С. 203-207.
Zborowskego. - Lwów, 1846. - S. 20-21.
20. Гуржій 0.1. Українська козацька держава в
10. Боплан Г. Л. Опис України. - С. 38.
другій половині XVII-XVIII ст.: кордони,населення, пра-
11. Kronika Marcina Bielskiego. - Sanok, 1856. -
во. - К., 1996.
T. 3,- S. 1358.
21. Детальніше про це див.: Мицик ЮА. Козацький
12. Голобуцький В.О. Вказ. праця. - C. 67.
край. Нариси з історії Дніпропетровщини XV-XVIII ст. -
13. АЮЗР. - Ч. 3. - T. 1. - № 3 - С. 4-6. Дніпропетровськ, 1997.
14. Документи Богдана Хмельницького. 1648-1657 pp. -
К., 1961. -С. 639.
F. Yuri Mytsyk
BOUNDARIES AND LANDS OF THE ZAPOROZHIAN HOST
(FROM 15th TO THE MIDDLE OF 17th cent.)
The article deals with the process of territory forming of the Zaporozhian Host as a state formation. Only
loss of state independence of Hetmanshchyna in 1659, its transformation into an autonomous unit in the
core of Moscow state and then also in Polish Commonwealth, sanguinary Ruin, which laid to annihilation of
Ukrainian state system on the right bank of Dnieper and considerably decreased Hetmanshchyna s autono-
my on the left bank and of Sich later on, halted an expansion of boundaries of the liberties of the Zaporozhi-
an Host in direction to the Black and Azov seas.