Наталя Кузякіна. Автопортрет, інтерв`ю, публікації різних літ, історія її рецепції та інтерпретації, memoria. (Розділ V Персоналії драматургів)

27 Pages·23.664 MB·Ukrainian

by  Саєнко В. (упорядник)

223
И
РУХ І юдська і письменницька доля Івана
КОНТРАСТИ Кочерги була радше унікальна, ніж
До 90-річчя від типова. Він поєднував у собі полярні, взає-
дня народження мопротилежні риси та властивості. Дія його
Івана Антоновича п'єс вільно переноситься в Німеччину та
Кочерги Францію, в Ташкент і на Далекий Схід. Туди,
де сам автор ніколи не бував і, мабуть, навіть
не відчував потреби бути. І хоча дія багатьох його творів відбуваєть­
ся на залізничних станціях та вокзалах і герої замріяно говорять про
незвідані простори і таємничі пригоди, сам Кочерга був, без сумніву,
найменше здатний до будь-яких подорожей і мандрівок. Він, що стіль­
ки писав про рух, прагнув, здається, лише спокою і тривкої рівноваги.
Письменник, що не писав віршів як таких, залишив після себе кілька
драматичних поем, і дві з них виявилися найвагомішими з його творів.
Романтик за способом художнього мислення, він писав реалістично
подібні психологічні драми.
Список контрастів можна було б продовжити, проте їх кількість не
грає ролі. Важлива їхня природа, той принциповий розрив між життям і
мистецтвом, який завжди існував і в мисленні, і в самому побутуванні Ко­
черги як людини. Стосунки його—людини і митця — з життям складались
важко, особливо ускладнились вони в умовах нового суспільного ладу. На
тлі і в зіставленні з драматургією М.Куліша, М.Ірчана, ІДніпровського,
І.Микитенка, О.Корнійчука своєрідність життєвої і творчої долі Кочерги
особливо помітна. Спочатку ця своєрідність проситься у формулювання з
часткою "не": Кочерга не брав активної участі у встановленні Радянської
влади на Україні, а інші — брали, Кочерга не створив драматичних творів
про боротьбу народу за цю владу, а інші — створили, Кочерга не був і не
вважав себе пролетарським письменником, а більшість інших іменува­
лась саме так, діяльність Кочерги 20-х рр. проходила ніби на периферії
українського мистецтва, в той час як діяльність Куліша та Микитенка виз­
начала магістральні його шляхи, і т. ін., і т. ін.
Так, без сумніву, Кочерга не народився новатором, шукачем незві­
даних, нових шляхів у драматургії, і перелік того, чого йому бракувало
для цієї ролі, зайняв би чимало місця. Багато місця забрало б і те, що
можна було б назвати "уроками Кочерги" зі знаком мінус,— починаю­
чи від інтелектуальної глухоти у деяких питаннях і закінчуючи само­
повторенням. Сама по собі вагомість цих "не був" і "не створив" вже
ніби окреслює межі художнього явища, та не дає відповіді на запитан­
ня: у чому ж "уроки Кочерги" зі знаком плюс, що створив і чим був
цікавий цей драматург!
А втім, діяльність Кочерги було явище закономірне і необхідне.
Закономірність її визначалася тим, що значну кількість населення
дореволюційної Російської імперії складала дрібна інтелігенція і чи-
224 Наталя Кузякіна V. Персонали драматругів 225
новництво, становлячи відчутний прошарок обивателів у більших та нормального життя. Новий правитель міста, перед яким схилялись і
менших містах України. Перевиховання цього прошарку радянською ремісники, і бюргери, і патриції, вимагав повного підкорення і обіцяв
владою, відокремлення з маси нейтральних обивателів активних гро­ покарати кожного, хто зчинить заколот. Народ був представлений у
мадян — процес, історично досить значний, складний та суперечли­ творі грубою, жорстокою масою, Норберт — благородним і справед­
вий за своїми наслідками. Прихід Кочерги в українську літературу ливим. Такою була історія в ідеалістичних підручниках, якими тоді
відбив позитивні здобутки в цій сфері, революція та Радянська влада послуговувався Кочерга.
допомогли драматургові розірвати пута обивательщини і вийти у світ Від «Феї гіркого мигдалю» через «Алмазне жорно» і до «Свіччиного
великих думок і почуттів. весілля» виростало і формувалось нове розуміння історії у драматурга, і
З особливою наочністю рух Кочерги в макрокосмі великих ідей (і коли в «Феї гіркого мигдалю» добробут кріпаків залежав від благородс­
суперечності цього руху, визначені часом) виявився у характері тих тва і доброти графа Бжозовського, то в «Алмазному жорні» ні чесність, ні
історичних засад, які визначають його драматургію. Ще 1929 р., ре­ питоме благородство судді Дубровського не можуть врятувати гайдамак і
цензуючи виставу за твором С.Черкасенка «Про що тирса шелестіла», Хмарного. А в драматичній поемі «Свіччине весілля» народ і Воєвода про­
Кочерга писав про два принципи використання історичного матеріалу тиставлені вже з цілковитою різкістю і непримиренністю, для драматурга
в драматургії: один — це створення сюжетів з використанням історич­ це вороги, мир між якими можливий тільки для накопичення сил, а війна
них осіб, другий — створення на історичному тлі таких характерів, які — неминуча. Народ тут виведений у постатях ремісників, що вболівають
б силою своєї виразності ставали самі історичними особами. Перший за долю міста та його мешканців, в образі гордого, ніжного і благородного
шлях, на думку Кочерги, репрезентували п'єси Старицького і Тобіле- зброяра Свічки. А Воєвода та граф Ольшанський — люди жорстокі, від­
вича,— вони подавали історичні постаті в елементарних, наївних ри­ дані власним пристрастям і егоїстичним інтересам.
сах, хоча саме ця наївність і захоплює глядача чимось свіжим. Другий Своєрідним синтезом, що по можливості виключав ідеалістичні та
шлях — шлях Гоголя, який ніколи не використовував готові характери, матеріалістичні крайнощі підручників історії, став «Ярослав Мудрий».
запропоновані історією, а творив свої, подарувавши читачам безсмер­ У якихось гранях це було повернення на позиції давньої «Песни в бо­
тний образ Тараса Бульби. кале» — мудрий і благородний князь, який твердою рукою приборкує
Наприкінці 20-х рр. Кочерга беззастережно йшов шляхом Гоголя, пристрасті й обіцяє покарати кожного, хто підніматиме меч розбрату
в його творах на історичному матеріалі («Фея гіркого мигдалю», «Ал­ на Русі. Та було в «Ярославі Мудрому» і суттєво інше. Стосунки Ярос­
мазне жорно», «Свіччине весілля») переважають характери, історич­ лава і народу, їхня взаємозалежність поставали як різко драматичні для
но не задокументовані, створені фантазією драматурга. Та в 40-і роки обох сторін, незважаючи на те що обидві сили були змальовані в одна­
принципи драматурга змінюються, і в драматичних поемах «Ярослав ково позитивних фарбах, і князь, і представники народу розумні, чесні
Мудрий» та «Пророк» він створив образи історичних осіб — київсько­ і благородні, всі вони турбуються про кращу долю Києва і Русі. Та
го князя Ярослава Мудрого та поета Тараса Шевченка. вони стоять на різних щаблях феодальних сходів — і взаєморозуміння
Як автор п'єс на історичні теми, Кочерга цілком ішов шляхом "шіл- між ними можливе тільки у кризисні, виняткові хвилини.
леризації", якщо вжити відомий термін Маркса з листа до Ф.Лассаля. Таким чином, серія відповідей Кочерги на те саме запитання протя­
Історія для нього була підручником з точно відомими відповідями. Самі гом десятиліть істотно змінювалась (народ грубий, обмежений — князь
відповіді, в залежності від позицій авторів підручника, могли досить благородний, народ благородний — князь грубий і обмежений, народ
відчутно і навіть кардинально змінюватись, але за будь-якого варіанту і князь — однаково благородні). Та за будь-якого варіанту ці відповіді
це були саме відповіді підручника: розв'язання однозначне, варіанти були саме відповідями вже відомих підручників, історія в них завж­
виключено. Герої його завжди були рупорами ідей, і драматург ніколи ди розповідалася з метою повчання, але ніколи не досліджувалася в її
не турбувався надмірно їхньою історичною точністю та конкретністю. найсуттєвіших колізіях. Ні вийти за межі «шіллеризації», ні досягну­
Саме розуміння деяких проблем історії пройшло у Кочерги досить ти єдності трагедійних суперечностей хоча б у її межах драматург не
показову еволюцію. У давній «Песне в бокале» (1910), змальовуючи зумів, дарма що в «Ярославі Мудрому» і прагнув до цього.
повстання ремісників, драматург показував їхню нездатність до де­ Дещо глибше, хоча так само в суперечностях, рухалася і гуманіс­
ржавних дій та мислення. Романтична казка приводила до брами міста тична думка Кочерги. Природний для^Кочерги гуманізм мав у перед­
Ротштейна прекрасного лицаря Норберта Одерменніга,— він і тільки революційні часи пасивний характер. Його дієвість обмежувалась уяв­
він був здатний відновити в місті тишу та спокій, необхідні для його ленням драматурга, за яким людина — іграшка в руках долі і цілком
226 Наталя Кузякіна V. Персоналі}' драматругів 227
залежить від її добрих чи злих намірів. Думки ці Кочерга сприйняв з до Цвікловіца просити алмаз, на купівлю якого не вистачить грошей
творів романтиків XIX ст., для яких добро і зло існували як вічні ка­ навіть у польського короля («Алмазне жорно»). Нею керують не розум,
тегорії, а форми втілення зла могли трансформуватись — доля, фатум, а почуття,— і мудра людина визнає вищі права почуттів, даруючи дів­
приреченість, фантастично-потворні видива, істоти та ін. чині алмаз для викупу нареченого.
Оптимізм перших п'єс драматурга визначався його вірою в добро­ Та на межі 30-х рр. загострене зображення класових конфліктів у
зичливість сил світу, в їхню здатність сприяти пориванням людини до мистецтві різко посилює раціональну, вольову засаду в ньому. Класо­
щастя. Проте з роками дедалі відчутніше звучить у творах Кочерги і вою логікою драматурги прагнуть заступити будь-яку іншу, логіка по­
песимістична нота, незримі, невідомі сили долі віщують людині лихо, чуттів відкидається як застарілий романтизм, істотні грані гуманізму
обійти чи подолати їх неможливо («Женщина без лица», «Вьїкуп»). ніби відрубуються. Моральне сум'яття Кочерги тих років виявляється
Духовний розвиток, внутрішній рух Кочерги у пожовтневі часи ви­ у «Фаустині», в різкому запереченні любові і бажанні піднестись над
явились у нових гранях його світовідчування. Оптимістична концепція ненавистю. Людина майбутнього в «Фаустині» позбавлена будь-яких
світу, властива радянському мистецтву, утвердження свободи людини почуттів, вона підвладна тільки велінням розуму і волі.
як творця власної долі мали на Кочергу значний вплив. У кращих своїх Проте така емоційно ампутована людина не могла стати ідеалом
творах він іде за цією концепцією, герої його повстають проти збігу Кочерги, хоча драматург і прагнув себе переконати в цьому. Виправ­
несприятливих обставин, хоча відгомін старих уявлень відчутний і в лення "збочень" у духовному розвитку письменника повертає емоціям
«Майстрах часу», і в «Підеш — не вернешся». людини їхнє законне місце. Правда, "збочення" не проходять без на­
Розв'язання проблем гуманізму в творчості Кочерги своєрідно вия­ слідків, і гуманізм митця не зазнає втрати в духовних пошуках тих
вилось у суперечностях оцінки діалектики емоційного та раціонально­ років. І коли раніше, скажімо, в «Цитате» Чумаков вірив Поліксені
го в людському житті і творчості. Петрівні, що вона не винна у смерті чоловіка, хоча докази її провини
Чимало критиків свого часу дорікали Кочерзі раціоналізмом, над­ були наочні і здавались незаперечними, то у написаному через чверть
міру розрахованими, жорсткими конструкціями сюжетів, що демонс­ століття «Виборі» Віра Немилова не вірить чоловікові, хоча жодного
тративно оголюють думку письменника. Закиди були справедливі, і доказу його політичної зради нема, а сестра Немилова, Ніна, яка про­
раціоналізм Кочерги не підлягає сумнівам, для нього п'єса завжди була довжує вірити братові, засуджується драматургом як людина, в якій
засобом доведення тієї чи тієї тези, тієї чи іншої концепції життя, якій любов перемогла обов'язок, емоції вбили моральність.
підпорядковувалась логіка характерів та подій. Загалом посилення ра­ Для багатьох творів Кочерги кінця 30-х — 40-х рр. характерне праг­
ціоналізму в творчості романтика Кочерги могло б викликати здиво­ нення силоміць підпорядкувати емоції голосові розуму, розчленувати
вання (адже романтизм — це насамперед емоційне несприймання чи їх ножем раціоналістичного аналізу. Думка про анатомію сердець (сам
утвердження світу), коли б воно не було типове для романтиків XX медичний термін викликає тут спогад про операцію професора Кере-
віку і для мистецтва того часу в цілому. керіуса, який вирізав серце з грудей Фаустини) неодноразово повто­
Сам Кочерга посилення власне розумового, вольового елементу в рюється в його п'єсах («Екзамен з анатомії»), хоча не завжди ця опе­
житті та мистецтві сприймав з тривогою, часом збентежено і навіть рація дає бажані наслідки. Часом саме раціоналістичне, заздалегідь
розгублено. Шануючи людський розум, він протягом років віддавав складене уявлення про героя та його вчинки обертається неправдою, і
перевагу почуттям, і герої його скорялися логіці почуттів, яка не за­ НЮДИ, які здавались драматургові гарними людьми, насправді виявля­
вжди тотожна розумовій. У запису «Пьеса о нелогическом в жизни» ються емоційно сухими, а значить, бездушними.
драматург вирізняє тему: «В жизни єсть вьісшая, другая логика, не- Видається, проте, закономірним, що у найкращих творах Кочерги
похожая, а часто диаметрально противоположная обьічньїм представ­ пі\в «закони добра в серці», довір'я до почуттів утверджують-
ленням людей». Мабуть, ішлося тут не тільки про незбагненність (з 01 ЯК основа людського щастя та взаєморозуміння, адже саме цьому
погляду побутового) складного плетива випадкового та закономірного, присвячено, зокрема, і «Китайський флакон». А в останніх п'єсах Ко-
що виступає як вища логіка. У поняття «вища логіка» Кочерга неодно­ і' рги стихія почуттів знову ніби відсуває на другий план раціональне,
разово вводить і сферу почуттів, діалектика почуття сама собою здатна Постає проти його залізної, страшної своєю невідворотністю логіки. І
виступити суддею та захисником людини. Поваги до почуття кохання Гарас Шевченко, який на противагу аргументації розуму прагне вир­
вимагає Невзглядов («Полчаса любви»), в ім'я почуттів повстає проти ії.ми у злої долі хоч трохи щастя («Пророк»), і математик Челін, що у
похмурої логіки сухих фактів Чумаков («Цитата»). Стеся приходить ро іпачі проклинає життя і смерть, бо вони вбивають красу та істину
Наталя Кузякіна V. Персонали драматругів 229
228
Надзвичайно цікаво!» — з уявленнями збюрократизованих службовців
(«Істина»),— ці герої показані як емоційно багаті натури. Гнучкість
про мистецтво, з обивательською мрією побачити "красиве життя". На­
і тонкість їхніх емоцій — важливий спосіб пізнання світу і людини,
родне повстання, закуте у вишукані балетні форми, цілком задовольняло
розкриття власне людського.
смаки старого і нового міщанства, це було ефектне видовище, приємна
Суперечності у ставленні Кочерги до раціонального та емоціональ­
розвага. Для Вишневського та Маяковського, зокрема, «Червоний мак»
ного в житті і мистецтві були пов'язані з реальними суперечностями
— майже особиста образа.
дійсності. Повнота здійснення людиною її власне людських функцій
А для Кочерги той же «Червоний мак» — захоплива вистава, що
можлива тільки за умов гармонійного поєднання «раціо» та «емоціо»,
викликає захват і просто ентузіазм. Нагадаємо його оцінку музики Гліє-
будь-яке різке порушення цієї гармонії веде до збіднення людського
ра та декорацій Петрицького: «Всамперед музика, що її написав Глієр.
єства та викривлення гуманізму.
Пекуча, палка, часом солодка і ніжна,— але скрізь надзвичайно виразна
Ні інтуїтивізм, який заперечує роль розуму та його здатність до
й драматична,— просто говорить. Далі фарби. Тільки в гарячковому сні
пізнання світу, ні холодний раціоналізм, що розглядає почуття як при­
можна побачити такий буйний розквіт червоних, зелених, жовтогаря­
крі «витрати виробництва» в житті та суспільному побуті, не здатні
чих, блакитних дрібних плям, і все це крутиться, жевріє, вабить...» (1929
забезпечити максимальне саморозкриття людини та її рівновагу в сус­
р.). Якби ця рецензія потрапила до рук Маяковського чи Вишневського,
пільних катаклізмах XX ст. Відбиваючи у своїх ваганнях порушення
вони б з гордістю її демонстрували як підтвердження своєї правоти. «Го­
емоційно-раціональної рівноваги в самому суспільстві, раціоналіст
стра, як перець, музика, чарівна пластика, солодка, палка і ніжна музика,
Кочерга, проте, був схильний прилучитись до думки про першоряд­
вакханалія фарб...» — однієї фразеології тут було б досить, щоб знищи­
ність почуттів, емоцій у пізнанні людини, безпосередньо пов'язуючи
ти і рецензію, і рецензента, щоб побачити за ними обличчя вспокоєного
їх («хто в серці добро береже як закон») з утвердженням гуманізму.
обивателя, який з утіхою споглядає картини народних страждань та пов­
Театральна і драматургічна система Кочерги, яка видається досить
стання в обгортці балетних вишуканих візерунків.
старомодною вже в його дореволюційних творах, в умовах розвитку ра­
1 такий висновок був би частково виправданий. Консервативні теат­
дянського театру 20-х рр. стає консервативною. На сцену радянського
ральні смаки Кочерги багато років зберігали в собі риси, такі близькі сер­
театру 20-х — початку 30-х рр. прийшло нове життя. Цінність навіть
цю дореволюційного обивателя. Автор «Девушки с мьішкой» та «Охотьі
простих картин цього життя була остільки великою, що часом здавалось
на єдинорога» добре знав, як треба писати, щоб показати мадам Мезаль-
не тільки непотрібним, але й шкідливим будь-яке художнє насильство
янсовой "красивих живчиків на красивих ландшафтах". Часом він навіть
над матеріалом. «П'єса — шматок життя»,— декларує М.Куліш, праг­
робив певні кроки в цьому напрямі, і тоді в «Нічній тривозі» з'являлися
нучи до збереження на сцені максимальної природності у розгортанні
сцени обивательського драматизму (лінія Любовицька — Івлєв — Гепьця),
подій. Драматурги-новатори намагались відкрити закони нової театраль­
що нагадували поетичну пошлість давніх фарсів Кочерги.
ності в самому матеріалі, що його пропонувало життя (В.Маяковський,
М.Куліш, М.Погодін, В.Вишневський та ін.). Нові типи і конфлікти Старомодна стійкість та цупкість естетичних смаків театральної
приходять в театри і з п'єсами тих, хто посідав у драматургічній по­ провінції здавалась багатьом особливо кричущою на тлі завзятого ек­
леміці тих часів "праві" позиції і виступав захисником старих драматур­ спериментаторства 20-х рр., на тлі того оновлення театру, що визначає
гічних форм та здатності їх до оновлення (О.Афіногенов, В.Кіршон та ЦЮ епоху. Проте з бігом часу поступово відпадали певні надмірності
ін.). Але і в тому, і в іншому випадку новий матеріал змінював істотно І сакральних експериментів, почав зменшуватись і розмах власне екс­
сам вигляд сцени, саме розуміння театральності в театрі. Вишневський периментів. Художники від пошуків нових форм переходять до розроб-
в «Поспеднем, решительном» писав: «Слухайте, ви, любителі старих мі знайдених і традиційних, і на кінець 30-х рр. з'ясувалось, що деякі
солодких форм. Ми зараз покажемо шматок нашого життя...» "Шматок рис п старої, консервативної театральності міцно увійшли в сучасну
життя" протиставляється "старим солодким" формам, старій красивій естетику й активно використовуються драматургами.
театральності. Із запереченням усталених форм театральності пов'язана Театрально консервативний Кочерга з його любов'ю до сценічних
і та уїдлива полеміка, зокрема з балетом В.Глієра «Червоний мак», яку І фектів і підкреслено красивих ситуацій премією за комедію «Майс-
провадять у ці роки і Вишневський («Последний, решительньїй»), і і рп часу» був висунутий у перший ряд радянських драматургів, спри-
Маяковський («Баня»). Маяковський чудово розумів суть справи, коли и іаючи це не просто як визнання його таланту, але й як схвалення
пов'язував вимогу: «Зробіть нам красиво! У Великому театрі нам завжди ІЙ о естетики.
роблять красиво. Ви бачили «Червоний мак»! Я бачив «Червоний мак». і;і яскравою видовищністю «Майстрів часу» стояв, проте, не тільки
Наталя Кузякіна V. Персонали драматругів
230 231
колись відкинутий, а зараз визнаний традиційний спосіб театрального де домінує сюжет, внутрішній світ твору завжди тою чи іншою мірою
мислення,— стояло ґрунтовне вивчення справжніх секретів сценічної "полегшений". Опір середовища падає, час прискорюється, простір
виразності. У роки, коли театр був часто трибуною і мітингом, коли розширюється. Метроном дії рухається швидко і широко». Переважна
власне театральна специфіка відкидалась зухвалою молоддю і вона не­ увага до "метронома дії"' в драматургії Кочерги, природно, не сприяє
сла на сцену шматки життя, не дуже турбуючись про їх удосконален­ поглибленому виписуванню характерів, іноді, розкриваючи рух люди­
ни в часі, драматург використовує хронікальний принцип («Майстри
ня,— у ці роки постійні спроби Кочерги показати на сцені саме театр,
часу», «Пророк»). Характери у Кочерги часто статичні, навіть коли він
зберегти неповторні риси граціозної видовищності мали свою вагу.
показує їхні зміни, то вони переважно результативні, залишаються за
Бо в театральному консерватизмі Кочерги жило і відчуття справжньої
гранню сюжетного часу, відбуваються між актами, а не в самій безпо­
суті, найглибшої природи театрального мистецтва як веселого, дотеп­
середній сценічній дії.
ного і повчального видовища, умовного за своєю суттю. Там, де це
відчуття святкової видовищності театру знаходило собі ґрунт у самих І в цьому розумінні поетика "гарно зробленої п'єси" має і свої по­
подіях та характерах, Кочерга досягав значних результатів («Фея гір­ зитивні риси, і свої вади. До її позитивних рис слід віднести вправ­
кого мигдалю», «Алмазне жорно», «Свіччине весілля» та ін.). Там же, но організований сюжет, що концентрується навколо якоїсь речі або
де письменник прагнув до зовнішньої, поверхової красивості, теат­ пов'язаний з образом-символом. До її вад належать бідність і навіть
ральності, він зазнавав невдач. умовність характерів, певна одноманітність мови. Та в кращих творах
Кочерги, до яких слід віднести і його драматичні поеми, і п'єси на істо­
Свою значну вагу в утвердженні багатогранної видовищності теат­
ричні теми, і «Майстри часу» та «Вибір», достойності "гарно зробле­
ру мала тоді й наївність творів Кочерги, як органічна якість його теат­
ної п'єси" цілком перекривають її вади, а традиційність драматургіч­
ральної естетики.
них жанрів відповідає структурі художнього бачення драматурга.
Українська критика минулих десятиліть, відзначаючи "наївність"
Кочерга як драматург найлегше мислив у рамках вже освоєних дра­
п'єс Кочерги, ставилась до цього явно недоброзичливо. А втім, сам
матургічних жанрів, і в цьому він близький до Афіногенова та Кіршо-
Кочерга, коли вживав цей термін, пов'язував його переважно з достой-
на в їхньому послідовному захисті життєспроможності, життєздатності
ностями театрального видовища чи п'єси, наївність як ознака твору
старих форм. Водночас драматург створює нові комбінації вже відомих
сприймалась ним прихильно і виправдовувала багато інших вад.
драматичних форм, шукає можливих шляхів з'єднання драматичної каз­
У послідовному утвердженні "наївності" сценічного видовища, яке
ки та водевіля («Фея гіркого мигдалю»), сатиричного огляду та фантас­
ми зустрічаємо у Кочерги, жило відчуття глибинної суті театру. В су­
тичної феєрії («Марко в пекпі»), водевіля та побутової комедії («Китай­
часній російській драматургії про це багато думає Арбузов, який неод­
ський флакон») та ін. У драматургії 30-х — 40-х рр. Кочерга виступає
норазово виступав на захист "наївності" театру й тієї емоційної повно­
послідовним пропагандистом проблемної драми та комедії. П'єси ці, що
ти, яку дають деякі його жанри, зокрема мелодрама. Колеги Б.Брехта
їх грали то ліричними драмами, то філософськими драмами та комедія­
по «Берлінському ансамблю» були здивовані тією наполегливістю,
ми, істотно збагатили українську драматургію, підтримуючи певний, до­
з якою він в останні дні свого життя говорив про обов'язкову "наїв­
сить високий інтелектуальний її рівень. Жанр романтичної драматичної
ність" театру: «Більшість тих, хто займається театром, і не тільки тео­
поеми і мелодрами у Кочерги найбільш традиційний («Алмазне жорно»,
ретики,— навіть не мають цього слова в своєму словнику. Як же вони
«Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий»), але за художньою виразністю
тоді можуть створити вартий поваги, осмислений, живий театр! Вони
найвагоміший, і це ще раз доводить, що найпростіше, найприродніше
справді вважають, що в мистецтві можливе прекрасне поза наївністю.
драматург мислив у формах усталених і випробуваних.
Ні, наївність — це категорія естетична і цілком конкретна».
Сталість драматичних форм в естетиці Кочерги і їх обережне онов-
У драматургії Кочерги "наївність", тобто природна довіра до здат­
испня допомагали збереженню непоривних зв'язків у літературному
ності глядача легко увійти в гру й сприйняти її умови, не забуваючи
процесі. Кочерга-митець був неминучий і органічно потрібний дра­
при тому, що це повчальна гра і, як всяка гра, не претендує на цілко­
матургії. А коли це так, його праця заслуговує на взаєморозуміння і
виту вірогідність,— ця наївність справді виступає як естетична умова
повагу.
діяльності драматурга.
Драма, а особливо комедія Кочерги, мають яскравий ігровий ха­ //Вітчизна. - 1971. - № 10. - С. 178-184.
рактер, а добре збудований сюжет містить у собі найвагомішу частку
цікавого в творі. Д.Лихачов з приводу таких творів пише, що «там,
232 Наталя Кузякіна V. Персонали дрсиіатругів 233
^Письменник Іван Кочерга мало відомий мистецтва. Театральне життя Чернігова тих часів не відзначалося ні
Щв ролі театрального критика, хоча інтенсивністю, ні значними художніми досягненнями, хоча іноді місто
ІВАН КОЧЕРГА - сторінки його діяльності як театрального відвідували талановиті актори і міцні трупи.
ТЕАТРАЛЬНИЙ рецензента становлять безсумнівний інтерес. Чернігів мав єдине, до того ж дуже старе, театральне приміщення,
КРИТИК Власне, і починав свій письменницький шлях яким з жовтня по квітень не можна було користуватися — воно не
майбутній драматург саме з театральної опалювалося. Взимку актори виступали в залах клубів — малих,
критики, не кидаючи пера рецензента непридатних до цього; гімназисти, що складали значну частину
протягом усього свого життя. В численних рецензіях та статтях, глядачів, ставали свідками клубного картярства та пияцтва. Кочерга
переважно на театрально-драматургічні теми, відбилися етапи його писав з цього приводу: "...Теперь поглядите на наших детей. Где они
ідейного зростання, зміна смаків і симпатій. Ось чому знайомство з цією воспримут первьіе, самьіе драгоценньїе наслаждения свои прекрасньїе,
творчою сферою Кочерги дає змогу з'ясувати деякі важливі проблеми чистьіе радости искусетва? Вспомните зту низкую, прокопченную,
його естетики, пояснити етапи складної еволюції драматурга. потную клубную залу, зти неопрятньїе подмостки... Прибавьте к зтому
Починалась літературна діяльність Кочерги в Чернігові. Після поучительное зрелище буфета и картежного азарта. Если бьі я бьіл
закінчення Київського університету (1903) він повернувся до Чернігова гласньїм и при том обладал способностью к публичному красноречию,
і жив тут до кінця 1913 р., працюючи чиновником Контрольної я бьі всякую свою речь — все равно, о чем бьі ни говорили — о
палати. На сторінках газет "Черниговские губернские ведомости" пожарной команде, дешевом мясе или оценочном сборе, я бьі всякую
та "Черниговское слово" він починає друкувати театральні рецензії, речь оканчивал катоновским примером: «сеіешт сепзео»,— впрочем,
підписані криптонімом «И. А. К.», що дуже легко розшифровується, я думаю, господа, что необходимо построить театр".2
як Іван Антонович Кочерга. У своїх пізніших автобіографіях сам Своєї постійної серйозної трупи в місті не було. Міський театр
письменник також свідчить, що він почав писати з 1904 р., друкуючи періодично віддавався гастролерам, серед яких були і непогані російські
статті в місцевих газетах. трупи, і «русько-малоруські опереточньїе артистьі», і випадкові зібрання
Постійне для міста "Черниговское слово" — єдина щоденна акторів на межі оперетки й кафешантану. Грали О.Островського
політична та літературна газета, яка виходила з 1906 р.,— в роки реакції і Г.Гауптмана, О.Дюма і В.Ришкова, В.Найдьонова і В.Сарду та
була своєрідним взірцем чорносотенства й квасного патріотизму преси Я.Гордіна,— на всі смаки. «Русько-малоруські опереточні артисти»
"нововременської" орієнтації. На її сторінках друкувались лакейські показували «Ой не ходи, Грицю...» М.Старицького, «Вихрест (В чаду
листи Миколі II із запевненнями у відданості монархії та православ'ю. кохання)» А.Козич-Уманської, «Смерть за честь. (З-під вінця в труну)»
Нав'язливі твердження про "засміченість" російської культури В.Прохоровича, «Хмара» О.Суходольського та ін. Проте найбільше
"єврейством" і прямі юдофобські випади переходили з номера в номер. полюбляла чернігівська публіка салонні драми та пікантні фарси,
Революційні партії атестувалися як організації злочинців і грабіжників, приправлені доброю порцією еротики. "Пикантньїй фарс исключительно
що порушують громадський спокій. Сучасні російські письменники для взросльїх «Ух!, и без задержки», «Весельїй фарс, гомерический хохот,
звинувачувались у ганебній зневазі до національних традицій. всюду большой успех «Чарьі любви» Л.Палимской», «Счастье только в
Стосовно всіх інших національних культур, зокрема й української, мужчинах...»" — цей репертуар рекламувався на першій сторінці газети,
газета висловлювалась так само недвозначно. Існує єдина загально- проте публіки в театрі було мало. Постійні рецензенти «Черниговского
руська культура,— як живе єдина неділима Росія. Не гребуючи слова» скаржились на нетеатральність міста і погрожували глядачам,
методами поліцейського доносу, газета інформувала: "...Ньінешнее що «при такой театральности публики в будущем в Чернигов, как на
«украинство», несомненно, политическое явление, в основе которого ееверньїй полюс, артисти будут отправляться в зкепедицию только
лежит измена России"'. ГфИ правительственной субсидии»3. Правда, критики мусили визнати,
Дух реакційної, зашкарублої провінційності, яким тхнуть сторінки що в цьому велика доля провини самого театру, який зайшов у глухий
"Черниговских губернских ведомостей" та "Черниговского слова", кут. Вихід з нього один з рецензентів, відповідно до звичок газети -
зберігався і в їх судженнях з приводу явищ літератури і театрального
- И. А.К. Театральньїе мьісли. // «Черниговское слово» від 27 липня 1909 р. (№ 780).
«Черниговское слово» від 21 травня 1909 р. (№ 726). ' «Черниговское слово» від 5 травня 1913р. (№ 1847).
1
Наталя Кузякіна
234 V. Персонали драматругів 235
відвертати від конфліктів сучасності, — вбачав у постановці чарівних чи іншої вистави, звичайно, були й випадкові міркування, й елемент
казок та історичних легенд. Вітаючи виставу «Камо грядеші» за романом надмірної суб'єктивності. Та в цілому думки, висловлені ним протягом
Г.Сенкевича, він писав: «Сколько в жизни приходится вьістрадать за 1905—1912 років, мають досить сталий характер і складаються в
один момент счастья, и как легко искусство может создать зту иллюзию певну систему поглядів на завдання театру, обов'язки драматурга і
счастья — радость проникновения в предвечную красоту. Благо права глядачів.
привратнику, хоть на один момент могущему, хотя би в красивой сказке,
Кочерга розумів, що «театр давно перестал бьіть чисто идейньїм
приоткрьіть завесу скрьітой от глаз красоти! ...».
4 учреждением; с грустью приходится сказать, что теперь зто прежде
Знайомство з «Черниговским словом» дає можливість зрозуміти всего доходное предприятие». В його ж уяві завдання театру було
6
фігуру умовчання, обрану Кочергою для цих років,— дуже вже значним і благородним, чарівна поезія театральної вистави покликана
непривабливо виглядає компанія, з якою йому доводилось виступати. виховувати у глядача, особливо юнацького віку, почуття шляхетної
Ясна річ, суспільна позиція чорносотенної редакції «Черниговского краси: «В зти годьі каждое впечатление жадно впитьіваетея душой,
слова» й театрального рецензента Кочерги — поняття досить и кто может проследить всю сложную и длящуюся связь между
різні. Людина поміркованих поглядів і смаків, якій органічно чужі виденной в детские годьі шекспировской пьесой и твердим критерием
крайнощі будь-яких доктрин і почуттів, Кочерга стоїть осторонь прекрасного, носимьім в душе сложившимся уже человеком. Кто
цього лакейського блюдолизтва. Проте, байдужість до ідей боротьби может отьіскать все те бесценньїе жемчужиньї, случайно запавшие в
за соціальне й національне визволення в творах мистецтва характерні душу и растворившиеся прочной амальгамой, чистий блеск которой
для його рецензій того часу. не один раз покажет нашему сознанию суетность и грязь множества
Кочерга виступав у ролі театрального критика багато років, хоча мишурньїх приманок».
7
досить нерівномірно в часі. В 1905 р. він друкується на сторінках
Виховна і розумно-розважальна роль театру, проте, може
неофіційної частини «Черниговских губернских ведомостей», потім
здійснюватись засобами тільки театральними, цебто пластичним
кілька років найгострішої реакції, очевидно, мовчить. У 1909—1910
зображенням картин людського життя, що ненав'язливо підпорядковані
роках рецензії Кочерги — постійні на сторінках «Черниговского
глибоким і розумним думкам. Усяке порушення об'єктивної
слова». Потім щось примушує його знову замовчати і відновити свою
пластичності сценічної дії на догоду публіцистиці й тенденційності
рецензентську діяльність тільки в січні 1912 р. («Нет, не в качестве
рішуче засуджується Кочергою як зрада театрові і законам художньої
театрального рецензента, чье кресло мне пришлось оставить по
творчості. На його думку, «дар творчества, високий дар позта,
причинам, о которьіх здесь не интересно вспоминать»,— так починає
5 заключаетея в способности приводить к единству хаотические явлення
И. А. К.-а першу рецензію 1912р.). Весьріквін активно працює, але 1913
жизни и согласовать их в стройном художественном обобщении. Позт
р. його криптонім знову не з'являється на сторінках «Черниговского
должен уметь отличать существенное от случайного в спутанном
слова». В кінці року Кочерга назавжди їде з Чернігова. Зараз можна
клубке жизни, должен в вьісокой степени обладать, если так можно
назвати понад 90 рецензій Кочерги на сторінках чернігівських газет
мьіразиться, чувством синтеза».
8
1905—1912 років, хоча цифра ця, мабуть, не є остаточною.
Публіцистику на сцені Кочерга сприймає як ворожу художності,
Кочерга належав до рецензентів-практиків театру, що сумлінно
природності узагальнення,— саме в цьому він бачить органічні
реєстрували щоденний побут провінційної сцени. В багатогранності
пади сучасної йому драматургії. В рецензії на виставу за п'єсою
рецензентських відгуків Кочерги відбито строкату барвистість
О. Димова «Слушай, Израиль» Кочерга писав: «Первьій и главнейший
репертуару російського та українського провінційного театру
недостаток русеких пьес вообще и в частности еврейских драм
передреволюційного десятиліття. Він писав майже про всіх
русекого производства — зто отсутствие определенной, прозрачно
репертуарних драматургів того часу: Горького і Карпенка-Карого,
грпеталлизованной идеи. Русские драми перегруженьї идейньїми
Дюма й Андреєва, Зудермана і Ришкова, Айзмана й Островського.
ризговорами, нередко тормозящими необходимую стремительность
Він бачив значних акторів — братів Адельгеймів та Д.Карамазова,
М.Садовського і М.Заньковецьку. В судженнях Кочерги з приводу тієї
' И.А.К. Долг рецензента. // Черниговское слово» від 19 липня 1912 р. (№ 1626).
' И.Л.К. Тсатральньїс мьісли. // Черниговское слово» від 26 липня 1909 р. (№ 780).
«Черниговское слово» від 14 травня 1913 р. (№ 1855).
4 " И.Л.К. «Дсти двадцатого века» (пьеса в 4 д. Смурского). // «Черниговское слово» від
«Черниговское слово» від 3 січня 1912 р. (№ 1467).
5 Ч'. я 1909 р. (№ 714).
Наталя Кузякіна V. Персонали драматругів 237
236
большое искусетво, и прежде всего внношенная и наболевшая мисль,
драматического действия... В большинстве случаев русские драми —
идея, для которой и талант, и искусетво служат только ередствами
зтоинсценированннеотрнвкиромана,бесконечньіедиалоги,случайное
воспроизведения» .
собрание злободневньїх тем... Драма, как и всякое художественное 12
Особливо гостро засуджує критик явища модернізму на кону і
произведение, должна оставаться чуждой всякой публицистике,— ее
цель только изобразительная, ВЬІВОДЬІ — зто же дело темперамента и в драматургії, об'єднуючи в своєму уявленні часом досить різних
авторів як декадентів. Прагнучи в полеміці з'ясувати своє розуміння
убеждений зрителя».
9
занепадництва в драматургії, він будує промовисту антитезу, «...в
Заперечення публіцистики логічно народжувало загострену увагу до
которой противопоставляютея — с одной сторони сущность героев
таємниць драматургії, до майстерності форми, яка мусила забезпечити
Шекспира с их мировой скорбью и общечеловеческими страданиями,
пластичність зображення. На той час Кочерга був схильний вважати, що
а с другой — паталогическое, нездоровое ньітье героев пьес
«все дело не в том, что написано, а в том, как написано. Недостаточно
современннх, которнх, т. е. героев, я и назвал «самовлюбленннми
перенести на сцену грубне лохмотья жизни; там, за огнями рампьі,
дегенератами». Еще раньше, в своих рецензиях я охотно указнвал на
все предметьі должньї получить и особую значительность, и красоту
зту разницу между источниками драматических переживаний, между
характера»'". В практичному розв'язанні проблеми «що» та «як»
благородной скорбью о человеческих страданнях и нудним ннтьем
Кочерга, звичайно, не був байдужий до змісту твору, проте, у мистецтві
какого-нибудь неврастеника, любимого героя современной драми.
він високо цінував технічну досконалість драми: напругу дії, ефектні
Итак, под «дегенератами» я, конечно, подразумевал патологических
мізансцени, майстерність побудови сюжету, легкий діалог. І вивчення
героев Косоротова, Ришкова, Андреева и, пожалуй, даже Ибсена» .
«Поетики» Арістотеля, «Гамбурзької драматургії» Лессінга, книжок 13
з теорії драми Д.Аверкісва, Д.Лоусона, Е.Гирта тощо скеровує його Подібна антитеза справді властива мисленню Кочерги. Симпатії
увагу насамперед також на технологію драми. його незмінно віддані драматургії Шекспіра, театрові О.Дюма і
романтиці Е.Ростана, легким п'єсам Е.Скріба та В.Сарду. Ідеал
Вихідні позиції Кочерги-театрального критика визначили і його
французькоїдобре збудованої п'єси підноситься Кочергою як втрачений
ставлення до репертуару театрів і драматургії тих часів. Так, до
сучасниками могутній засіб театральності, життєздатності театру. На
російської класичної драматургії (Гоголь, О.Островський, Л.Толстой
противагу сучасному руйнуванню театру, який поступово зводять до
і О.Толстой) Кочерга ставиться незмінне прихильно, вона для нього
стилізованого балагану, Кочерга стверджує незмінну красу і постійну
— природна частина духовного багатства культури, хоча дещо
привабливість романтичного театру: «Когда смотришь старую пьесу
хрестоматійна. Сучасна ж йому російська драматургія викликає у
французекого мастера, думаетея, что прекрасное искусетво занимать
Кочерги найчастіше негативні оцінки. Адресовано їх і В.Ришкову, і
и очаровнвать публику отошло в область предания... Но когда ви
Л.Андреєву, і М.Горькому. Кочерга не сприймає п'єс Ришкова, бо його
захотите снова испнтать ту непередаваемую связь между зрительной
дратує дріб'язковість їх побутових конфліктів. Претензійні драми
залой и актерами, когда ви захотите подншать теплим злектрическим
Л.Андреєва рішуче засуджуються, а реалістичні його п'єси дістають
увлечением, — идите, господа, смотреть Кина старого Дюма. Здесь,
позитивну оцінку («Оаиаеатш»). А втім, і реалістична драма «Дни
правда, нет рафинированного глубокомнелия, но здесь єсть театр,
нашей жизни» також викликає нарікання, бо «в пьесе Андреева нет ни
ТО своеобразное и великое, чего не постигнуть нашим философам
героя, ни обьічной композиции—зто не драма в смисле разрешения
и зстетам, та Синяя птица, которой не поймали ни Андреев, ни
диссонанса, а хаотические гримаси жизни, для которнх даже авторский
Метерлинк» .
термин «историйка» мало подходит по своей определенности» . 14
11
«Дачники» Горького категорично засуджуються Кочергою. Рецензія Значну частину рецензій Кочерги становлять відгуки на гастролі
Кочерги тут вже дихає явною неприхильністю до автора, Горький українських (малоруських) труп, серед яких був і театр М.Садовського,
видається йому «талановитим новелістом», «модним» письменником, п опереточна трупа Б.Бродерова, і слабенька трупа Ф.Рудикова, й
та аж ніяк не драматургом: «Ведь для зтого нужно и особнй талант, и
' И.Л.К. Театр и искусетво. // «Чсрниговскнс губернскис ведомости» від 10 липня 1905
1
' «Черниговское слово» від 14 квітня 1909 р. (№ 700). 11 (Мі 149).
И.А.К. «Комсдия брака» С.Юшкевича. // «Черниговское слово» від 27 травня 1910 " И.Л.К. Тсатральньїс мьісли. // «Черниговское слово» від 11 серпня 1909 р. (№ 791).
10
" И.Л.К. Бснсфис Д.М.Карамазова («Кин», драма в 5 д. А.Дюма). // «Черниговское
р.//(№ 1015).
«Черниговское слово» віл 14 квітня 1909 р. (№ 1024). • нині» від 11 червня 1909 р. (№ 743).
11
Наталя Кузякіна
238 V. Персонали драматругів 239
ін. З вичерпною ясністю ставлення Кочерги до українського театру
рецензента,— він бачить у ній театральні достойності, яких бракує
виявилось у його статті «М.К.Заньковецкая», де він оцінював іншим п'єсам.
український театр як позбавлений будь-яких історичних перспектив,
На початку своєї рецензентської діяльності Кочерга вважав, що
хоча і високо підносив талант його актриси: «Для многих из нас ее
«малорусекая драма остановилась в своем развитии, существует
имя звучит воспоминанием о первьіх, самьіх чистьіх радостях театра,
несколько относительно хороших вещей, в которьіх несложньїй
а ее образ остается немеркнущим критерием истинно прекрасного
украинский бьіт и примитивньїе украинские страсти разработаньї
на подмостках. В наиболее полном вьіражении своей деятельности
и исчерпаньї»"'. Надалі судження Кочерги дещо пом'якшились,
Заньковецкая представляет собой живой синтез и оправдание
хоча принципові позиції залишились незмінними. В 1909 р. він
малорусского театра, которому многое простится ее молитвами на
писав: «8аере згуТшп уегтав — часто переворачивай писчую трость,
вьісоком алтаре искусства... Слабая женщина, — она вдохнула живую
затирая все ненужное и оставляя только самое необходимое — вот
душу в серую бесталанность малорусской драмьі, и ожили глиняньїе,
мудрое правило, которое забьівают украинские драматурги в ущерб
грубо раскрашенньїе кукльї. Она больше чем артистка — она то,
цельности и законченности своих произведений» . 1910 р. Кочерга
17
чего недоставало зтому бездарному театру — живой дух творчества,
негативно оцінює трагедію «Сава Чалий» Карпенка-Карого, бо автор,
воплотившаяся Мельпомена. В широком значений Заньковецкая
як йому здається, не дотримав цього правила — «тільки необхідне»:
вьідающаяся артистка своего времени, достойная занять почетное
«Благодарньїй сюжет вьшолнен автором бледно и нерешительно.
место на скрижалях европейского театра... Да, зто она и только она
Архитектонике недостает сильї и знергичности в разработке мест,
единственньїй автор вереницьі кротких и страстньїх образов, которьіе
зпическая широта сюжета распльїваетея в неудачньїх деталях,
она визвала к ЖИЗНИ силою своего таланта, она, Заньковецкая, а не все
тормозящих стремительность действия. Исторический колорит
зти Тобилевичи, Мирнне и Старицкие. Увн — проходяще искусетво
условен, а легенда плохо мотивирована»*.
1
актера и беселедно, уйдет она — и опускайте занавес, сложите в ящик
Заперечуючи сучасну українську драматургію, Кочерга з повагою
пестро размалеванньїе кукльї — бедньїе кукльї, ви жили и страдали
ставиться до талановитих акторів українського театру. Він відвідує
только зтим неукротимнм дьіханием» .
15 гастролі театру М.Садовського, трупи І.Сагатовського і бачить, що
Кочерга розглядав тоді український театр як явище виключно «хорошее качество всех малорусеких трупп — хорошая дисциплина,
етнографічне, позбавлене природних художніх перспектив. У своїх создающая хороший ансамбль» . Талановите виконання, сумлінне
19
рецензіях він наполегливо і послідовно радить українським трупам ставлення акторів до своїх обов'язків завжди викликають схвалення
грати «Наталку Полтавку», «Запорожця за Дунаєм» та інші музичні Кочерги. Про виставу «Бондарівна» він писав: «Не говоря уже об
п'єси, апробовані часом. «Неподдельньїй юмор, искрящийся в каждом ансамбле, самьій фон бьш удачно задуман. Садовский играл Тараса.
забавном положений пьесьі, заставляет забивать и ее наивность, Маститий артист бьіл хорош, как всегда; благородная простота
и несовершенство техники, и некоторую как бьі схематичность п спокойствие, мягкая вьіразительность, красота общего типа,
действия»,— пише він про «Запорожця за Дунаєм». «Смех не удивительная грация и умеренность жестов — все зто признаки
старитея, и смех талантливой шутки Квитки-Основьяненко остается настоящего художника»". Позитивно оцінює критик і деякі акторські
2
таким же юньїм, как и семьдесят лет назад»,— зауважує Кочерга з роботи Л.Ліницької, І.Замичковського, М.Вороного.
приводу «Сватання на Гончарівці». І проста, безпретензійна «Наталка
Судження Кочерги з приводу українського театрального мистецтва
Полтавка», на його думку, «никогда не потеряет своего значення, потому
что представляет собой отвлеченную от случайньїх особенностей,
вечно и одинаково красиво звучащую тему». "' И.А.К. Лстний театр Вольского. // «Чсрниговскис губернскис ведомости» від 28
Нові ж тенденції української драми, зокрема виявлені в п'єсах Я 1905 р. {Щ 163).
" И.А.К. «Дорогою ціною» (комедия в 5 д. Тогобочного). // «Черниговское слово»
Карпенка-Карого («Сава Чалий», «Суєта»), викликають осуд Кочерги,
НІЛ 8 вересня 1909 р. (№814).
видаючись йому тенденційно-фальшивими. З нових українських п'єс
'" И.А.К. Труппа Садовского. «Сава Чалий». // «Черниговское слово» від 25 травня 1910
хіба що комедія Л.Яновської «Лісова квітка» заслуговує на схвалення
р (№• 1014).
'" И.Л.К. «Безталанна» (драма в 5 д. И.К.Карпснко-Карого). // «Черниговское слово» від
II грання 1909 р. (№749).
15 «Черниговское слово» від 24 жовтня 1909 р. (№ 846). " (•Черниговское слово» від 22 травня 1910 р. (№ 1012).
240 Наталя Кузякіна V. Персонали' драматругів 241
відбивали консерватизм мислення і «Черниговского слова», і самого та провінційності всіх гатунків вносять свої зміни і в естетику Кочерги,
критика. Реакційна газета, для якої змістом суспільного життя було що виявляється і в його драматичних творах, і в його рецензіях.
проголошення вірності царю та православ'ю, могла сприймати Протягом 19Н—1934 років, коли письменник жив у Житомирі,
українське мистецтво тільки як продукцію третього сорту. Ця загальна спочатку на сторінках газети «Вольїнский пролетарий», а потім
тенденція газети виявлялась, проте, щоразу по-іншому, в залежності на шпальтах «Радянської Волині» та «Робітника» друкуються
від особистих смаків та симпатій критиків. Зокрема, рецензент, що театральні рецензії Кочерги, підписані псевдонімом «Карфункель» та
вів театральний відділ «Черниговского слова» у 1907 р., ставився криптонімами «К ель», «К кель», «К ». Особливо активно виступає
цілком доброзичливо до нових пошуків української драматургії. З він в кінці і 20-х — на початку 30-х років, щиро прагнучи опанувати
приводу гастролей трупи Саксаганського він зауважував: «...Пьесьі же мову нової епохи, активно засвоїти її естетичні та етичні принципи.
Карпенко-Карого вносят в малорусскую сцену что-то новое, свежее, Робота літературним редактором «Радянської Волині» (1928—1934)
часто затрагивают вопросьі общечеловеческого характера, глубокие. відкривала для цього досить широкий простір.
Например, «Суєта» и особенно «Житейское море». Последняя пьеса Театральне життя Житомира було не дуже багатим,— він ніколи
не имеет ничего специфически малорусского, а одинаково применима не належав до так званих «театральних міст». Критика скаржилась,
ко всякой нации»21. Погляд Кочерги на п'єси Карпенка-Карого що «найбільший попит у житомирського обивателя на театральному
був незрівнянно суворішим — та сама "Суєта" видавалась йому фронті мас оперета. Це, так би мовити, давня традиція. Скільки
"фальшивою і вузько тенденційною". не повставала пролетарська громадськість Житомира проти цієї
Театральні рецензії виявились школою практичної естетики, в якій традиції, змісту театрального життя довгий час не щастило змінити»22.
учився та самовдосконалювався, Кочерга. Його погляди на завдання Українські театри зустрічались у Житомирі досить стримано, особливо
мистецтва і роль письменника, на особливості драматургії та театру коли це були колективи, народжені революцією. З приводу реакції
формуються саме в ці роки. Деякі з цих поглядів залишаться в житомирської публіки на вистави філії театру ім. Франка газета
естетиці назавжди (відданість ідеалу романтичного театру, нехіть до писала: «Нам не раз доводилось чути таке: «Що за нісенітниця, як
побутописання, постійна увага сюжетобудуванню та ін.). Разом з тим можна ставити європейський репертуар українською мовою. От якби
майбутнє внесе свої, часом дуже істотні зміни в естетику драматурга. вони поставили п'єсу «Запорожець за Дунаєм» або ще що українське
Чи не найважливішою з них буде визнання прав публіцистики в — «ето ми понімаєм». А такий репертуар нехай краще ставлять
художньому творі і на сцені, — та це вже зв'язано із діяльністю Кочерги руською мовою». Ці зауваження показують цілковиту некультурність,
- радянського письменника і критика. неосвіченість, невеликий розум і зашкарублість тих, хто їх робить»23.
У дореволюційні часи за сукупністю своїх поглядів на театр і Звичайно, була в Житомирі і публіка незрівнянно розумніша, був
драматургію Кочерга був явищем і своєрідним, і досить типовим. Його чималий загін робітників,— та загалом напівкустарний обивательський
відданість, нехай і помилковим, однобічним поглядам, свідчила про Житомир підносив свою культуру повільно. Не завжди і самі газети
серйозність думок і почуття відповідальності, з яким Кочерга брався спроможні були цілком позбутися обивательських звичок та впливів.
за перо рецензента. Суспільний же зміст критичної діяльності Кочерги Сторінки «Робітника» зафіксували цікавий з цієї точки зору «Одвертий
тих років, незважаючи на благородство суб'єктивних намірів, був лист до наших читачів та артистів Українського Народного театру».
консервативним. Провінційна обмеженість його естетичного досвіду, Редакція (редактор Ф.Холодний) відповідала артистам і читачам,
в який не входять ні здобутки Станіславського і Комісаржевської, ні які дивувалися з відсутності в газеті будь-яких повідомлень про
новаторство Чехова і Горького, звертають його погляди та ідеали до вистави театрів чи рецензій на них (за 1927—1928 роки навряд чи
минулого... можна нарахувати хоч з десяток рецензій): «Ми цілком розуміємо
Другий етап критичної діяльності Кочерги припадає на 20-і роки. всю важливість і конечну потребу для газети мати куток театру й
Зв'язаний він із дуже складним і повільним процесом ідейно-творчої кіно. 1 кілька разів вживали заходів до утворення такого кутка. Але
перебудови драматурга, з його намаганнями зрозуміти нову радянську пас завжди зупиняла відсутність коштів на це: матеріал мусить бути
дійсність. Палка ненависть нової епохи до політичного індиферентизму перевірений і оплачений, а директор театру остільки «культурний»,
«К спектаклям труппьі Саксаганского». // Черниговское слово» від 11 жовтня 1907 р. " Н.Кримський. Про театр. // "Робітник" від 28 грудня 1928 р. (№ 302).
21
(№ 272). м Ф.Х-ий. У франківців. // "Радянська Волинь" від І січня 1927 р. (№ 1).