Україна. Географія цілей та можливостей (Матеріали XI з’їзду Українського географічного товариства). Том 1

358 Pages·12.1 MB·Ukrainian

by  Шищенко П.Г. (ред.).

«УКРАЇНА :
ГЕОГРАФІЯ ЦІЛЕЙ ТА
МОЖЛИВОСТЕЙ»

І
Том

Київ
Видавництво географічної літератури «Обрії»
2012
УДК 910.001(911.0+528.0(477)
ББК 26.8(4 Укр)
У 45

У 45 Україна : географія цілей та можливостей. Зб.наук. праць. – К. : ВГЛ
«Обрії», 2012. – Т. І. – 358 с.

У збірнику наукових праць розглядаються питання теоретичних та прикладних
географічних досліджень, проведених у різних регіонах України. Подано аналіз сучасних
теоретичних уявлень про антропогенне навантаження на ландшафт та рельєф,
розглядається значення окремих напрямків фізичної географії, геоморфології та
геоекології в концепціях обгрунтування раціонального використання природних ресурсів
України. Наведено нові відомості про особливості морфоструктурної будови та
морфоскульптурні особливості різних регіонів України, а також мофродинаміки рельєфу.
Для науковців, студентів, усіх, хто цікавиться географією у всіх її проявах.

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ.
(cid:131) Шищенко П.Г. – член-кор. АПН України, д-р геогр. наук, проф.,
(відповідальний редактор)
(cid:131) Зеленська Л.І. – д-р геогр. наук, проф. (заступник відповідального редактора)
(cid:131) Бортник С.Ю. – д-р геогр. наук, проф. (заступник відповідального редактора)
(cid:131) Багров М.В. – член-кор. НАН України, д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Руденко Л.Г. – акад. НАН України, д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Олійник Я.Б. – член-кор. АПН України, д-р ек. наук, проф.
(cid:131) Олещенко В.І. – канд. геогр. наук
(cid:131) Топчієв О.Г. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Шаблій О.Г. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Воровка В.П. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Гожик П.Ф. – акад. НАН України, д-р геол.-мін. наук, проф.
(cid:131) Гродзинський М.Д. – член-кор. НАН України, д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Денисик Г.І. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Ковальчук І.П. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Ліпінський В.М. – член Вченої ради УГТ
(cid:131) Лісовський С.А. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Мельнійчук М.М. – голова Волинського відділу УГТ
(cid:131) Муніч Н.В. – член Вченої ради УГТ
(cid:131) Ободовський О.Г. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Осадчий В.І. – член-кор. НАН України, д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Нємець К.А. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Палієнко В.П. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Пащенко В.М. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Петлін В.М. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Поп С.С. – д-р фіз.-мат. наук, проф.
(cid:131) Руденко В.П. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Сосса Р.І. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Черваньов І.Г. – д-р геогр. наук, проф.
(cid:131) Цвелих Є.М. – відповідальний секретар.
Друкується за постановою Вченої ради Українського географічного товариства.
Рекомендовано до друку Вченою радою Київського національного університету
імені Тараса Шевченка.

©Українське географічне товариство, 2012
~2~
РОЗДІЛ 1_________________________________________________________
ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПРИРОДНИЧО-
ГЕОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ :
СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

Багров М.В., Кримський відділ,
Руденко Л.Г., Київський відділ,
Черваньов І.Г. Харківський відділ
ПОСТУП «НОВОЇ ГЕОГРАФІЇ» – СУТНІСТЬ І ЦІЛІ
Основні здобутки та прорахунки географії.
Екологічна проблема виживання людства, яка дедалі більше загострюється,
проблеми забезпечення ресурсами та зміна суспільно-політичної орієнтації розвитку
України обумовили доцільність по-новому оцінити орієнтири та моделі постановки
проблем географічною наукою. Зміна наукових парадигм протягом останніх двох століть
була об’єктивним явищем, яке значною мірою визначило прогрес розвитку суспільства.
Реальними ознаками уточнення чи заміни парадигм, що опрацьовані в географії, є
деідеологізація, екологізація і гуманізація географії. Завдяки працям географів формується
нова парадигма, що базується на відході від розуміння природи як ресурсної бази
економіки та врахуванні в розвитку регіонів України не тільки біологічного, а й
ландшафтного різноманіття. Теоретичним підґрунтям є поняття геосистеми, яка являє
собою глобально організовану динамічну систему певних умов і об’єктів, а також систему
управління просторовими відношеннями величезної кількості процесів, обміну енергією,
речовинами та інформацією між матеріальними тілами і явищами в ландшафтній оболонці
Землі на ноосферному рівні її розвитку (Л. Г. Руденко). Другою підвалиною сучасної
географії є уточнення парадигми природокористування, під якою розуміються відношення
людини і суспільства до компонентів природи, яке розкривається в особливостях
використання окремих видів ресурсів з метою забезпечення життєдіяльності людей, що
ґрунтується на оцінках екологічної ємності території та діях щодо збереження природних
властивостей компонентів природи, ландшафтної і біологічної розмаїтості (Л.Г. Руденко).
Незаперечним є факт потреби вдосконалення і реалізації напрацювань нової
парадигми районування території держави, в основі якого повинне знаходитись
оцінювання інтегрального потенціалу території.
В Україні географами реалізується нова парадигма розвитку, що означена в
«Порядку денному на ХХІ століття» (Ріо-де-Жанейро, 1992) як збалансований (сталий)
розвиток.
Новою для географії є парадигма людського розвитку, яка у викладенні ООН
розуміється як альтернатива валовому національному продукту для виміру відносного
рівня соціально-економічного розвитку регіонів.
Останніми роками формується парадигма глобалізації. В пошуках нового
інструментарію географи не стоять осторонь від сучасних геоінформаційних технологій.
Тому парадигма геоінформатики в географії є основою майбутнього географії на шляху
до інформаційного Суспільства.
Пояснювальний підхід до географії знайшов втілення завдяки розвитку
інтеграційних географічних досліджень, що мали наукове і прикладне значення.
Прикладом таких розробок є теоретичні і методичні питання регіонального
природокористування, розробка і видання Національного атласу України, пілотного
видання Екологічного атласу, еколого-географічне районування і картографування
території, природно-господарське районування, розробки щодо природно-ресурсного
потенціалу території, збалансованого (сталого) розвитку, ландшафтного планування.
~3~
Значна увага приділяється комплексним дослідженням, спрямованим на ліквідацію
наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Науковцям завжди було властиве незадоволення власними результатами. Критично
оцінюючи прорахунки географії, звертаємо увагу на основні з них:
- послаблення практичного втілення результатів дослідження і їхнього впливу на
роботи державного значення;
- стагнуючі дослідження компонентів природи, фактичне призупинення поповнення
новими знаннями про природні властивості і особливості розвитку природних процесів і
явищ, що обумовлено відсутністю фінансування польових, лабораторних і стаціонарних
досліджень;
- недостатня увага інтегрованим розробкам, націленим на збалансований
економічний, соціальний і екологічний розвиток території;
- невідповідність суті і змісту деяких підручників для шкіл і вузів сучасним
надбанням вітчизняної і світової географії;
- погіршення якості наукових публікацій, їх дублювання у зв’язку з недійовим їх
рецензуванням і заниженням вимог до них відповідальних редакторів і редакційних
колегій цілого ряду видань.
Акценти і основні цілі «нової» географії.
І світова географія, і географічні школи пострадянського простору поринули у
пошук сенсу географії новітнього часу. На міжнародних географічних конгресах і
наукових форумах МААН, попередніх з’їздах Українського географічного товариства
точаться дискусії щодо майбутнього географічної науки й географічної освіти. Декілька
таких обговорень відбулося в Україні протягом років, що минули після попереднього
з’їзду. Переважно на їх узагальненні ми й зосередимо увагу. Але ця доповідь не є
підсумковуючою. Ми вважаємо, що настав час формувати засади «нової» географії, щоб з
нею увійти до постіндустріального суспільства.
Природні активи суспільного розвитку. Історично склалося так, що географія вивчає
ресурси, які економіка перетворює в економічні активи. Дистанція між ними величезна і її
слід здолати
Природний капітал і природноресурсну ренту, на нашу думку, слід вважати
первинним активом географії. Капіталом в цілому, як відомо, називають те, що здатне
створювати (чи забезпечувати створення) нової вартості. Добре розробленою є теорія
земельного капіталу. Натомість, є всі підстави обґрунтовувати й пропонувати суспільству
більш ємний природний капітал (ПрК). ПрК – це сукупність позитивних властивостей
території як цілісного утворення у відношенні її, в такому сенсі, до людської діяльності,
що проявляється у створенні нового продукту (продукуванні цінностей), сприянні (чи,
навпаки, обмеженні) людської діяльності та забезпеченні умов існування, що є
передумовою всього іншого.
Природноресурсна рента є аналогом доданої вартості в економіці, але, на відміну від
продуктивного характеру промислового чи аграрного виробництва, вона нагадує
банківський прибуток. На відміну від традиційного бачення, наприклад, земельної ренти в
класичній політичній економіці, де вона пов’язана виключно з виробничою діяльністю в
аграрному секторі, природноресурсна рента є матеріально-виробничою і суспільно-
діяльнісно-споживацькою (зрозуміло на прикладі отримання прибутку за рахунок
зовнішньої принадності, бренду, моди на ті чи інші користування тощо).
З географічної точки зору, важливим є те, що ці активи органічно поєднуються у
будь-якому територіальному локусі, створюючи територіальний актив. Територіальний
актив – це частина територіального ресурсу, яка залучена до суспільного життя у будь-
який спосіб (через розміщення, зручну взаємодію тощо) через функцію місця, яка набуває
ролі активу, бо дає (або обмежує) прибуток.
Отже, вимальовується предмет «нової» географії: вияв, вивчення, інвентаризація,
визначення способів включення в суспільну діяльність просторово-функціональних
~4~
поєднань властивостей територій як базисної складової буття людства. На цій ниві
поєднуються інтереси «трьох китів» класичної географії – фізичної, економічної та
картографії з інформатикою і ГІС-технологіями – як основного способу пізнання й
документування географічного простору. На наш погляд, саме такий підхід дає
можливість створити «бухгалтерію» природних активів, яка буде включати сукупність
трьох складових:
- акціонерного капіталу ресурсів загального користування – повітря, води,
рослинного покриву, коли вони не можуть вичленовуватися, відчужуватися, ставати
об’єктами цивільного права. Будучи важливими (інколи, вирішальними) умовами життя і
його комфортності, якості, вони тепер стають ринковими цінностями, які входять у
структуру бізнесу, сприяючи (чи перешкоджаючи) отриманню прибутку;
- критичного капіталу деяких властивостей і стосунків, присутніх або відсутніх у
природному середовищі (геосистемах): води в аридних районах, положення ґрунтових
вод, прояви несприятливих екзодинамічних процесів і тому подібне; у кожному випадку,
наявність/відсутність того, іншого або третього, або їх комбінації змінює відношення до
інших складових природного капіталу;
- антропогенної компоненти природного капіталу (згадаємо, щоб не зупинятися на
цьому далі, що Південний берег Криму практично рукотворний).
Територія (земля в побутовому розумінні) нарешті усвідомлюється як капітал – і не
стільки в якості продуктивного ресурсу суспільства (що теж важливо), але оцінюється все
вище – над іншими формами людського капіталу. Причому, це капітал особливої
властивості, тому оволодіння ним перетворює географію одночасно і в деяку нову
«просторову політекономію», і в «ключ» для розкриття, як згадувалося, нематеріальних
властивостей місцевості, що інтерпретуються, в сукупності, як нематеріальний природний
актив. Неважко навести приклади країн і регіонів, які раніше за інших це усвідомили і
отримують ренту від експлуатації цього активу. Ключове наукове завдання – в
необхідності мати (створити, упорядкувати) методологію, яка б спиралася саме на такі
вимоги, можливості й потреби спільного визначення, оцінки, оптимізації територіального
ресурсу, – знову-таки як цілісності; способи і заходи прояву, опису, інвентаризації,
представлення, аналізу, синтезу – всього того, що охоплюється баченням території як
інтегрального ресурсу.
Інформаційна географія. Під впливом процесів інформатизації в Україні формується
новий науковий напрям географії – географія інформаційного суспільства (інформаційна
географія), яка вивчає поширення нових знань і інформації, а також формування,
зберігання, обробку й інтерпретацію в конкретних геопросторово-часових координатах з
використанням ГІС-технологій. Слід зазначити, що в цьому відношенні національна
наукова школа активно розвиває цей напрям.
Інформаційна географія, як проблемно-інтегративна галузь знання, має наступні
складові: географія інформаційної індустрії (географія виробництва інформації та
інформаційних технологій); географія інформаційної сфери; географія інформаційної
економіки; географія мережевих форм організації (глобальних і регіональних мереж;
географія інформаційного суспільства і явищ, породжуваних ним; географія віртуального
простору (М.В. Багров і ін.).
Об’єктом інформаційної географії є власне сама інформація в просторово-часовому
вимірі, її види та властивості; предметом – особливості процесу формування
інформаційного простору і його просторової структури. Важливим напрямом дослідження
є просторово-часові особливості розвитку і функціонування об’єкту інформаційної
географії (віртуальні мережі інформаційного простору, його структура і складова). При
цьому треба мати на увазі, що інформація – це єдина онтологічна сутність, яка не
відповідає закону збереження, тобто вона не має природних обмежень, які контролюють
увесь матеріальний світ – його територіальну організацію, інфраструктуру, виробництво й
споживання зокрема.
~5~
З соціальної точки зору найбільш вразливою є якість інформації – бо досі немає і,
вочевидь, навряд чи скоро буде можливим створення своєрідного аналогу ОТК,
звичайного щодо матеріального виробництва.
Є ще одна важлива для нас річ. Інформаційна географія ґрунтується на іншому,
новітньому понятійно-термінологічному апараті, топологічному розумінні функції місця,
бо інформація і у виробництві, і в споживанні існує не в метричному, а у функціонально-
топологічному багатовимірному просторі.
Географічна інформація, інновації та бізнес. На Х з’їзді УГТ (2008) спеціально
обговорювалося питання про бізнес-географію, ініційоване харківськими ученими (І.Г.
Черваньов і ін.). Під цим розуміється сукупність різних напрямів і способів використання
географічних знань і методів дослідження територій для підприємництва і обґрунтованого
залучення інвестицій в цю сферу діяльності. На відміну від традиційної прикладної
географії, бізнес-географія має усі риси наукового підприємництва (аж до іміджевої і
матеріальної залежності від її результатів долі фахівця, що зважився на таку діяльність).
Така риса цього напряму географії вимагає ретельного зважування власних можливостей,
переваг і уникнення «вузьких» місць, оцінки «ризиків» і т.д. Основна увага приділяється
визначенню загальної стратегії використання території з метою оптимальної організації і
гармонізації стосунків у системі «Суспільство – Природа» як базу відповідних галузей
підприємництва у сфері використання природних умов, ресурсів і активів території.
Географія, суспільство і буденна свідомість. Сприйняття географії у суспільстві
проявляється, найбільшою мірою, через проблемно орієнтовані рішення або участь у
програмах і проектах. Раніше це були планові заходи, як правило, великомасштабні
народногосподарські проекти. Зараз таких немає, і проблемна орієнтація обмежується
аспектами геоекології, ландшафтного планування, територіальної організації рекреації,
розселення і створення територій, що охороняються.
Між науковою географією і географією, що впливає на буденну свідомість, існує
досить великий розрив. Наукова географія – холістичне знання. Будучи об’єктивістською,
вона характеризується безсуб’єктністю пізнавального процесу, прагнучи встановити
об’єктивні закони всесвіту географічного рівня пізнання, і в цьому сенсі близька до
природознавства. Але що це означає з іншої, прагматичної сторони? Знання стає не
орієнтованим, воно втрачає цінність для кожного індивіда – воно взагалі, воно – ні для
кого.
У різних стратах або секторах суспільства панує і проявляє себе в розумінні і
конструктивних рішеннях різна географія, точніше, різне світосприйняття. Буденна
свідомість суб’єктивно орієнтована. Вона великою мірою егоцентрична, або, в кращому
разі, антропоцентрична: розглядається те, що прагматично значуще. Людей в масі хвилює
те, що співвідноситься з їх власними (особистими, груповими, корпоративними)
інтересами – що допомагає або, навпаки, заважає задовольняти нагальні потреби.
Географічна наука і освіта. Як ці рухи проявляються в освітній географії і реальних
географічних дослідженнях? Є два варіанти вдосконалення цих стосунків. Перший варіант
– паліативний: зберегти зміст географічної освіти в школі, перекомпонувавши його таким
чином: спочатку те, що допускається спостереженням, спогляданням або шкільним
експериментом (географічний майданчик, спостереження погоди, шкільний моніторинг
території); в основній школі (середні класи) – те, що пов’язує географію з фізикою,
хімією, біологією через екологію; у старшій школі – такі аспекти (дисципліни), як
землезнавство, географія світового господарства, політична географія – де вимагається
завершити формування «матриці світобачення» (М.В. Багров).
Другий варіант – радикальний. Відокремити шкільну географію від географічної
науки. Формувати в школі матрицю світовідбиття (починаючи з краєзнавства, потім
країнознавства і до географії своєї країни) і матрицю світорозуміння у формі
пояснювальної географії (географічний метод, його застосування в бізнесі, побуті,
подорожах, аналізі оточення – аж до оцінювання глобальних проблем сучасності). Тоді
~6~
усе це слід було б робити на основі плану, карти, атласу і ГІС-технологій з неодмінним
активним використанням сучасних картографічних і аудіовізуальних засобів для
отримання нового знання, а також тлумачення освітніх Інтернет-передач. У цьому,
другому випадку, шкільна географія стає істотно іншою – може стати соцільно більш
сприйманою і ціннісно більш орієнтованою.
Навчальна географія, на жаль, втрачає позиції у формуванні «матриці
світовідбиття». Вона витісняється сучасними, більш активними носіями інформації і не
завжди використовує свої можливості специфічного засобу і мови представлення світу та
просторово-функціональної інтерпретації про нього Людини («матриці світорозуміння»),
через що втрачає позиції перед натиском конкретної економіки і екології.
На завершення. Сучасний світ пред’являє нові вимоги до подальшого прогресу і
науки, і практики на ХХІ ст. Найбільш виражені два імперативи сучасного світу в
історичному баченні («третя хвиля», за М. Кастельсом). Ера, яка настала, є
інформаційною; сучасний світ екологічно стурбований і інвайронментально орієнтований.
Обидві ці імперативи «на руку» сплеску і подальшому ренесансу географічної науки і,
особливо, географічної практики, і ми повинні, відповідно до цього, будувати свою власну
наукову політику, стосунки з підприємцями і господарством, і його переднім краєм –
бізнесом. Потрібно настійливо працвати над оновленням географічної освіти і просвіти.

Барщевська Н.М.
Київський відділ
АНТРОПОГЕННІ ЗМІНИ РЕЛЬЄФУ У БАСЕЙНІ Р. ІНГУЛ
Антропогенний вплив на рельєф в басейні р. Інгул має місце майже по всій його площі.
Антропогенні процеси рельєфоутворення характеризуються значно більшими
швидкостями (інколи в 10 раз і більше) у порівняні з природними. Високий ступінь
розораності та сільськогосподарської освоєнності досліджуваної території (до 80%)
призводить до розвитку антропогенно-збуджених швидких процесів площинного змиву,
лінійної ерозії та дефляції. Процеси площинного змиву спостерігаються на схилах
крутістю більше 1°30'. На крутих, переважно правих, схилах долин Інгулу, Аджамки,
Кам’янки, Сугоклії інтенсивно розвиваються процеси яроутворення, які особливо
підсилилися в останні 150-200 років, після початку агротехнічного типу
природокористування. З ним пов’язані деградація та змив родючого шару ґрунтів,
зниження вмісту гумусу, посилення площинної та лінійної ерозії, зниження родючості
ґрунтів та зменшення площі сільськогосподарських земель.
Власне антропогенними процесами, які швидко змінюють сучасний рельєф, є такі
процеси-чинники як кар’єрно-відвальні та шахтні господарства, промислово-міські
агломерації та сільські поселення, меліоративні системи, гідротехнічні споруди
(водосховища та ставки), а також насипи і виїмки магістральних шляхів сполучень (Рис).
На основі визначення співвідношення площ всіх типів техногенно-господарських систем
із загальною площею басейну (табл.) запропоновано визначити коефіцієнт антропогенного
навантаження на рельєф.
Цей коефіцієнт (К ) вираховується за формулою:
ан

К = ∑тгс/S,
ан

де ∑тгс – сумарна площа всіх техногенно-господарських систем (км2), S – площа басейну
(км2).
Отже, К бас. р. Інгул складає 677,85/9890 = 0,07. Таким чином, антропогенне
ан
навантаження на рельєф в басейні р. Інгул поки що залишається невисоким – 7%.

~7~
~8~
Таблиця – Антропогенне навантаження в басейні р. Інгул
Тип техногенно-господарської системи К-сть, один. Заг. площа, км2
Кар’єрно-відвальні та шахтні господарства 34 17
Промислово міські та селищні агломерації 7 238
Сільські поселення 214 321
Водосховища 7 7,93
Ставки 167 11,67
Відкриті осушувальні меліоративні системи 2 18
Насипи та виїмки шляхів сполучення
8 64,25
(залізниць, автомагістралей)
Сумарна площа 677,85

Барщевський М.Є.
Київський відділ
ВПЛИВ НЕОТЕКТОНІЧНО АКТИВНИХ РОЗЛОМІВ ТА РОЗЛОМНИХ ЗОН НА
ФОРМУВАННЯ. ПЕРЕФОРМУВАННЯ ТА ЗБЕРЕЖЕНІСТЬ РОДОВИЩ
КОРИСНИХ КОПАЛИН В УКРАЇНІ
Дослідження окремих видів корисних копалин та рудопроявів, що утворились на
неотектонічному та донеотектонічних етапах розвитку земної кори, які приурочені до
окремих неотектонічно-активних розломів та розломних зон, показали складне
співвідношення процесів формування, переформування та збереженості різних типів
родовищ до структурно-неотектонічних умов в цих зонах.
Як показали результати досліджень, неотектонічна активність розломів не сприяє
збереженості, в зонах їх впливу, крупних ендогенних родовищ кольорових та благородних
металів, каолінів та фосфоритів. В зонах розломів переважають лише їх рудопрояви.
Найбільш несприятливими для збереженості ендогенних родовищ є активні регіональні
розломи в рівнинно-платформній частині України.
Більш сприятливими для формування та збереженості окремих видів родовищ, які
виникли переважно на неотектонічному етапі є розломні зони в орогенах та в зонах
перехідних від орогенів до платформних рівнин.
Для формування та збереженості родовищ горючих корисних копалин (нафти,
газу) великі активні розломи є переважно несприятливим чинником. Ці родовища
формуються переважно в зонах більш дрібних розломів та локальних структур.
Родовища твердих горючих копалин (вугілля, торфу), навпаки, часто
зустрічаються в зонах великих розломів, або площі їх поширення обмеженими цими
розломами. Так, на Українському щиті болота значно розвинуті лише північніше
Коростенського розлому, який виявляв свою активність протягом не тільки в більш ранні
етапи, але й протягом пізнього плейстоцену та голоцену. Особливо багато торфовищ
розташовано на північному схилі щита та у Прип’ятському грабені. Контролюючу роль на
північному схилі щита займає субмеридіональний Усовський розлом, західніше його
знаходяться масиви, які займають великі площі на міждолинних просторах, східніше боліт
значно менше, і відносяться вони переважно до широких долин річок. Заслуговує уваги
така обставина, що торфовища, досить широко розвинуті в долинах річок Дніпровсько-
Донецької западини, в той же час, майже відсутні східніше меридіана Олександрійського
(Інгулецького) розлому.
Неотектонічно-активні розломні порушення також були сприятливі для
збереженості палеоцен-середньоеоценових давньоалювіальних буровугільних родовищ
Українського щита. Значна частина похованих річкових долин контролюється
розломними порушеннями та блоковими рухами земної кори, які зумовили формування в
цих долинах давніх торфинно-болтних відкладів. Найбільші буровугільні родовища
приурочені до грабеноподібних знижень у фундаменті, які контролюються активними
розломами (Остерсько-Первомайське, Олександрійське та інші грабеноподібні зниження).
~9~
Структурний зв’язок районів вугленакопичення з глибинними шовними зонами тривалого
розвитку яскраво виступає у розміщенні міоценової придністровської буровугільної
формації.
Основні родовища ендогенних та екзогенних корисних копалин, особливо в
межах Українського щита та Дніпровсько-Донецької западини, приурочені до
морфоструктурних блоків третього і четвертого порядків з різним геодинамічним
режимом. Вони знаходяться поза зонами впливу великих глибинних активних розломів.
Неотектонічна активність регіональних розломів підтверджується наявністю в
зонах більшості з них родовищ мінеральних вод, зокрема хлоридно-кальцієвих, хлоридно-
сульфатно-натрієвих тощо.

Біланчин Я. М., Буяновський А. О.
Одеський відділ
БІОГЕОХІМІЯ ҐРУНТОТВОРЕННЯ ТА ҐРУНТИ ОСТРОВА ЗМІЇНИЙ
Острів Зміїний, що зараз має статус загальнозоологічного заказника
загальнодержавного значення, – єдиний дуже давній (девонського віку) останець суходолу
на північно-західному шельфі Чорного моря. Поверхня його складена щільними
силікатними породами значної міцності, які повсюдно виходять на денну поверхню,
займаючи від 5-10 до 30-50 % площі, а інколи й більше. Кора вивітрювання між виходами
скельних порід малопотужна – від 1-5 до 20-30 см, кам'янисто-щебенювата, некарбонатна.
Лише на підніжжях схилів та днищах нечисленних понижень товща елюво-делювію
складає 40-50, інколи й 60-70 см [2].
Біогеохімія грунтоутворення в умовах острова відзначається, перш за все,
специфічністю ландшафтно-геохімічного середовища на острові. Сильна кам’янистість
кори вивітрювання та сформованих на ній ґрунтів зумовлює дуже високу їх
водопроникність, і як наслідок – швидку зміну поверхневого стоку на ґрунтово-
підґрунтовий. В результаті делювіальні процеси на острові порівняно малоінтенсивні, а
підґрунтовий стік швидкоплинний, і лише після випадання рясних дощів та сніготанення.
Атмосферні опади – єдине джерело вологозабезпечення природних ландшафтів
острова. Разом з тим район характеризується мінімальною кількістю опадів в Україні –
менше 300 мм за рік. Однак попри майже сухостепову кількість опадів, трав’яна
рослинність острова нагадує північний лучний степ, а не посушливий південний.
Пояснюється це надзвичайно високою здатністю степових ценозів (зокрема шару повсті +
горизонту дернини-підстилки) і верхніх гумусово-акумулятивних горизонтів ґрунтів, що
зазвичай співпадають з горизонтами кореневмісними, запасати й утримувати вологу.
Потужність кореневмісного горизонту в ґрунтах острова пересічно 15-20 (до 25) см, на
делювіально-шлейфових ділянках підніж схилів та днищах улоговин зростає до 30-45
(інколи 55) см. Волога атмосферних опадів у більшій кількості (а часто практично
повністю) запасається степовими біоценозами і витрачається травами на транспірацію і
формування біомаси. І лише незначна кількість атмосферної вологи поступає на ґрунтово-
підґрунтовий стік. Атмосферні опади в районі острова кислого діапазону рН – від 4,8-4,9
до 5,3-5,7, що поряд із кислим хімізмом материнських порід також спричинює кислотність
як тутешніх ґрунтів, так і ландшафтів. Із сухими випаданнями на поверхню острова
поступають головно іони морських солей (Cl, SO , Na, Br), а також біогени (NO , NН ,
4 3 4
NO , P O ) [2, 7].
2 2 5
Дослідження вод підґрунтового стоку засвідчили, що їх хімізм формується головно
за рахунок солей, що поступають на поверхню острова з атмосферними опадами і сухими
випаданнями. Значення рН цих вод зазвичай 4,0-4,3, мінералізація 1,3-1,5 (рідко до 3)
г/дм3. Серед іонів різко домінують Cl, SO та Na. У літні місяці у водах різко збільшується
4
кількість азоту у формі NO (до 35-40 мг/дм3) та фосфору у формі РO (до 30-50 мг/дм3, а
3 4
інколи й більше). Отже, ландшафтно- і ґрунтово-геохімічна роль атмосферних опадів тут
~10~