Співвідношення функцій давньоруської і церковнослов`янської мов у XI-XIII ст

8 Pages·7.271 MB·Ukrainian

by  Русанівський В.М.

Розділ І і/
Співвідношення функцій
давньоруської
і церковнослов'янської
мов у XI—ХШ ст.
Літературна мова, як відомо, розвивається на
базі ряду джерел. Навіть у тому випадку, коли вона є резуль­
татом консолідації кількох близьких діалектних масивів, їй,
щоб служити засобом перекладу з інших мов, тобто вводити
репрезентовану нею культуру в коло світової культури, не­
обхідно містити назви реалій, що виходять за межі поширення
однієї мови. Це однаковою мірою стосується літературних мов
як національного, так і донаціонального періодів. В обох ви­
падках розвиток і поширення літературної мови пов'язані з
інтернаціоналізацією її словникового складу, з використанням
лексичних запозичень, з орієнтацією в початковій стадії на
одну або декілька інших літературних мов як на додаткове
джерело розвитку.
Писемність, а отже, й літературна мова на Русі засвідчу­
ються досить пізніми джерелами. Проте це не означає, ніби
х
Русь до кінця X ст. була неписьменна. Можна припускати,
тттп до утк^ренрч Київської Русі як єдиної держави могли
ісщшати_регіональні писемні традиції в племінних центрах;
з об'єднанням східнослов янських племен і розвитком фео­
дальних відносин починає формуватися спільнодавньоруська
писемно-літературна мова~
5
Для спільнодавньоруської літературної мови, початок
розвитку якої відноситься, очевидно, до періоду становлення
й утвердження давньоруської державності (VIII—IX ст. н. е.),
2
характерне відбиття спільносхіднослов'янських фонетичних,
Иімчук В. В. Початий літературних мов Київської Русі.— Мовознав­
1
ство, 1982, № 2, с. 21.
Багато вчених припускають, що «Руській Правді», оформленій як
2
зведення законів на початку XI ст. при Ярославі Мудрому, передували
більш ранні писемні пам'ятки цього типу (Филин Ф. П, Истоки и судьбн
русского литературного язьїка.— М., 1981, с, 220).
9
граматичних і лексичних рис того часу. За справедливим под.» Поряд з цими чисто прагматичними потребами вини­
7
твердженням Д. С. Лихачова, «джерела руської літерату­ кає необхідність і в послідовному засвідченні історичних
ри — в дописемній Русі». Отже, можливе припущення, подій, що породжує літописання. Очевидно, воно набуває
3
що певна уніфікованість слово- й формовживання була систематичного характеру не раніше кінця X ст., але, як
результатом зародження літературної мови в одній схід­ зауважує Б. О. Рибаков, «цілком можливо, що короткі хро­
нослов'янській землі — землі середньонаддніпрянських по­ нікальні записи, сама ідея фіксації історичних подій (а отже,
лян. Ця земля, споконвіку заселена слов'янами , висунула і відбір для їх запису) виникли раніше». Отже, Київ став цент­
4 8
одне з поселень — Київ — на роль об'єднувального центру. ром Руської землі — належного до VI—IX ст. ядра давньо­
Виникнення міста є наслідком розкладу родового устрою . руської держави з її першими законами, першою мовою між­
6 8
У другій половині V — на початку VI ст., тобто в період пе­ племінного спілкування, першими спробами фіксації законо­
ретворення стародавнього київського городища в місто, відбу­ давства й власної історії на письмі. Писемній мові завжди
вається соціальна перебудова східнослов'янського суспіль­ передувало усне мовлення.
ства: на базі родового устрою розвиваються перші ознаки фео­ Велике значення для поширення надплемінної мови мав
далізму, а разом з ними союз колишніх племен перетворюється фольклор, зокрема героїко-історичний епос. Не викликає
у першу давньоруську державу. VII—IX ст.— період форму­ сумніву той факт, що усній народній поезії властива певна
вання передфеодальних відносин, протиставлення ремісників наддіалектність . Характерно, що в пізніші часи цей фольк­
10
міста землеробам села в ширших масштабах, ніж це було лорний жанр зберігся переваж о на півночі Русі, хоч всі
раніше. «Між «Руською землею» у вузькому розумінні, що яв­ описувані в ньому події, всі дійові особи належать півдневі —
ляла собою союз лісостепових слов'янських племен VI— Київській землі. Вважається, що стародавній фольклор, який
VII ст. й «Руською землею» в широкому розумінні, яка охоп­ зберігся у північних селян-оповідачів, безпосередньо сполу­
лювала всі східнослов'янські племена від Балтики до Чор­ чається з мистецтвом народних співців давньокиївських часів
ного моря і від басейну Вісли до Волги, хронологічно лежить і що «сутність творчих процесів у північний період побуту­
надзвичайно цікавий проміжний ареал Русі, яка почала по­ вання билин... слід визначити як подальший розвиток справді
глинати слов'янські племінні союзи, але ще не завершила народних основ епосу, як поглиблення й розгортання билин­
цей процес» . Він завершується на IX століття, відколи і слід них образів у світлі уявлень північного селянства» .
в 11
очікувати появи законодавства, а можливо, й писемності як Само собою зрозуміло, що російський билинний епос за
засобу фіксації законів і перших законодавчих актів. «Потре­ мовними особливостями мало нагадує давньокиївський. I це
ба в писемності,— зауважує Д. С. Лихачов,— з'явилася з на­ закономірно — адже їх відділяє одне від одного майже тися­
громадженням багатств і з розвитком торгівлі: треба було чоліття. Тут ідеться про інше: билинний епос, що служив од­
записати кількість товарів, борги, різні зобов'язання, писемно ним із засобів вираження спільної ідеології східних слов'ян
закріпити передачу нагромаджених багатств у спадщину і ще додержавної епохи , сприяв і їх мовному єднанню.
12
Очевидно, в розвитку билинного епосу було декілька ета­
Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени.—
3 пів, які по-різному локалізувалися. Якщо його початки губ­
Л., 1978, с. 150.
4 Сучасні археологи і антропологи вважають за неспростовний факт ляться в глибинах часів князя «красного сонечка» 13, то перше
існування спадкоємного зв'язку між пам'ятками середини І тисячоліття відродження, вірогідно, припадає на другу половину XIV —
н. е. і слов'янськими VI—VII ст. (Кондукторова Т. С. Антропология
древнего населення Украиньї.— М., 1972, с. 123; Алексеева Т. И. Зтноге- 7 Лихачев Д. С. Культура русского народа X—XVII вв. —М. ; Л.,
нез восточньїх славян по данньїм антропологии.— М., 1973, с. 256; Смі- 1961, с. 16.
ленко А. Т. Слов'яни та їх сусіди в степовому Подніпров'ї (II—XIII ст.).— Рибаков Б. А. Указ, соч., с. 114.
8
К-, 1975, с. 65, 69—75 та ін.). Б. О. Рибаков доводить, що час розквіту лі­ Рибаков Б. А. Предпосьілки образования Древнерусского госу-
8
состепових слов'ян Середньої Наддніпрянщини в II—IV ст. н. е. є про­ дарства,— В кн.: Очерки истории СССР III—IX вв. М., 1958, с. 733—878.
міжною і сполучною ланкою між колишнім ядром сколотського союзу Филин Ф. її. Указ, соч., с. 186.
10
(V—III ст. до н. е.) і майбутнім ядром Київської Русі IX—XI ст. (Риба­ Бьілиньї Севера. Т. 1. Мезень и Печора / Записи, вступ, ст. и
11
ков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв.— М., 1982, коммент. А. М. Астаховой.— М. ; Л., 1938, с. 19.
с. 45). Пропп В. Я- Русский героический зпос—2-е изд.— М., 1958,
12
Мавродин В. В., Фроянов Н. Я • Знгельс об основних зтапах разло- с. 29—58.
6
жепия родового строя и вопрос о возникновении городов на Руси.— Вестн. 13 Б. О. Рибаков вбачає сліди епічної поезії в писемності Київської
Ленингр. ун-та, 1970, № 20, с. 13. Русі, зокрема у возвеличенні літописцем князя Володимира (РибаковБ. А.
• Рибаков Б. А. Указ, соч., с. 87, Киевская Русь и русские княжества..., с. 143).
10
початок XV ст. Відбувається воно у Володимиро-Суздальській
історично засвідчені писемні документи, складені давньорусь­
землі, де в цей час, як справедливо відзначив Д. С. Лихачов,
кою мовою, фіксують зовсім не діалектне мовлення. Вірогідно,
помітний підвищений інтерес до дозолотоординської культури
що з поширенням спільної для східних слов'ян мови, пред­
Русі, до старого Києва, Володимира і Суздаля, Новгорода.
ставленої в IX—X ст. переважно діловими документами і пер­
«Народна думка,— пише вчений,— вбачає у Києві і в його
шими спробами літописання, в неї потрапляли й окремі діа­
князі Володимирі символ незалежності, єдності Русі» .
14 лектні риси. «В XI—XII ст.,— пише Д. С. Лихачов,— у побут
Фольклорна мова не була ізольована від книжних літера­
суспільства входить густим потоком феодальна термінологія.
турних жанрів. Це переконливо доводить Д. С. Лихачов на
Розвиток військового мистецтва позначається на ускладненні
прикладі «Слова о полку Ігоревім». Він стверджує, що «Слово»
військової термінології. Ускладнюються питання внутрішньої
близьке до народних «плачів» і «слав» (пісенних прославлянь).
дипломатії, а з ними разом ускладнюється і термінологія,
І «плачі» і «слави» часто згадуються в літописах XII—XIII ст.
прийнята в посольських переговорах. Розвиток усної мови й
«Слово» близьке до них і своєю формою, і своїм змістом, але
писемної відбувається паралельно, обидві впливають одна
в цілому це, звичайно, не «плач» і не «слава». Народна поезія
на одну, обидві потрапляють під всепоглинаючий вплив дійс­
не допускає змішування жанрів. Це твір книжний, але близь­
ності, зміни форм суспільного життя» .
кий до цих жанрів народної поезії . 20
15 'Звичайно, давньоруська мова лягла і в основу стародав­
Орієнтація на давньокиївський говір у виробленні ділової
нього літописання. Так, у Київському літопису, деякі оповідіГ
мови, певна нормалізація мовних засобів у фольклорних
особливо пов'язані з особою Ізяслава Мстиславовича, справ­
творах, вироблення книжних жанрів, що вбирали в себе
ляють враження ділового звіту , військового донесення або
фольклорні, сприяли поступовому складанню літературної 21
скарги потерпілих на грабіжників, напр.: Издславь же цьлова
мови. Важко погодитися 3|0. І. Соболевським, який твердив,
к ним-ь хр(с)ть и посадника ихь вьіведе. а своего оу нихь по­
що в стародавні часи «чист"й~руська ділова писемна мова ціл­
сади, и тоу дворь Стославль раздвли на д. части, и скотьницв
ком ототожнюється з місцевими говорами» . На думку ба­
16 бретькшиці. и товар-ь иже бЬ немочно двигноути. и вь погре-
гатьох учених, в основі мови Києва було мовлення південної
частини східного слов'янства. Однак це був змішаний говір б'БХЬ бьіло ф. берковьсковь медоу. а вина п корчагь. и црквь
міста, що лежало на перехресті багатьох торгових шляхів,
стго Вьзнесениьл всю соблоупиша сьсудьі серебреньш. и ин-
мало книжну освіту на рівні тодішньої європейської науки ,
17 дитьбі и платн слоужебньш. а все шито золото(м) и кадьлнич-в
підтримувало до XIII ст. дуже тісні економічні й культурні
зв'язки з Новгородом , приймало в своїх стінах гостей із дві*, и кацьи. и еоу(г)ие ковано и книга и колокольї. и не соста-
18
усіх руських земель, з інших слов'янських і неслов'янських
виша, ничтоже кнжа. но все раздЬлиша и ЧЄЛАДИ і соть (ЛІ,
країн, насамперед Візантії і Хозарського каганату. Ця мова
333—334). 'Літописний жанр, на відміну від ділового, ви­
виконувала складні культурно-просвітницькі й освітні функ­
магає документальних записів прямої мови. Звичайно, літо­
ції і відтворювала різноманітність культурного життя класу
писець літературно опрацьовував цей матеріал, але в діалогах
феодалів. «У ній,— як відзначав В. В. Виноградов,— було
можна знайти багато слідів усної народної, тобто насамперед
багато іншомовних елементів, культурних, суспільно-полі­
тичних, професійних і торговельних термінів. Вона містила давньоруської мови,?напр.: мни же рекоша. кнже не стрдпаьл
в собі слова з різних слов'янських діалектів» . Отже, перші пот>ди. зде ти НБ со чем-ь бьіти. ивтоуть ни жита ни что. поиди
19
в л'Всноую землю, и йтоудЬ ти СА близь слати кь йцю своєму
Гюргеви (334); ре(ч) бра(т)и свои. пустите МА ПО немь. аче
Лихачев Д. С. Национальное самосознание Древней Руси.— М. ; Л.
14 самь оутечеть мене, а женоу и д'Ьти со(т) него со(т)нимоу (335);
1945, с. 78—81.
Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени, и рЈша имь. се єсть ворогь нама и вамь. а ловите его (338);
16
с. 23. тако рекоуче прашаемь здоровиш твоего. а коли ньі велишь
16 Соболевский А. И. История русского литературного язика.— Л., к собв со силою прити (341); не иміи на ньі в томь жалобьі.
1980, с. 39. .
Лихачев Д. С. Культура русского народа X—XVII вв., с. 21.
17
Рибина Е А. Археологические очерки истории новгородской тор- Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени,
18 20
говли.— М., 1978, с. 23, 154. с. 153.
Виноградов В. В. Основнне зтапн истории русского язьїка : Избр. Еремин И. П. Киевская летопись как памятник литературм.— Тр.
19 21
тр.—М., 1978, с. 16. отд. древнерус. лит. / Ин-т рус. лит. АН СССР, 1949, т. 7, с. 73.
12 13
но боудемьі вси за содинь моужь и не ПОМАНИ злобьнашихь никТ) (гр. єякттагпс.) та ін. Активно проникали в старослов'ян­
(342) та ін. ську мову і власне грецизми {аєрг, аггель, акрид'ь,
алавастрі), антифонь, антихрьсть, апостолг, ароматг, ас­
' Як і в діловій мові, у літописній на основі даяніЩ)уажої
пида та ін.). За підрахунками Р. М. Цейтлін, на 9616 слів,
мови виробилися свої «кліше», свої традиційні формули. Де­
зафіксованих у старослов'янських пам'ятках, припадає 1778
які з цих формул набули значного поширення й переходили
безпосередніх запозичень з грецької мови, в тім числі гебраїз­
від одного автора до другого: седе на столь діда своего и отца
мів, арамеїзмів та слів із інших мов . «Слов'янська мова,
своего; вьеха со славою и честью великою; с радостью вели­ 26
якій припало одразу сприйняти таку нагромаджену віками
кою; бишасА крвпко; возвратишасд восвояси та ін.
22
спадщину чужої культури, вийшла з цього випробування
V Другою мовою, що виконувала на Русі літературні функ­
з великою для себе честю. її словниковий склад виявився
ції, була південнослов'янська з походження етарослов'ядеька,
настільки широким, що й найважчі тексти не зупиняли пере­
яка вже в XII "ст. перетворюється у східнослов'янський ва­
кладачів» .
ріант. Беручи до уваги близькість давньоруської і старо­ 27
слов'янської мов, можна припускати, що задовго до хрещен­ Проникнення старослов'янської мови на Русь як літера­
ня Русі старослов'янська мова, закріплена в спеціально турної дало підстави одним дослідникам (О. О. Шахматов) вва­
створеній Кирилом і Мефодієм писемності, у чому була жати її єдиною літературною мовою давньоруського часу —
її головна перевага над іншими слов'янськими мовами, впли­ прямою попередницею сучасної російської літературної мови,
вала на вироблення норм давньоруської. За свідченням а іншим (С. І. Обнорський) абсолютно заперечувати вплив
О. І. Соболевського, в одній із папських булл згадується про старослов'янської мови на формування норм давньоруської.
слов'янське богослужіння на Русі в часи Ольги, а це означає, Обидва погляди в наш час сприймаються як надто катего­
що деякі старослов'янські тексти проникли в Київ не пізніше, ричні .
28
ніж на зламі IX і X століть . Л. П. Жуковська пише, що пер­ [Старослов'янська мова була одним із джерел формування
23
ші книги старослов'янською мовою з'явилися на Русі не давньоруської літературної мови, а отже, одним із компонен­
пізніше 867 р., оскільки візантійський патріарх Фотій в ен­ тів тих культурних традицій, які вироблялися в умовах са­
цикліці цього ж року говорив про хрещення Русі як про до­ мостійного життя східного слов'янства. Як відзначав В. В. Ви­
конаний факт . ноградов, «Київська Русь була першою значною спробою вирі­
2І
Поява в XI ст. таких видатних пам'яток, як Остромирове шити завдання зв'язку чорноморської і прибалтійської культур
євангеліє, Служебні мінеї 1095—1097 рр., оригінальні твори у відносно стійкій політичній організації» 29. Старослов'ян­
перших східнослов'янських письменників, виразно говорить ська мова, а згодом її продовження — церковнослов'ян­
про те, що за одне чи два покоління писарів і книжників не ська — посідала в цьому процесі дуже помітне місце. «Як би
могли розвинутися на Русі ні такий стиль, ні такі орфогра­ не оцінювати мовну ситуацію в стародавній Русі і разом з
фічні традиції. Високий авторитет старослов'янської мови, нею російської літературної мови,— пише Ф. П. Філін,—
визнання її як східнослов'янської літературної мови пояс­ ясно одне: старослов'янська мова відіграла видатну роль в
нюється тим, що вона формувалася з слов'янського мовного історії російської (ширше — східнослов'янської) мовленнєвої
матеріалу при посередництві високорозвинутої грецької лі­ культури»30. Як називати цю мову: старослов'янська чи, як
тературної і філологічної культури . Саме в старослов'ян­ це широко прийнято в багатьох сучасних працях, церковносло­
25
ській мові уперше з'явилися еквіваленти грецьких слів, яких в'янська? У дореволюційній літературі поняття старослов'ян-
не було раніше в слов'янських мовах. Це кальки типу бесреб-
Цейтлин Р. М. Лексика старославянского язьїка : Опьіт анализа
рьник-ь (гр. 'сп>аруорос;), грЬшьник-ь (гр. аьіартоЛбе), испоеЬдь- 28
мотивир. слов по данньїм древнеболг. рукописей X—XI вв.— М., 1977,
никг (гр. бцо^лупті??); кгнижьникп (гр.ураццатебс,), наставь- с. 27._
Истрин В. М. Очерк истории древнерусской литератури.— Пг.,
22 Там же. с. 80. і 922,2 7 с. 72—73.
турн2о3 гоЖ уякзоьвїсккаа я дрЛев. нПей. шОе гон екпоетроироьдіха .—пр оВблоепмр.а х яизситкоорзиниа нриуяс,с ко1г9о7 2л, и№те ра5-, ка з 23 цьОобгио двпаи тваоннния двіссетбалічин оп рвоидсоввітжлееннная вв кпноидзаіл ьФш.і йП .л іФтеірліантау р«і.И сПтооклие миі­
с. 66. судьбьі русского литературного язьїка» (1981), зокрема в розділі «Сучасна
24 Виноградов В- В. Указ, соч., с. 18; Ангелов Б. Ст. К вопросу о на- >»сійська мова, її походження», с. 7—86.
чале русско-болгарских литературньїх связей.— Тр. отд. древнеруС. Виноградов В. В. Указ, соч., с. 11.
лит. / Ин-т рус. лит. АН СССР, 1958, т. 14, с. 138. 29 Филин Ф. П. Указ, соч., с. 4.
Виноградов В. В. Указ, соч., с. 11. м
86
15
14
ської мови ототожнювалося з поняттям церковнослов'янської. руська мова, ввібравши в себе певну частину церковнослов'я­
Так, О. І. Соболевський писав: «Церковнослов'янська, або ста­ нізмів, не перестала бути давньоруською. Що ж до старосло­
рослов'янська, або давньоруська мова — та мова, якою слов'ян­ в'янської, то грань між нею і церковнослов'янською досить
ські первовчителі св. Кирило й Мефодій переклали з грець­ виразно виділяється в XII—XIII ст., коли церковнослов'ян­
кої книги святого письма та богослужбові і яка після їх ська мова стала розвиватися з свідомою орієнтацією на давньо­
смерті стала літературною мовою болгар, сербів і руських» . руські фонетичні, граматичні, а частково й лексичні особли­
31
вості, тобто перетворилася у східнослов'янську редакцію ста­
. З прийняттям християнства Русь дістала з Болгарії канонічну
рослов'янської мови. Деякі дослідники_4^^1аш-ч4е4дут^2Л^ал.і,
літературу старослов'янською мовою. «Вся перекладна літе­
вважаючи, що церковнослов'янську мову слід протиставляли
ратура стародавньої Болгарії з книгами св. письма насампе­
старек^те^-Я4ШЬіай_ж_щфшу від неї мовн^-одештгщо----^
ред, а разом з нею і невелика болгарська оригінальна літера­ 35
тура з поширенням на Русі християнства перейшла на Русь Отже, в період X—XIII ст. на Русі в писемно-літературнін
тут стала руською» . Як уже відзначалося раніше, цей сфері розвивається білінгвізм. Як писав О. І. Соболевський,
32
руський варіант старослов'янської мови і дістав у сучасній ^шор_яд з церковнослов'янською мовою Давня^Р-усь\.зжшї2зй
живу руську мову, і пам ятки цієї останньої, поряд ? Пгім' -
.^літературі назву церковнослов'янської мови. Ф. П. Філін дт
Ткатгпершої, тягнуться від найдавніших до найновіших ча-
уважає, що слід убачати різницю між старослов'янською
т±вх- 7~гдтб~думку поділяв і В. В. Виноградов. «^Цілком певна
як першою міжслов'янською літературною мовою і церковно­ зв
-вказівка на те,— писав він,— що вже в XI ст. виникла ця дво­
слов'янською, що функціонувала на Русі паралельно з давньо­
мовність» . Ще з більшою певністю про це говорить Ф^ П. Фі_-
руською . На середину XIII ст., тобто на час золотоордин- 37
33
лін: «У Стародавній Русі зіткнулися дві близькоспоріднені,
ської навали, майже вся перекладна й оригінальна література
але самостійні мови, що відрізнялися ппня від одної не тільки
стародавньої Болгарії встигла стати надбанням Русі. Мова
«спеціальною» термінологією, але й_словдми всіх дексико-те-
цих пам'яток — церковнослов'янська — стає ознакою вченос­
матйчних—трун» . 3~часом явище білінгвізму згладжується:
ті, а тому активно проникає в оригінальну літературу, в тому 36
елементи церковнослов'янської мови проникають до лексич­
числі в рукописи світського змісту. У східних слов'ян цер­
ного складу і граматичної будови давньоруської, а давньо­
ковнослов'янською мовою були перекладені «Александрія»,
руські фонетичні, граматичні і лексичні особливості активно
«Девгенієве діяння», «Повість про Варлаама та Іосафа», «По­
виявляють себе в церковнослов'янських рукописах, особливо
вість про Акіра премудрого», «Хроніки» Георгія Амартола
в творах світського характеру. В галузі літописання, в ху­
і Сінгелла та ін., розвивається оригінальна література, як на­
дожній і мемуарній літературі церковнослов'янські елементи
приклад «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Слова» Ки­
починають використовуватися як стилістично марковані си­
рила Туровського, «Сказання про Бориса і Гліба» та ін.
ноніми давньоруських.
""Обидві літературні мови —давньоруська і церковнослов'ян­
ська — були ще досить близькі між собою, до того ж осві­ Звичайно, як давньоруська, так і церковнослов'янська мо­
чені руські люди, які володіли церковнослов'янською мовою, ви мали свої розгорнуті системи синонімів. Л. П. Жуков­
""безперечно, знали й давньоруську літературну мову; що ж ська наводить, наприклад, такі синонімічні ряди, що їх міс­
до вимови, то вони не могли не спиратися на розмовну мову, тить Мстиславове євангеліє: тишина — ведро, потопі) — во­
да, ковьчегтз — корабль, храмь — храмина •— доми — кл'Ьть,
яка лежала в основі давньоруської літературної. «З цього
мрежа — неводь, брегь (про море) — край, иго — шрем-ь,
випливає,— зауважує Г. Хютль-Ворт,— що давньоруська і
брань — рать, плЬмя — сЬмя — родт>, причастинг — наслЬ-
церковнослов'янська мови розвивалися не в ізоляції, а в по­
ди\є, причастьникь — насл'Ьдьникь, бесправьдшє — несьс-
стійному контакті... Не існувало ні церковнослов'янських
пам'яток без всяких східнослов'янських домішок, ні давньо­
руських текстів, зовсім вільних від слов'янізмів» . Давньо-
34 35 Малкова О. В. О связи церковнославянского язьїка древнерусской
редакции со старославянским язиком.— Вопр. язнкознания, 1981, № 4,
Древний церковнославянский язьік : Фонетика / Из лекций с. 83.
А. И31. Соболевского.—М., 1891, с. 3. ; 36 Древний церковнославянский язьік : Фонетика / Из лекций
Соболевский А. И. Указ, соч., с. 22. А. II. Соболевского, с. 22.
в др333е243 внФХеюирлтуилсньс -кВФиой.р тПп е. рУГи.ко адСз.п—, ос рШончьії.ее, п сп.. р52о21б3ал;уе .Цм Лиеай птигзлЬуи.нч, ен1Р9и7.я 3 Мл, и.В тсеУір ка1ат8зу,, рссн.о оЗгчОо., . ся.з ь1їк2а. ЕИЯ. 3378 19ФВ8ии2н.,шо №гнр а д3Фо, .в с П. В.1 .3 О.В .л Уекксаизк, ес одчр.е, всн.е 1р8у.с ского язьїка.— Вопр. язмкозна-
16 2 4-2104 17
тость, лоукавьство — проньїрьство, коньчанинг — коньчина —
оповіді . По-друге, не можна повністю ототожнювати давньо­
коньць, дЬнтик — дЬло, олтарь — требьникг — жертве- 43
руську літературну мову з народною : це була літературно
никь, оумт> — разоумь, сьборище — сгборг, господинг — гос­ 44
опрацьована мова, що підпорядковувалася певним, досить
подь та ін. Давньоруська мова, природно, мала свої розгор­
39 строгим нормам і мала тривалу традицію літературного вжи­
нуті синонімічні ряди, напр.: коупити — крьнути, д'Ьло —
вання. Тому ніяк не можна погодитися з думкою, нібито цер­
орудьнз, бЬла — єЬверица — вЬкша, паруси — пьр'Ь, волг —
ковнослов'янська мова була єдино прийнятною для того твору,
бикь, рака — корста та ін. Проте якщо в стилістично од­
40 що претендував на літературність. Так, Б. Унбегаун вважав,
норідних текстах синоніми добиралися в основному в межах
що юридичні тексти написані «нелітературною писемною мо­
однієї мовної системи, то в креолізованих текстах церковно­
вою» . З цього приводу Л. П. Жуковська вказувала як на
слов'янські й давньоруські слова нерідко перебували на різ­ ІЬ
зразок пам'яток, також належних до юридичного стилю, на
них полюсах єдиної синонімічної системи. Пор. урочисте вжи­
«Руську Правду», основні положення якої були сформульо­
вання слів врата, злато і побутове ворота, золото. Інколи
вані східними слов'янами ще до прийняття християнства і по­
стилістична відмінність вела до зрушень у семантиці церков­
яви на Русі богослужебних книг та інших творів, писаних
нослов'янських слів порівняно з їх давньоруськими відповід­
старослов'янською мовою. То які ж підстави для того, щоб
никами, напр.: храмь «будівля для виконання релігійних
знову повертатися до цього питання й кваліфікувати старо­
та ін. обрядів» — хороми «будинок, житло, будівля».
слов'янську (згодом церковнослов'янську) мову як літератур­
Звичайно, взаємне зближення давньоруської й церковно­
ну, а давньоруську юридичну як нелітературну?
слов'янської мов не було одноразовим актом. Ф. П. Філін 46
Таким чином, вплив старослов'янської (церковнослов'ян­
на прикладі мови «Повісті временних літ» показує, що спершу
ської) мови на давньоруську спричинив розвиток у XII ст.
деякі давньоруські і церковнослов'янські лексеми (типу воло­
другого — церковнослов'янізованого — варіанта давньору­
дати — владати, волость — власть, преступити — пересту­
ської мови, тобто поряд із давньоруською діловою мовою роз­
пити та ін.) існували як дублети і лише згодом набували ста­
винулася давньоруська літописна. Широке використання
тусу стилістичних синонімів . Г. Хютль-Ворт слушно звер­
41 церковнослов'янізмів у другому варіанті давньоруської літера­
нула увагу на те, що коли слов'янізм типу град-ь зустрічається
турної мови було закономірним наслідком паралельно вжи­
в одному місці, яке написане переважно в церковнослов'ян­
ваних літературних мов. Як уже сказано, результати цієї
ському ключі, то ця одинична форма ні стилістично, ні фор­
взаємодії виявилися насамперед у жанрі літописно-мемуар­
мально не виділяється: вона не відрізняється від свого ото­
ної, або як її називає Ф. П. Філін, повіствувальної літератури.
чення і сприймається як стилістично нейтральна . Очевидно,
42 Це пояснюється тим, що своїм змістом пам'ятки цього жанру
вживання церковнослов'янізмів у давньоруській мові уже
були значно ширші й багатші як за пам'ятки ділового письма,
далеко не завжди мало стилістичну маркованість: намічалася
так і за пам'ятки конфесіонального жанру.
тенденція до семантичного взаємопроникнення обох мов.
Перший різновид давньоруської літературної мови (діло­
У XII—XIII ст. внаслідок творчої взаємодії давньоруської
вий) хронологічно передує другому (повіствувальному). Про­
і церковнослов'янської мов розвинувся новий тип літератур­
те в XII—XIII ст. вони продовжують співіснувати.
ної мови, представлений у «Повісті временних літ», «Слові
Між церковнослов'янською і двома варіантами давньору­
о полку Ігоревім», «Житії і ходінні Данила, Руської землі
ської літературної мови встановлюється функціонально-сти­
ігумена» та ін. Ці пам'ятки відзначаються живими й безсум­
льова взаємозалежність: церковнослов'янські тексти можуть
нівними зв'язками з народною давньоруською мовою, з її
бути віднесені до високого стилю, давньоруські,.збагачені цер­
образною фольклорною системою. Однак, по-перше, на сьо­
ковнослов'янськими елементами,— до середнього, а власне
годні все ще неможливо в кожному конкретному випадку
визначити, чи пройшло вже це живе мовлення через обробку
фольклорної практики, перш ніж воно досягло літописної Адрианова-Перетц В. П. Древнерусская литература и фольклор.—
43
Л . 1974, с. 35.
Жуковская Л. П. Указ, соч., с. 72. ** Хютль-Фольтер Г. Диглоссия в Древней Руси.— ОДеп. Зіау.
89 Филин Ф. П. Лексика русского литературного язьїка древнекиев- » іаЬгЬ., 1978, Всі 24, с. 110.
ской 40зпохи : (по материалам летописей).— Л., 1949, с. 225. * Унбегаун Б. О. Язьік русской литературьі и проблеми его разви-
Там же, с. 77—81. Ш-— Іп: Сотпшпісаііопя сіє 1а йе1е§аііоп Ггапдаізе еі сіє 1а сіеіедаїіоп
41 шва;. Рагіз, 1968, с. 117.
Хютль-Ворт. Г. Указ, соч., с. 44.
42 ** Жуковская Л. П. Указ, соч., с. 64.
18
19
змінюватися: після церковнослов'янської виступала давньо­
давньоруські (переважно юридичні) — до побутового. Отже,
руська і навпаки . На цю особливість указував ще напри­
дві паралельно вживані мови виступали з трьома відмінними 49
кінці 40-х рр. Ф. П. Філін. Він відзначав, що в «Повісті вре­
стильовими настановами, чому й відповідає наявність у дав­
менних літ» «представлені найрізноманітніші і за змістом і за
ньоруській літературній мові двох стильових різновидів.
мовленнєвою формою стилі давньоруської писемності: виклад
Не підлягає сумніву, що престижність церковнослов'ян­
стародавніх народнопоетичних оповідей, ділові документи,
ської мови як культової в XI—XIII ст. була вища, ніж дав­
короткі, сухі і докладні барвисті описи історичних подій,
ньоруської ділової , та вже сам факт їх симбіозу не тільки
47 що відбулися в часи перших літописців, перекладні й іно-
в єдиному стилі —літописно-мемуарному,— але й у творах,
слов'янські пам'ятки світського й релігійного змісту, цер­
належних до інших стилів, скоріше вказує на їх наближення
ковна писемність канонічно-богослужебного та житійно-по-
до статусу паритетності, ніж навпаки.
віствувального характеру і т. д., і т. ін.»
На жаль, вивчення конкретних пам'яток давньоруської 60
Слід відзначити, що «повіствувальний» тип літератури роз­
мови, їх мовної структури відбувається повільніше, ніж ство­
вивався не тільки на давньоруській мовній основі із залучен­
рення теорій про співвідношення старослов'янських і східно­
ням церковнослов'янського компонента , а й навпаки — на
слов'янських компонентів як у давньоруській мові, так і в 61
церковнослов'янській основі із залученням давньоруського
її нащадках — літературних російській, українській і біло­
компонента. Ця традиція креолізації східнослов'янських ком­
руській мовах. У свій час О. Лешка і А. Курімський писали,
понентів з південнослов'янськими перейшла згодом в україн­
що «набагато менше (ніж висвітлення літературної і загаль­
ську, російську та білоруську мови — пряме продовження
нокультурної історії пам'яток.— В. Р.) було зроблено для
давньоруської.
пізнання мовних особливостей досліджуваних пам'яток, а то­
Паралельне використання традицій як церковнослов'ян­
му мало яку пам'ятку — церковнослов'янську чи старору­
ської мови східнослов'янської редакції, так і давньоруської
ську — ми досконало знаємо з мовного боку. Можна сказати,
літературної мови в одному жанрі і в одному творі — пере­
що всебічно не знаємо жодної» . На сьогодні це твердження
48
важно в мемуарному з опорою на церковнослов'янську, а в
вже можна вважати застарілим: старанно досліджена мова
літописному з опорою то на давньоруську, то на церковно­
«Слова о полку Ігоревім», «Слова о законі і благодаті» Іларіо-
слов'янську — виробляли новий тип норм, що базувалися
на, «Повісті временних літ» за різними літописами та ін. тво­
на стилістичному розрізненні компонентів обох мов — тепер
рів. І все ж для всебічного і несуперечливого опису мовної
уже як складників єдиної системи.
ситуації у Київській Русі цього ще недостатньо: кожна сучас­
на теорія про цю ситуацію має до деякої міри абстрактний Давньоруська мова XII—XIII ст.— це попередник сучас­
характер. Проте приступаючи до вивчення мови конкретних них східнослов'янських літературних мов, що, очевидно, був
пам'яток, дослідник на основі відомих йому фактів повинен би єдиним, коли б в силу історичних обставин різні частини
визначити напрям пошуку. Історичні факти, зокрема хроно­ давньоруського народу не були надовго відірвані одна від
логізація розвитку передфеодальних відносин, існуючі описи одної.
тогочасної літератури, зрештою прогрес у дослідженні мови Як літописна, так і мемуарна література створювалися
згаданих пам'яток — усе це спрямовує на шлях шукання ти­ •сією Руссю. Д. С. Лихачов відзначив, що «руське літописан­
пів контактів між двома л і т е р а т у р н и ми мовами — ня ніколи не було вузькомісцевим. Навіть у часи золотоор-
давньоруською і старослов'янською. данського ярма, коли спілкування між окремими землями
Очевидно, мовностильове взаємовідношення в XII—XIII ст.
повністю не вкладалося у визначені три стильові різновиди. * Зміна основи досі чомусь не бралася до уваги дослідниками. Одні
•шшяа уважали, що мова стародавніх літописів в основі своїй народна, але
Давньоруські книжники нерідко вдавалися до поєднання цер­
ж дамішку церковнослов'янізмів (Лавровский П. А. О язнке северньїх
ковнослов'янської і давньоруської мов у межах того самого щиашж леюписей.— Спб., 1852, с. 19), інші дотримувалися погляду, що
твору. Це особливо характерно для літописання і мемуарно- шюсхї пасалися по-церковнослов'янськи з певною домішкою місцевих мов­
оповідної літератури. Саме тут мовна основа могла постійно ний елементів (Истрин В. М Договори русских с греками.— Изв. Отд-ния
яв- в словесности, 1925, т. 29, с. 390—391). Особливість мови літопи-
ш шржз і полягає в почерговій заміні давньоруського субстрату церков-
Хютль-Фольтер Г. Указ, соч., с. 111. шсм"*нським суперстратом і навпаки.
47
Фвмін Ф. П. Лексика..., с. 4.
Ьезка О., Кигіт^ку А, Сігкеупезіоуапзке Ігайісе а сігкеупезіоуапзкб м
48 * Там же, с. 7.
(ІЄсІісіуї у гизііпі,—- Виїї. Озіауи гизкепо ]агука а Ні., 1966, 10, з. 73.
21
20
було надто ускладненим, кожен феодальний центр намагався
розширити свої літописні записи за рахунок записів сусідів,
якомога повніше висвітлити події спільноруської історії.
В літопису жевріла ідея єдності Русі. Більшість літописів,
що велися на всьому величезному просторі Руської землі,
починалися із спільної для всіх них оповіді про те, «откуду
єсть пошла Русьская земля» .
62
Власне давньоруська мова, представлена в діловій писем­
ності, зазнавала впливу церковнослов'янської мови значно
меншою мірою. «Церковнослов'янізми типу «се азг» і под.
в таких ділових документах, як грамоти XII ст., «Руська
Правда», набувають специфічного значення і вплітаються як
своєрідний мовленнєвий узор в давньоруську мовну основу» .
63
Зате ця мова була більш відкритою системою для проникнення
в неї місцевих рис на всіх рівнях структури. Ф. П. Філін
відзначав, що «мова давньоруської ділової писемності була
важливим відгалуженням тієї ж руської літературної мови,
але все ж відгалуженням, а не головною лінією розвитку на­
шої мовної культури» . Це зауваження справедливе щодо
54
подальших шляхів розвитку російської літературної мови.
Що ж до української й білоруської мов, то навпаки, саме мова
давньоруської ділової писемності лягла в основу їх утвер­
дження на народних засадах.
Лихачев Д. С. Культура Руси времени Андрея Рублева и Епифания
62
Премудрого,— М.; Л., 1962, с. 99.
" Филин Ф. П. Лексика..., с. 168.
Там же, с. 7.
64