Україна. Географія цілей та можливостей (Матеріали XI з’їзду Українського географічного товариства). Том 2

339 Pages·10.548 MB·Ukrainian

by  Шищенко П.Г. (ред.).

«УКРАЇНА :
ГЕОГРАФІЯ ЦІЛЕЙ ТА
МОЖЛИВОСТЕЙ»

ІІ
Том

Київ
Видавництво географічної літератури «Обрії»
2012
УДК 910.001(911.0+528.0(477)
ББК 26.8(4 Укр)
У 45

У 45 Україна : географія цілей та можливостей. Зб.наук. праць. – К.: ВГЛ «Обрії»,
2012. – Т. ІІ. – 338 с.

У збірнику наукових праць розглядаються питання місця географії в умовах
всесвітніх глобалізаційних тенденцій та становлення інформаційного суспільства. Також
розглянуті загальнонаукові та практичні аспекти особливості регіонального планування і
управління, сучасні проблеми економічної та соціальної географії, географії населення,
розміщення продуктивних сил, місця України в світовому господарстві.
Для науковців, студентів, усіх, хто цікавиться географією у всіх її проявах.

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ.
(cid:131) Шищенко П.Г. – член-кор. АПН України, д-р геогр. наук, проф.,
(відповідальний редактор)
(cid:131) Зеленська Л.І. – д-р геогр. наук, проф. (заступник відповідального редактора)
(cid:131) Бортник С.Ю. – д-р геогр. наук, проф. (заступник відповідального редактора)
(cid:131) Багров М.В. – член-кор. НАН України, д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Руденко Л.Г. – акад. НАН України, д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Олійник Я.Б. – член-кор. АПН України, д-р ек. наук, проф.
(cid:131) Олещенко В.І. – канд. геогр. наук
(cid:131) Топчієв О.Г. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Шаблій О.Г. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Воровка В.П. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Гожик П.Ф. – акад. НАН України, д-р геол.-мін. наук, проф.
(cid:131) Гродзинський М.Д. – член-кор. НАН України, д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Денисик Г.І. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Ковальчук І.П. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Ліпінський В.М. – член Вченої ради УГТ
(cid:131) Лісовський С.А. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Мельнійчук М.М. – голова Волинського відділу УГТ
(cid:131) Муніч Н.В. – член Вченої ради УГТ
(cid:131) Ободовський О.Г. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Осадчий В.І. – член-кор. НАН України, д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Нємець К.А. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Палієнко В.П. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Пащенко В.М. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Петлін В.М. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Поп С.С. – д-р фіз.-мат. наук, проф.
(cid:131) Руденко В.П. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Сосса Р.І. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Черваньов І.Г. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Цвелих Є.М. – відповідальний секретар.

Друкується за постановою Вченої ради Українського географічного товариства.
Рекомендовано до друку Вченою радою Київського національного університету
імені Тараса Шевченка.

©Українське географічне товариство, 2012
~2 ~
РОЗДІЛ 2_________________________________________________________
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В
УКРАЇНІ І СВІТОВЕ ГОСПОРДАРСТВО: ТОЧКИ
ДОТИКУ ТА ВЗАЄМОДІЯ

Адамович З.М.
Івано-Франківський відділ
ЕКОНОМІКА ЗНАНЬ В КИТАЇ
Постановка проблеми. Успішна трансформація господарського комплексу
Китайської Народної республіки стала одним з визначальних геоекономічних трендів
кінця XX- початку XXI століття. У Китаї розбудову економіки знань офіційно визнано
державною стратегією. Головним своїм завданням держава оголосила організацію попиту
на знання. Для України досвід китайських реформ залишається однією з реальних
стратегічних альтернатив економічної трансформації.
Виклад основного матеріалу. Відправною точкою трансформаційних процесів
стали рішення III пленуму КПК у 1978 році покласти початок загальнодержавного курсу
на модернізацію економіки Китаю. Партійне керівництво та уряд Китайської народної
республіки, визнаючи відставання національної економіки від провідних держав світу,
вирішило залучити іноземний капітал й створити пільгові умови реалізації
довгострокових інвестиційно- інноваційних проектів на території окремих Вільних
економічних зон (ВЕЗ). Орієнтовані на випуск експортної продукції ВЕЗи стали
локомотивами китайської економіки, що дозволило Китаю здійснити успішні
загальнодержавні економічні реформи й перейти від аграрно-індустріальної, обтяженої
комплексом складних політичних, воєнно-політичних та соціальних завдань,
господарської системи до рівня одного з лідерів постіндустріальної «економіки знань».
Першим кроком став розвиток імпорту інвестиційних товарів (машин та обладнання), для
чого успішно залучалися інвестиційні потоки з-за кордону. Потім частина іноземних
інвесторів вдалося залучити до створення великих національних центрів НДДКР.
Численна китайська діаспора зацікавлена в створенні і підтримці високотехнологічних
галузей в Китаї. Підвищується престиж головних університетів країни, вони
перетворюються в ключові інститути економіки знань, які співпрацюють з найбільшими
навчальними та науковими центрами світу.
Використовуючи індикатор Світового Банку - Кnowledge Economy Index – можна
здійснити як оцінку Китаю на шляху переходу до економіки знань, так і порівняння з
різними країнами світу (рис.). Вивчаючи, зокрема, розвиток інноваційної інфраструктури
Китаю, варто зазначити, що в даний час в КНР створено 56 технопарків за участю
держави: 29 в містах з хорошим інтелектуальним і промисловим потенціалом, 13 - в
приморських містах, 14 - в містах з розвиненою промисловістю та військово-промисловим
комплексом. Китайські технопарки за кордоном є важливим інструментом в
інтернаціоналізації нової високотехнологічної продукції. Їх робота була розпочата в 2001
р. В даний час Китаєм створено та функціонують спільні технопарки за кордоном:
технопарк в Сінгапурі, китайсько-американський технопарк в Меріленді, китайсько-
англійський технопарк в Кембриджському університеті, китайсько-англійський технопарк
в Манчестері, китайсько-російський технопарк «Дружба», китайсько-австрійський
технопарк, китайсько-австралійський технопарк. Звичайно, як характерно для великих
країн, для Китаю характерно нерівномірність розміщення наукового та інноваційного
потенціалу [1].
~3 ~
~4 ~
Таким чином, стратегія розвитку економіки має бути заснована на знаннях і не
повинна обмежуватися лише інвестиціями в людський капітал з метою підвищення рівня
освіти. Її слід спрямувати на забезпечення відкритого доступу до інновацій і знань та їх
поширення і передбачати залучення інвестицій у ті процеси, які є рушійними важелями
підвищення здатності акумулювати та використовувати знання з метою трансформації
нематеріальних активів у матеріальні здобутки. Україна з великою користю для себе може
використати досвід Китаю на своєму шляху до економіки знань.

1. Международный семинар по планированию, строительству и менеджменту технопарков
и инкубаторов / Центр научно-технической и экономической информации Центральной Азии.
Урумчи, 2009. 2. Унтура Г. А. Экономика знаний в Китае и России: проблемы и перспективы//
Пространственная Экономика. - 2009. № 4. С. 88—105. 3. Sheehan P. The Global Knowledge
Economy: Challenges for China's Development - CSES Working Paper No. 15.

Амелін В.С.
Дніпропетровський відділ
ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС ЄВРОСОЮЗУ:
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ
ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПІВПРАЦІ З УКРАЇНОЮ
ВПК ЄС, який виник в інших історичних умовах, ніж американський чи колишній
радянський, і спирається на інтеграцію одразу багатьох держав, має свої особливості,
проблеми та перспективи.
Незважаючи на глобальний економічний спад в результаті фінансової кризи 2008 р.
ВПК Євросоюзу вдалося досягти гарних показників діяльності за останні роки. Лише
космічна галузь та деякі авіаційні сектори бізнесу, а саме загальна авіація та авіація бізнес
класу, а також виробництво цивільних гелікоптерів, відстають у своєму розвитку від
інших галузей. В цілому ВПК показує свою стійкість до несприятливих умов у порівнянні
з іншими галузями промисловості. Така тверда позиція, в значній мірі, є результатом
політики, реалізованої в останні роки більшістю європейських аерокосмічних та
оборонних компаній, які змогли підвищити свою промислову конкурентоздатність та
виробництво шляхом суворого фінансового контролю, значного покращення ефективності
процесу виробництва та зменшення витрат.
Масові затримки в галузі цивільної авіації, протягом кризових років, дозволили
продовжувати виробляти та поставляти літаки клієнтам, навіть у вигляді нових більш
значних замовлень. Значними об’ємами замовлень та високими темпами поставок
характеризується й галузь військової авіації [2].
Європейський оборонний сектор показує хороші результати завдяки тому, що
витрати на оборону в країнах ЄС залишилися стабільними та продовжують підвищуватися
в інших регіонах світу, в яких росте спроможність імпортування більшої кількості
продукції ВПК (Близький Схід, Південна та Східна Азія).
Наслідки мілітаризації полягають в тому, що ВПК ЄС поки що набагато більше
«зав'язаний» ніж американський на паралельне виробництво продукції подвійного
призначення або просто цивільної продукції і надає роботу 600 тис. осіб, тобто генерує
достатньо високий мультиплікативний ефект для економіки цих країн в цілому. Допомоги
ВПК для зміцнення перспектив свого розвитку чекають нині такі ключові галузі
промисловості і знань, як інформатика, телекомунікації, транспорт, енергетика, екологія, а
це, особливо через відсутність прямої загрози війни, забезпечує широкого розвитку цього
комплексу в країнах-членах ЄС.
У порівнянні з кризовими роками, агреговані дані по ВПК Євросоюзу показують
такі результати [2]:
- оборот збільшився більш ніж на 11%, головним чином, за рахунок виробництва
наземних військових компонентів;
~5 ~
- збільшення зайнятості у галузі більш ніж на 2%, переважно за рахунок зростання
робочих місць в оборонному секторі;
- невелике підвищення робочих місць в аерокосмічній промисловості (до
півмільйона працівників);
- відносно стабільні відношення між дослідженнями та розвитком з одного боку та
оборотом з іншого;
- зростання експорту (за межами Європи) для європейської авіаційної галузі та
галузі виробництва наземних військових компонентів;
За даними Асоціації аерокосмічної та оборонної промисловості Європи (АСД) [2],
ядро сучасного ВПК Євросоюзу формує близько 800 фірм із загальною зайнятістю
близько 700 тис. осіб (рис. 1) і оборотом з продажу 145-150 млрд. євро на рік. Кількість
субпідрядників (включаючи дрібний і середній бізнес) доходить до 80 тис., де, у свою
чергу, зайнято ще близько мільйона осіб. Найбільш впливовими компаніями у цій сфері є
«EADS» (Німеччина, Франція та Іспанія), «BAЕ Systems», «Rolls-Royce» та «Cobham»
(Велика Британія), «Dassault Aviation», «Safran», «Thales» та «DCNS» (Франція),
«Finmeccanica» (Італія), «MTU Aero Engines», «Rheinmetall» (Німеччина), «Saab»
(Швеція), «MBDA» (Велика Британія, Італія, Німеччина, Франція). Найбільш впливовими
країнами є Велика Британія, Франція, Німеччина та Італія.

Рис. 1 –
Кількість
працівникі
в, зайнятих
у ВПК ЄС
по країнах
(за [2])

У порівнянні з докризовими роками кількість працівників, зайнятих у ВПК країн-
членів ЄС виросла майже у кожній країні. Дуже помітним ростом характеризується
Франція (на 20 тис. осіб), Німеччина (на 15 тис.) та Іспанія (на 10 тис.). На ці країни
найменше вплинули процеси реструктуризації, які були характерні для кризового періоду.
Також між цими країнами спостерігається найтісніша кооперація в рамках Євросоюзу.
Відмінність у кількості працівників, зайнятих у ВПК існує не тільки між країнами-
членами Євросоюзу, але й між галузями самого ВПК ЄС (рис. 2). Найбільша їх кількість
зосереджена в аерокосмічній промисловості, в якій особливо виділяється авіаційна галузь,
продукція якої користується найбільшим попитом як усередині ЄС, так і за його межами.
Космічна галузь промисловості, як завжди, залишається «в тіні» через недостатній попит
та високу собівартість продукції. В оборонній галузі зайнята майже третина загальної
кількості працівників, зайнятих у ВПК, і ця третина цілком задовольняє попит на її
~6 ~
продукцію. Взагалі галузева різниця у кількості працівників є достатньо стабільною і мало
чим відрізняється від докризових років.
Космічна галузь
4,5%

Оборонна
галузь

28,2%

Рис. 2 – Розподіл
Авіаційна зайнятості по
галузь секторах ВПК ЄС
67,3% (за даними [2])

Хоча й ВПК ЄС є значно меншим, ніж США, слід відзначити те що, ВПК США
базується на єдиному ринку озброєнь в країні, тоді як в ЄС цей ринок фрагментований і
недостатньо технічно стандартизований. Більшість всіх ресурсів галузі в ЄС дотепер
формуються, розподіляються і управляються не через Брюссель, а в рамках національних
програм окремих країн-членів ЄС. Слід врахувати ще й ринки озброєнь, тим більше, що
вони у військовому відношенні орієнтуються поки що не на «європейську оборонну
самобутність», а на стандарти НАТО [1].
Визначаючою залишається і національна роз'єднаність закупівель і дубляж в
розробці систем озброєнь. Наприклад, бронетранспортери виробляються тут по 23 різним
специфікаціям. Порівняно із США вузьким місцем в ЄС залишається військовий попит.
Якщо в Америці в наявності в основному один покупець (тобто Пентагон), то в ЄС,
навпаки, на цьому ринку покупцями виступають 27 національних військових відомств, що
розрізняються і за можливостями, і за потребами.
Поступаючись за потужністю військовим підрядчикам США, компанії ЄС здатні
поки забезпечити своїм клієнтам лише «вузькоохоплюючу» пропозицію як з тематики, так
і з географії виробництва. Як правило це концентрація сил на окремих, проривних
проектах («Airbus», система космічного зв'язку і навігації «Galileo», проекти «Eurofighter»,
«Eurocopter» тощо).
ВПК розподілений нерівномірно по окремих країнах ЄС. Не кожна країна-член має
змогу виділити величезну суму коштів заради розвитку даної галузі промисловості. Такі
країни, як Франція, Велика Британія, Німеччина та Італія вкладають у свої ВПК набагато
більше коштів, ніж Латвія, Естонія, Мальта та Литва. Чимало країн вкладають більше
грошей в імпорт товарів, а не отримують від експорту (табл. 1).
Найбільше коштів на оборону витрачають Франція, Велика Британія, Німеччина,
Італія, Іспанія та Нідерланди. Але не тільки ці країни збільшили свої витрати на
продукцію ВПК у порівнянні з до кризовими роками. Також збільшення витрат є
характерним для таких країн, як Бельгія, Польща та більш «молодих» країн-членів ЄС, які
поступово з кожним роком підвищують свою коопераційну діяльність щодо більш
розвинених країн ЄС.
ВПК ЄС являє собою потужну систему, в якій зайнята велика кількість людей.
Він є дуже прибутковою галуззю економіки ЄС в цілому, але для більшості країн-членів –
навпаки. Найбільшого розвитку ВПК досяг в найрозвинутіших країнах ЄС (Велика
Британія, Франція, Німеччина, Італія), але співробітництво у цій галузі в ЄС має
другорядний характер, тому що деякі країни прагнуть більше спиратися на інших
партнерів (в першу чергу на США), ніж на своїх сусідів по «європейській квартирі».

~7 ~
Таблиця 1 –Макроекономічні показники діяльності ВПК країн ЄС (складено за [3])
Країна Витрати на % від ВВП, Експорт продукції Імпорт продукції
оборону витрачений на ВПК (млн. дол.) ВПК (млн дол.)
(млн. дол.) оборону
Франція 61285 2,5 1865 78
Велика Британія 57424 2,7 1022 386
Німеччина 46848 1,4 2432 129
Італія 38198 1,8 514 79
Іспанія 15803 1,1 998 275
Нідерланди 11604 1,5 545 217
Греція 9369 3,2 -- 1266
Польща 8380 1,8 81 156
Бельгія 5382 1,2 242 90
Швеція 5248 1,2 383 46
Португалія 5213 2,1 46 414
Данія 4588 1,4 14 98
Фінляндія 3718 1,5 41 43
Австрія 3650 0,9 24 330
Чехія 2529 1,4 <1 6
Румунія 2164 1,4 4 60
Ірландія 1354 0,6 4 1
Угорщина 1323 1,1 <1 4
Словаччина 1010 1,4 <1 5
Словенія 788 1,6 <1 7
Болгарія 698 2 14 129
Кіпр 550 1,8 <1 <1
Литва 427 1,4 <1 26
Естонія 336 2,3 <1 44
Люксембург 301 0,6 <1 5
Латвія 268 1,4 <1 12
Мальта 52 0,7 <1 <1

Досліджуючи ВПК ЄС неможна не відмітити його зв’язків з Україною. Нині в
Україні цей сектор економіки переживає глибоку кризу, тому що не вистачає коштів на
його розвиток та реструктуризацію. Хоча спостерігаються й помітні досягнення. У 2010 р.
завершився проект «Twinning Space» об'ємом в 1,5 млн. євро [4]. Під час проекту
європейці детально знайомилися з космічною галуззю Україні, порівнювали українські та
європейські стандарти та закони. Були також розпочаті конкретні програми
співробітництва Національного космічного агентства України (НКАУ) з Аерокосмічним
центром Німеччини (ДЛР), Національним центром космічних досліджень Франції (КНЕС)
та Європейським космічним агентством (ЄКА). Серед них – участь України в
використанні та комерційному застосуванні програми ЄС «Galіleo», а також в програмі
глобального моніторингу в інтересах збереження безпеки та навколишнього середовища
(«GMES»).
Відносини між Україною та Євросоюзом щодо військово-промислової кооперації
можуть поліпшитись після того, як вступить у силу угода про зону вільної торгівлі між
державою та союзом. Наразі країни ЄС бачать реальним співробітництво у секторі авіації
[4]. Європейському Союзу потрібні військово-транспортні літаки, а Україні після розпаду
СРСР дісталась значна частина такої техніки. Раніше країни ЄС не займалися цим
питанням через те, що транспортуванням військ займалася американська авіація, але
такий вид транспортування є нерентабельним, тому країни ЄС прагнуть розвивати цей
напрямок ВПК і бачать в Україні потенційного партнера.
Участь у різних міжнародних програмах та загальноєвропейській кооперації може
допомогти українському ВПК подолати кризу та вийти на гідний рівень.
~8 ~
1. Иванов И.Д. Военно-промышленный комплекс Европейского cоюза // Современная
Європа. – М., №1, 2006. - С 13-23. 2. Aerospace and Defence Industries Association of Europe: Facts
and Figures 2009. – Bruxelles, 2010. – 34 p. 3. Офіційний сайт Стокгольмського міжнародного
інституту по дослідженню проблем миру [електронний ресурс]. – Режим доступу www.sipri.org. 4.
Офіційний сайт інформаційного ресурсу «ВПК Новости» [електронний ресурс]. – Режим доступу
www.vpk.name.

Андерсон В.М.
Одеський відділ
ГЕОГРАФІЧНІ ОСНОВИ КЛАСТЕРНОЇ ЕКОНОМІКИ
І БІЗНЕС-ГЕОГРАФІЯ
Глобалізація світової економіки видозмінює вплив процесів конкуренції, роблячи
усе більш доступними фактори виробництва, інформацію і фінансові ресурси. Однак
найважливіше значення для конкурентоздатності суб'єктів господарювання має
регіональне (географічне) середовище, яке неможливо перемістити в інше місце.
Одним з найважливіших факторів, що визначає конкурентні переваги регіону
(території) і його підприємств є наявність економічних кластерів. Саме економічні
кластери (регіональні, промислові, інноваційні, транскордонні та ін.) створюють
критичну масу, необхідну для конкурентного успіху у визначених галузях і, як наслідок, у
відповідних регіонах. Саме вони є ефективним засобом регіонального економічного
зростання і соціально-економічного розвитку території на інноваційних засадах.
Феномен кластера, як об'єкта економічної агломерації взаємозалежних підприємств
на певній території, відомий ще з часів ремісничого виробництва. Однак активне
використання кластерних концепцій почалося тільки після праць М.Портера, який
визначає кластер як «сконцентровані за географічною ознакою групи взаємозалежних
компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних
галузях, а також зв'язаних з їх діяльністю організацій (наприклад, університетів,
агентств по стандартизації, торгових об'єднань) у визначених областях, що
конкурують, але разом з тим і ведуть спільну роботу».
Географічна концентрація - одна з найважливіших характеристик кластеру. Це
пов’язано з вигодами, що одержуються фірмами завдяки спільному розташуванню у
певній місцевості:
специфічні природні ресурси або інші унікальні місцеві активи стають більш
доступними;
географічна близькість забезпечує можливості для зниження трансакційних витрат,
особливо в організації доступу до знання і його передачі;
спеціалізація постачальників по факторних ринках щодо праці, капіталу і
технологічних ресурсах може бути полегшена усередині окремої області;
засоби організації доступу і спільного користування інформацією про ринкові чи
технологічні зміни можуть стати більш ефективними в межах даної області;
взаємодія з місцевими споживачами породжує процес навчання і більш сталий
попит.
Фізична концентрація підприємств може розвиватися одночасно з ростом локально
спеціалізованих ринків праці. Кластеризація може сприяти спеціалізації і збільшувати
поділ праці в регіоні, надаючи фірмам можливість сполучити переваги гнучкості, що
випливають з малого масштабу на рівні фірми з економією масштабу на рівні кластера.
Географічна близькість між фірмами і навчальними закладами, а також
дослідницькими інститутами сприяє неформальному обміну «мовчазним» знанням (tacit
knowledge) і його акумуляції. Особливо важливе значення мають університети - не тільки
через їхню природну місію в освіті і дослідженнях, але також через їхню здатність
служити вузлами для підприємницької і науково-промислової взаємодії.
~9 ~
Географічна близькість фірм сприяє посиленню конкуренції. Вона ведеться не
тільки за споживача, але й за ресурси, суспільну та політичну підтримку у регіональному
масштабі. Конкурентний тиск підсилюється внаслідок «непрямої конкуренції і
поширюється на фірми, що безпосередньо не конкурують між собою. Амбіції та бажання
гарно виглядати в місцевому співтоваристві підтримують фірми в їх прагненні обійти
один одного».
Все це сприяє швидкому поширення нововведень, підвищенню продуктивності,
освоєнню нових видів продукції, нових технологій, що веде до підвищення
конкурентоспроможності всіх учасників кластеру. В той же час ступінь географічної
локалізації та характер зв’язків між учасниками у різних кластерів відрізняється.
Формування кластерів призводить до значного підвищення конкурентоздатності
регіональної економіки. Це відбувається в результаті дії таких факторів:
1. Зниження транзакційних витрат за рахунок:
ефективної реалізації довгострокових контрактів між промисловими
підприємствами, фінансово-кредитними установами, організаціями торгівлі, науковими
та інноваційними організаціями;
централізації виконання ряду загальних функцій компаній-учасників кластера;
впровадження загальнокластерної інформаційно-аналітичної системи, що
прискорює інформаційний обмін між учасниками, як по вертикалі, так і по горизонталі.
2. Можливість забезпечення конкурентних переваг:
якість і ціна продажу виробів;
інноваційний потенціал, достатність виробничих і збутових потужностей;
наявність довгострокової стратегії діяльності;
оптимізації зовнішніх і внутрішніх кластерних зв'язків.
3. Потенціал взаємовигідних ділових довгострокових відносин:
розвиток системи взаємних постачань усередині кластера, побудованої на
принципах довіри;
загальна збутова мережа;
інтенсивний обмін інформаційними, фінансовими, кадровими, інноваційними
ресурсами;
готовність до зниження ризиків функціонування за рахунок зниження рівня
рентабельності підприємств, що входять у кластер;
слідування пріоритетам внутрікластерного планування і поставленим цілям та
задачам;
розвиток системи перехресного володіння акціями усередині кластеру.
4. Виграш, що базується на теорії виробничого і фінансового менеджменту:
синергетичний ефект, який полягає в тім, що загальний результат перевершує суму
складених окремих ефектів;
скорочення витрат на постачання і збут продукції;
економія за рахунок ефекту масштабу;
більш раціональне використання всіх ресурсів;
диверсифікованість, що забезпечує зниження ризиків.
Успішна діяльність кластерів, їх переваги порівняно з традиційними структурами
призвели до значних змін у економічній політиці багатьох країн. Кластери все частіше
розглядаються як об'єкт економічної політики нового зразка, іменованою як “кластерна”,
головною метою якої виступає підвищення конкурентноздатності певної території чи
країни в цілому. Термін “кластерна політика” використовується як загальна назва для
різних способів підтримки ініціатив по створенню і розвитку мережних об'єднань
підприємств (кластерів).
По суті, кластерна політика являє собою змішану форму декількох напрямків у
більш традиційних політиках, зв'язаних з розвитком бізнесу і регіональним розвитком.
Вона поєднує промислову політику, регіональну політику, політику підтримки малого
~10 ~