Table Of Content

ФгёШШШ »- ЙЙЩЙМІИЇ ІШі 1І І ї; сам; П. В. БІЛОУС О. П. БІЛОУС УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ст. XI—XVIII НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА # Серію засновано в 2008 році П. В. БІЛОУС О. П. БІЛОУС УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ст. XI—XVIII НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА Київ г—ц Видавничий центр «Академія» /ї/ 2010 *їУ\ і.ііК н і (Ук ч:> і ІП)1 Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Лист № 1/11—5547 від 16.07.2009 р.) Самостійна робота над творами давньої літератури, конкретизуючи зміст лекційного курсу, допомагає осягнути їх тематичну та художню специфіку, простежити найістотніші вияви смислів, образності, естетики давнього слова, застосувавши при його пізнанні методи текстуального аналізу. Читати, вивча ти, інтерпретувати давні тексти непроста справа, бо момент їх створення віддалений у часі, коли слово, розуміння і витлумачення його були іншими, ніж нині. У цьому допитливому студентові прислужиться пропонований на вчальний посібник, який актуалізує основну проблематику курсу, розкриває найраціональніші способи організації самостійної роботи, містить плани практичних шипіть і семінарів, рекомендовану літературу і фрагменти найва жливіших наукових текстів, методичні поради щодо опрацювання проблем них питань, цікаву додаткову інформацію, термінологічні означення, завдан ня та запитання для самоперевірки. Навчальний посібник адресований студентам вищих навчальних закла дів. Нін етане науково-методичною опорою і для викладачів, учителів-словес- пиків, прислужиться фахівцям з історії, філософії, культурології та ін. Рецензенти: кандидат філологічних наук, доцент О. М. Сліпушко; доктор філологічних наук, член-кореспондент НАН України М. М. Сулима ІБВІМ 978-966-580-327-0 © Білоус П. В., Білоус 0. П., 2010 ІБВІМ 978-966-580-326-3 © ВІД «Академія», оригінал-макет, 2010 Зміст 1. Наодинці 1.1. Особливості пізнання і розуміння давнього тексту 5 з давньою Естетичний горизонт словесністю давньої літератури 6 Як читати старослов’янські і давньоукраїнські тексти 8 Мовна модернізація давнього тексту 10 Декодування художнього змісту творів давнього письменства 13 Діапазон історико-літературних асоціацій 16 1.2. Самостійна робота з книгою 19 Шукаючи потрібну книгу 19 Конспектуючи навчальну і наукову літературу 20 Напередодні семінару, практичного заняття 21 За необхідності підготувати реферат 23 Читання художнього твору — не лише читання 25 Збирання мудрих думок 27 Збагачення власного словника 28 2. Середньо- 2.1. Київське та галицько-волинське вічна доба літописання XI— XIII ст. 29 І*!.“ середина 2.2. Ораторсько-проповідницька проза 55 XVI ст.) . . 2.3. «Сказання про Бориса і Іліба» 64 2.4. «Слово про Ігорів похід» 72 2.5. Києво-Печерський патерик 89 і. І>п|>окоіні 3.1. Творчість Івана Вишенського 100 доби (друга 3 2. Віршова творчість XVI— XVII ст. 116 половина „ _ XVI— XVIII ст) Козацька літописна проза 137 3.4. Трагікомедія «Володимир» Феофана Прокоповича 154 3.5. Вертепна драма 166 3.6. Сатира і гумор XVIII ст. 174 3.7. Українська лірика XVIII ст. 195 3.8. Художня творчість Григорія Сковороди 208 3.9. Григорій Сковорода: випробування часом 230 4. Літературна 4.1. Біблія творчість як літературний феномен 269 у сяйві Святого 4 2. Біблія \ Письма давня українська література 284 Додатки Твори, рекомендовані для вивчення напам’ять 303 Тематика рефератів 310 Теми наукових робіт 311 Тестові завдання 312 Відповіді на тестові завдання 326 Програма іспиту з давньої української літератури (XI— XVII ст.) 327 Питання до заліку (XVIII ст.) 328 Українські письменники XI— XVIII ст. 329 Термінологічний словник 352 . 1 Наодинці з давньою словесністю 1.1. Особливості пізнання і розуміння давнього тексту У сучасному навчальному процесі все більшої ваги набуває самостійна робота студентів, яка постійно видозмінюється та урізноманітнюється завдяки новим інформаційним техноло гіям. Для філолога центром самостійної роботи завжди є літера турний текст, який, щоб його зрозуміти і тлумачити, необхідно читати. А книга, що містить потрібний текст, є основним об’єк том вивчення. Призабуте поняття «словесник» виражає суть філологічної освіти, передбачає не просто роботу з текстом, а й зі словом. Таку роботу не замінить жодна інноваційна технологія, бо це діяль ність індивідуальна, метою якої є інтелектуальне та естетичне збагачення особистості. Читання і розуміння літературних творів — справа індиві дуальна, а їх філологічне вивчення і застосування мають суттє ву специфіку. Якщо тексти, написані впродовж XIX—XX ст., не викликають особливих пізнавальних труднощів, то українську літературу XI—XVIII ст. осягнути без попередньої підготовки і професійних настанов неможливо. Із творами цього періоду в розвитку вітчизняного письменства ознайомлюються на першо му курсі, тому фахові поради щодо організації самостійної робо ти на цьому етапі навчання можуть суттєво прислужитися 6 Наодинці з давньою словесністю у подальшому вивченні історії української літератури. При цьому сучасному читачеві доводиться долати мовний бар’єр, адже твори XI—XVIII ст. написано книжною (літературною) мовою, яка відрізняється від сучасної. Крім того, давнє письменство належить у своєму історичному розвитку до середньовічної та барокової доби, а це означає, що воно творилося за іншими, ніж новоєвропейські естетичні системи, канонами і правилами, мало свою жанрову систему та специфічний набір художніх засобів. Сучасному читачеві для того, щоб збагнути думку й емоцію у давньому творі, необхідно заглибитися у вітчизняну та світову історію, навчитися добувати шляхетний смисл та естетичну вишуканість у слові, яке колись було зафіксоване книжником. Естетичний горизонт давньої літератури Вивчення давньої української літератури має свою пізна вальну специфіку. З одного боку, зрозумілою видається не можливість повноцінно перейнятися емоціями і думками, від даленими у часі, бо з «переважної більшості літературних творів того часу для нас звітрився всякий аромат і всяке зачарування» (Й. Гейзінг). З іншого — сучасник здатний раціоналізовано, з певною прагматикою заглибитись у зміст давнього твору, що може залишити відчуття доторку до артефакту минулих часів або подивувати думку, збудити актуальні асоціації. У цьому разі є підстави з розумінням поставитися до гасла «Ad fontes!» («До джерел!»), погодитися з Франковим міркуванням про те, що й «перед Котляревським у нас було письменство, і були писателі, було духовне життя», а «повне та всестороннє відродження нашої національності неможливе без докладного пізнання та визискання того засобу духовної сили, яку маємо в нашім старім письменстві». Пам’ятки давньої української літератури вже не виклика ють особливого читацького інтересу, навіть якщо спеціально акцентувати на тому, що вони представляють чималий етап у розвитку письменства, що в них джерела багатьох літературних традицій, художня та історична пам’ять українців. Художнє сприйняття сучасного читача сформоване в іншому історичному й естетичному середовищі, під впливом інших чинників, унаслі док чого літературна пам’ятка давнини може викликати достой ні оцінні судження, а не яскраве естетичне враження. Донедавна у ставленні до літературних творів минулого панували методологія позитивістської філології, історичний підхід, намагання побудувати «розмову з минулим» на тради ціоналізмі та актуалізмі. Оманливість таких інтерпретацій Особливості пізнання і розуміння давнього тексту 7 давніх творів спричинена переконанням, що їх можна зрозумі ти «історично», звернувшись до джерел і залучивши «доку менти» епох, а також осягнути «естетично» шляхом безпосе реднього входження в текст, естетична цінність якого сприйня та позачасово. Унаслідок такого підходу до художньої вартості пам’яток українське літературне середньовіччя та бароко іноді тлумачилися своєрідно навіть «самим Франком», котрий житія називав «найприкрішою лектурою», давньоукраїнські прозові збірники — «смітником людського духу», Мелетія Смотриць- кого — «комедіантом стилю», а Інокентія Гізеля, Дмитра Туп- тала, Варлаама Ясинського, Феофана Прокоповича зарахову вав до «схоластичних вчених», книги яких «не мають ніякої літературної вартості». Тобто естетичні уявлення одного часу застосовуються до словесної творчості іншої доби. О. Веселов- ський в «Історичній поетиці» зазначав: «Ми твердимо про банальність і формалізм середньовічної поезії кохання, але це — наша оцінка: те, що до нас дійшло формулою, яка нічого не говорить уяві, було колись свіжим і викликало низку пристрас них асоціацій». Пам’ятки давньої літератури викликають естетичне відчут тя, переживання лише в тих, хто розуміється на мистецтві художнього слова, бо естетичні переживання — не тільки спон танна емоція, а проникнення у художню структуру твору, розу міння, впізнавання образів і смислів. Словесні твори давнини естетичні не самі по собі, а можуть бути естетично реалізовані в художньому сприйманні читача. Отже, вирішальне значення має його естетичний досвід — необхідна база, яка уможливлює осягнення поетики тексту, естетичний відгук на нього, незва жаючи на те що між моментом його створення і рецепцією чита ча — століття. У підході до давніх пам’яток здебільшого переважали: апелювання до історичних, соціологічних джерел, з’ясовування «обставин», авторства, фактичної суми передумов появи твору, а не до його художності, закодованої в образах, стилі, пафосі. «Хто починає з того, — зазначав німецький професор романісти ки Ганс Яусс, — що реконструює суспільне становище із запози чених знань за історичними та економічними джерелами, влас не, легко доходить до того, що знаходить підтвердження у дзер калі літературних свідчень своїм знанням з історії. У той час характер відповіді, що його має література, можна пізнати тіль ки тоді, коли розкрити її поєднання, які стають прозорими тільки в середовищі літературного досвіду, а відчутними — тіль ки за допомогою розрізнення горизонтів». Горизонтами Г. Яусс вважав категорії, що позначають рівень сприймання художнього тексту: крім «первинного гори зонту» (естетично-смислові спроможності тексту в момент його 8 Наодинці з давньою словесністю створення) існують «пізніші горизонти»: «горизонт досвіду реципієнта», що вступає в контакт як із «первинним», так і з будь-яким іншим «чужим» горизонтом (наприклад, літерату рознавчі дискурси). Вирішальне значення в естетичному прочи танні давнього літературного твору має «горизонт сподіваного», — те, чого жде читач від твору, що в ньому шукає, у чому його інте рес. Залежить він від загальної культури реципієнта, його есте тичного досвіду, здатності розуміти «мову мистецтва». Як читати старослов’янські і давньоукраїнські тексти Прийняте Руссю письмо принесло книжний варіант старо болгарської (старослов’янської) мови, яка нині і в Болгарії, і в Україні є мертвою. Як і будь-яка мертва мова, старослов’янська має свої живі корені (мова південнослов’янських етносів), але як культурний та літературний феномен вона штучна, є кни жним варіантом мови, покликаним обслуговувати християнські тексти. Саме такий варіант писемної мови в її вузькому призна ченні і поширився на Русі із прийняттям християнства. З утвердженням на Русі мови християнських текстів як офіційної (державної) почалося формування офіційно-ділової (літературної, писемної) мови, можливе тільки за умови її дер жавного впровадження, передусім через освіту. Цю функцію взяла на себе інтенсивна церковна практика мововживання — через літургію, коли книжна мова звучала і запам’ятовувалась як «мова релігії». Засвоєння її вважають і засвоєнням Слова Божого. Такий спосіб популяризації привнесеної ззовні мови з усіма її структурними та семантичними особливостями сприяв творенню літературної мови, поширенню її і на літературну практику місцевих письменників. Після того як Київська Русь припинила своє існування (друга половина XIII ст.), розпочався процес формування дав ньоукраїнської літературної мови, в основу якої було покладено мову старослов’янську («словенську»), що постійно модифіку валася відповідно до особливостей автохтонного мовлення. Цей феномен уперше зафіксував Лаврентій Зизаній (?—1634), кот рий у 1596 р. видав «Граматику словенську», а також буквар, основну частину якого займав «Лексис», що містив українські відповідники старослов’янських слів. Автор першої української граматики — Мелетій Смотрицький (1572—1633), праця якого вийшла друком 1619 р. і відобразила літературно-мовні норми доби бароко. У XVIII ст. під впливом демократизації літератури, передусім використання усної творчості, народнорозмовної мови, писемні тексти помітно змінилися, набувши нових мов Особливості пізнання і розуміння давнього тексту 9 них відтінків, розвиток яких сприяв утвердженню літературної мови на народній основі. Щоб правильно читати літературні тексти середньовічної та барокової доби, необхідно знати особливості тогочасної фонетики та орфоепії, які можна почерпнути із підручників зі старослов’янської (церковнослов’янської) мови, історичної граматики української мови та зі спеціальних праць. Загалом їх зводять до таких правил читання та вимови звуків у давніх текстах: 1) літера і (ять) на українському ґрунті вимовляється як звук [і]: хлЬбъ — хліб, завЬтъ — завіт, річь — річ (мова), в ділі — в ділі та ін.; 2) літера є (єсть) вимовляється як [йе] на початку слова та після голосного, а після приголосного — як [е]: прочее, почивае те, проливаемая, моего, блажен, не может, рече, приде, ecu, почиваете, ему, тебі, моліте (виняток — запозичені слова, на початку яких вимовляється [е]: Едем, Ераст, Ефіопія); 3) літера и («иже» ) читається як [и]: книги, Ростислав, учи тель, оставити, живущим, они (вони), письмена, пити, проли ваемая, писано, ученики, Симон, помоли, почивати, мимо. Як [і] ця літера читається в окремих випадках: на початку слова (ім’я, іже, Ісус), після голосних (моіх, ізидоиіа, ідете, іже ecu), у сло вах із заперечною часткою ні (ніже, нікто, нікогда), у відмінко вих закінченнях деяких іменників (на землі, у брані, у церкві, на душі, на коні 4) літера ы завжди відповідає звукові [ц]: крати, паки, гріш ний, насущний, син, вина, владика, нині; 5) літера ь (єрь) у сильній (наголошеній) позиції читається як [е]: дънъ — день, отъвърглъ — отвергл, пришъдъ — пришед; у слабкій (ненаголошеній) позиції позначає м’якість: напасть, аминь, єсть; 6) літера ъ (еръ) у сильній позиції вимовляється як [о]: съблазнятъ — соблазнять, възгласитъ — возгласить, възмо- жете — возможете-, у слабкій позиції — редукується (зникає): въздавъ — воздав, въ гору — в гору, азъ — аз, къ ученикомъ — к учеником. Приклади читання текстів: 1. По божью же устрою в се время розболЪлся Володимеръ очима, и не видяше ничтоже, и тужаше велми, и не домышля- шеться, что створити. И посла к нему царица, рькуще: Аще хочеши избыти болізни сея, то въскорЪ крестися, аще ни, то не маши избыти недуга сего. Си слышав Володимеръ, рече: Да еще истина будет, то поистинЪ великъ богъ будет хрестеянескъ. И ирвелі хрестити ся. Епископ же корсуньский с попы царицины, огласивъ, крести Володимира. Яко възложи руку на нь, абье