Наталя Кузякіна. Автопортрет, інтерв`ю, публікації різних літ, історія її рецепції та інтерпретації, memoria. (Розділ III Українська класика. Лесезнавчі студії)

16 Pages·15.112 MB·Ukrainian

by  Саєнко В. (упорядник)

ч
III. УКРАЇНСЬКА КЛАСИКА
ЛЕСЕЗНАВЧІ СТУДІЇ
"Характерно, що з усіх радянських лесезнавців єдина Н.Кузякіна,
людина російської культури, змогла констатувати, що в «Лесі
Українки не було нічого від ідеологій' «розкаяної дворянки» (зсереди­
ни української культури такі речі не помічалися хоч би тому, що «не
помічалося», проскрибувалося й саме українське «дворянство»)."
Забужко Оксана // Оксана Забужко. ИОТКЕ БАМЕ Ј> 'ІГККАІМЕ:
Українка в конфлікті міфологій. -К: Факт, 2007. — С. 506.
118 Наталя Кузякіна ///. Українська класика 119
НАД !ЛЩУ 71/и»ДО0)"Р"ТОТКУрри иддВ ццяяКттИььЄ ВууІ ккррвааиїїдннасснььокк иихха нтппооолееоттгееіюсс"" .. —сп обгулряхдлаилвьнийо -пеолтеігкі йпноі чуінтттоівн, ащцоії раобзов иквоалюитсьа ндкуам кпуі.с Хенонлиохд нреи, тбмліивс. кТучует
СТОРІНКАМИ Читач цієї книги, знайомлячись з поезіями лезо самої думки, гнучкої, як найкраща криця, ясність кожного образу.
ЛЕСІ Олени Пчілки, Уляни Кравченко, Климен- Очищеність думки од випадковостей побуту. Скульптурна виразність
тини Попович, Віри Лебедової, Марії Загір­ у русі образів — нічого для краси, нічого претензійного. Вірш може
ної та інших, поринає в українську ліричну бути навіть надміру холодний, але він не може бути ні дрібний, ні ба­
стихію в її своєрідно жіночому виразі. нальний. Відчуття, ніби стоїш на вершині гори, дуже високо, дихаєть­
Критики були здивовані тим, що до антології не потрапили вірші ся важкувато, та обрії неосяжні.
Лесі Українки - найбільшої з українських поетес. Декому це видалося Такий дух поезії Лесі Українки. Ми не протиставляємо його попере­
нелогічно. Та насправді творів Лесі Українки немає в антології не ви­ дницям, а тільки фіксуємо вищий етап у розвитку громадської думки.
падково, — і не тільки тому, що вони хрестоматійно відомі. Це загалом Пафос активної ненависті, яким дихала Шевченкова поезія, збері­
різні світи, на жаль чи на щастя, майже не зіставлювані. гався в усій дожовтневій українській літературі, але був беззастереж­
В антології різні людські долі, неподібний життєвий шлях і міра но відданий чоловікам. Народні смаки і народна мораль нездатні були
обдаровання. І водночас усі разом поетеси демонструють типовий і по­ сприйняти ідеї ненависті і помсти, виявлені у жіночих характерах,—
ширений український жіночий характер, з геніальною силою втілений мабуть, це не відповідало жіночому ідеальному типові тих часів. 1 на
свого часу в творчості Тараса Шевченка. З національним типом україн­ один образ активної жінки українська література XIX ст. давала де­
ки в літературі після Шевченка сталося те саме, що з типом російської сятки і сотні образів жінок-страдниць, скалічених дівчат, що оплаку­
жінки після романів Тургенсва. Російський письменник в образах, що ють свою долю. П.Мирний у романі «Повія», поставивши в ряд три
стали класичними, відбив духовну грацію і пристрасність пошуків сен­ образи, три варіанти скаліченого життя (Мар'я, Христя, Марина), все-
су життя, властиві передовій жінці Росії середини XIX ст. Літературні таки зробив героїнею твору Христину — найлагіднішу, найдобрішу,
образи в свою чергу перетворилися на зразки для покоління читачів і найм'якшу з усіх трьох.
особливо читачок, вираз "тургенєвська жінка" почав визначати вже не І тільки література початку XX ст. розкрила народові інші якості
літературний, а життєвий тип, з яким можна було зустрітися ще напри­ жіночих характерів; в галерею ніжних, м'яких, побутово окреслених
кінці XIX ст. У такий спосіб письменник узагальнював особливості жінок ввела постаті мужні, енергійні, сповнені високої людської гід­
національного характеру, представляючи його в пластичних образах, і ності. Зробили це Леся Українка та Ольга Кобилянська.
водночас активно впливав цими образами на формування відповідних Питання про значення творчості цих письменниць у загальному пос­
типів у житті. тупі української літератури, про ті ідеї і характери, які вони принесли
Ідеал української дівчини, створений у поезії Шевченка (вона була з собою, про те, якою мірою вони вплинули на духовне життя народу,
і м'якою Катериною, і несамовитою Мариною, та народна душа прий­ — це питання потребує глибшої уваги і варте спеціального досліджен­
няла все-таки лише Катерину і таких, як вона), увібрав у себе найкра­ ня, йдеться-бо в ньому про головне — в який спосіб митець збагачує
ще з народного побуту і народної поезії, проте і сам активно формував людські характери і тим допомагає своєму народові простувати шляхом
людські характери і мистецькі взірці. І антологія «Тридцять українсь­ прогресу. А необхідність збагачення цих характерів, розкриття і плекан­
ких поетес» саме засвідчує цю стійкість традицій, сталість поетичного ня в них рис, десь прибитих чи придушених за століття, була справою
типу і поетичного складу. Лагідність і ніжність Шевченкових героїнь, часу, потребою епохи. Європа на межі XX ст. підходила до смуги нових,
їхня самовіддана, до самозречення любов, природна щирість і пісен­ пролетарських революцій, національно-визвольний рух ставав дедалі
ність виразу почуттів, сфера емоцій як найприступніша їм — усе це значніший. І дві українські письменниці, сформовані дуже несхожим
живе в антології і становить її суть, її душу і її форму. середовищем і виховані на різних зразках (Леся Українка — європейсь­
Поклавши поруч антологію «Тридцять українських поетес» та ка і особливо російська літератури, Кобилянська — німецька та інші єв­
книжку поезій Лесі Українки, спробуйте паралельно перегорнути їх. ропейські літератури), незалежно одна від одної беруться до створення
Відкрийте навмання сторінку поезій Лесі Українки (ясна річ, за ви­ характерів, образів, яких ще не знало українське письменство.
нятком перших спроб) — відчуття різкого удару, несподіваної, твердої Ясна річ, що насамперед тут мала вагу їхня власна особистість, по­
пружності майже неминуче. Там, в антології, м'якість, часом майже тенції і спрямування їхніх характерів,— не кажучи вже про те, що, як
аморфність. Тут — шорсткий, мускулястий рядок. Там — ламентації, митці з виразно окресленими романтичними смаками, вони накладали
120 Наталя Кузякіна 121
відбиток своєї індивідуальності на більшість жіночих типів, змальова­ собі риси ще. лкшши демонструючи сучасникам характер до остан­
них їхнім пером. Як людські індивідуальності, Леся Українка та Ольга ньої юптинки жіночий, а притому сповнений неабиякої сили і майже
Кобилянська були і близькі, і досить різні. Можливо, саме ця повнота ідеально, тонкості пОЧуттів и як з в а да ш на с в ою } Л е ся
неподібності їхніх натур за умов спільності в якихось найістотніших Українка невипадково зверталася д неї: «Чарівний квіте, квітка з папо­
0
рисах і зробила можливим їхнє ніжне товаришування і глибоку взає­ роті, квітка лотосу», оплен цією тонкістю почуттів Кобилянської.
зах а
моповагу. Вони були жінки; як і для кожної жінки, сфера емоцій, ро­ Але вона ж закликала цю «чарівн кві М У Ж Н О С ТІ І с и ли в хвили­
мантика або і "рабство" почуттів важили в їхньому житті і творчості ну важкого удару^ «Хтось не з подлої маси скований, а з благородної, і
багато, — більше у Кобилянської, менше — у Лесі Українки. Вони через те мусить від огню га . Тяжке то слово:
РтуватисЬї а не л о м и т и с ь
були натури з дуже сильно розвиненим почуттям самоповаги, гідності "Я можу все витримати", - а ай хтось скаже його собі... Коли хто
Ле нех
і честі, — і та обставина, що вони були жінки і ніде не служили, існу­ нещасний, то мусить бути гор тю... Хтось
Ди і н а к ше не в и т р и м ає 3 чеС
ючи частково за допомогою родини, а частково за літературні гонора­ мусить мати одвагу ^ ^
До ж и т т а>
ри, позбавила їх багатьох неминучих для службовця компромісів, що
У житті і творчості Кобилянської траплялися часи, коли одвага
так боляче ображають людську гідність. Правда, натомість приходила
до пізнання життя з р ... . насувалася на
а д ж у в а ла к о ди м і с т и ч на м а
залежність од родини, що так чи інакше прагнула впливати на їхнє
сторінки п книжок, Пробиралася і героїв. Тоді особливо наоч­
в д у ш її
життя,— менша у Лесі Українки, незрівнянно більша у Кобилянської. ною ставала якісна Відмінність актерів і способу мислення Коби­
хар
І, нарешті, «несприятливі обставини», коли так їх можна назвати: ту­ лянської і Лесі Українки, схильність до ірраціонального одної і ясний
беркульоз Лесі Українки, що отруїв її коротке життя, і хвороба від про­ раціоналізм та залізна воля д
р у г ої Р1
студи в горах, яка захопила Кобилянську 1903 р.
Давно вже стали банальністю ф ка про те, що Леся
в і д о мі с л о ва ран
Так, чимало близького було в їхніх уподобаннях, смаках і характерах, Українка — «ся хьор, слабо _ не одинокий муж­
а СИла д і в ч и на т р о хи чи
бринять спільні мотиви в їхній творчості. 1 серед цих мотивів найго­ чина на всю новочасну соборну у у». І не зашкодило б повернути
краШ
ловніший — уславлення людської гідності жінки, розкриття її природ­ цим словам їхню пр ну чистоту і ясність, з'ясувати — а що таке
Є ВИН
ного розуму і характеру. Ольга Кобилянська створює жіночі характери, власне «мужчина» в розумінні ф а і чому таким своєрідним комп­
ранк
не знані раніше в українській літературі, її улюблені героїні — царівни ліментом Франкс, виділив Л у серед її сучасників. Франко
е сю к р а ї н ку
за своїм благородством і гідністю. Життя не один раз прагне поставити побачив в поезії і в особі своєї молодшої сучасниці принципово нові
їх на коліна, принизити, упокорити. І вони, еластично-пружні і вперті, якості, і були вони остільки незвично далекі од поширеного типу жі­
боронять свої душі од намулу розрахунків і буденщини, жадібно пори­ ночих характерів (а особливо специфічно галицьких), що здалися йому
ваються до знань і культури. Жіночі типи, створені Кобилянською, всо­ рисами нежіночими, «мужсь , тверезий розум Лесі
КИми>> Б ув це власне
тували в себе нові риси характерів, сформовані життям,— і водночас Українки і сила ц ду _ ' 'зані з характерис­
Ху р и с и> ц і й но П0ВЯ
пропонували сучасникам моделі на майбутнє. «Наші русини шукають тикою чоловічого інтелекту, і с ння чверть
т р е ба т і л ь ки згадатИ5 що 0 Та
зараз у себе таких типів— і дивуються зараз, що межи ними нема якої- XIX ст. дає віру ^асулич і Ві Ковалевську і Софію Пе-
ру Ф і г н е рі С о ф ію
небудь "Царівни", Анюти, Софії— і т. д. Однак я думаю, що моя заслуга ровську, Марію Ьаш цеву і і Сигиду, щоб збагнути— відомим
кир Н а дю
се та, що мої героїні витиснули вже, або бодай звернуть на себе увагу ру­ жінкам того часу не бракувало ні розуму, ні сили духу.
синів, що побіч до теперішніх Марусь, Ганнусь і Катрусь можуть стану­ Роль митця такого масштабу, Леся Українка, в духовному житті
як
ти і жінки європейського характеру, не спеціально галицько-руського... народу визначається двома чинниками: пафосом його творів і вагою
Як ми будемо нашій публіці лиш пересічні типи тої публіки подавати, а його особистості. Десі Українці здавалось, що особа митця не повинна
не моделювати і компонувати кращих і сильніших типів на будучність привертати уваги читачів. Щ и вона висловилася з цього
е в м о л о ді р0К
— то будемо вічно на одній степені стояти», — писала Кобилянська в приводу досить категорично, запевняючи у листі до О.Маковея (1893),
листах до О.Маковея. Вона мала рацію, пропонуючи сучасникам етичні що для неї «та хвилина, коли б я побачила свою докладну біографію
та естетичні орієнтири, вона розуміла, що руки жінки — матері, вихова­ в друку, була о Иад і о життя, дарма що в моїй
ПрикрЩоіо х в и л и н ою МОГ
тельки і вчительки — формують людину прийдешнього покоління. А ту біографи не зн&ищ «і нічого особливо цікавого для людей, ні
лось би
людину вона хотіла бачити сильною, стриманою, шляхетною в думках і надто ганеоного дл мене самої». Леся Українка вважала, що «не в тім
я
вчинках, нездатною підкоритися неправді чи нещастю. сила, чи поет мол й, чи старий, хворий чи здоровий, оптиміст чи
0ди
Зрештою, вона сама, як виразна, яскрава індивідуальність, несла в песиміст у своєму житті, від вірші його ні кращі, ні гірші».
Т о го
122 Наталя Кузякіна ///. Українська класика 123
Леся Українка мала рацію, розглядаючи вартість того чи іншого сестри, вона напише їй фразу: "Коли ти можеш, то се вже досить для
твору як явище об'єктивне, в своєму відокремленому існуванні неза­ жінки з косачівського роду..." 1 в тій фразі відчуття тривкості і гідності
лежне ні од особи, ні од намірів письменника. Та вона явно помилково кращих родинних традицій — жінки з роду Косачів чимало могли, не
твердила, ніби взагалі особа митця нецікава в процесі пізнання його
менше, ніж Драгоманови.
творів, — то давалися взнаки її стриманість і шляхетна замкненість,
Звідси, від цього коріння, йшла духовна незалежність Лесі Україн­
внаслідок якої, як писала вона, «ніколи найближчі друзі не знали мене
ки, абсолютне чуття власної гідності (яке примушує шанувати таку ж
всієї, та я думаю, що се так і буде завжди». Бували в житті Лесі Ук­
гідність і в інших людях) і природний демократизм шляхетної душі.
раїнки часи, коли ця стриманість, острах і навіть відраза до розкриття
З дворянської спадщини вона взяла найкраще і відкинула найгірше,
своєї душі перед загалом читачів ставали остільки великі, що вона не
жоден забобон або чванькувате упередження не торкнулися її душі.
зважувалась віддавати поезії до друку. 1899 р. у листі до О.Косач (Су-
Натомість почуття волі, честі і гідності були органічно сприйняті нею
довщикової) вона писала про себе, що її найкраща лірика «не видана в
як основи загальнолюдської моралі і поширені на всі сфери людських
світ, та, може, і не буде видана. Через що? Через брак одваги... тільки,
стосунків. «Я найменшої тіні моральної тиранії з боку моїх приятелів
заміть, брак одваги не горожанської, а — як би се сказати? — одваги
не зношу», — скаже Леся Українка Франкові, в усіх своїх людських
стати «на торжищі» і виложити все, що маєш. По-моєму, сей автор по-
стосунках зберігаючи незалежність, тримаючи їх завжди "іп Кіагеп".
дурному робить: або зовсім сховай свою лірику, або май одвагу стати
Ніякі зміни настрою, жіночі примхи та стороннє базікання нездатні
з нею вище «суда глупца» і будь вільний в своїй пісні, як музикант, що
були вплинути на її ставлення до людей. «Коли деякі пункти і відтінки
вважає тільки на серйозну критику».
1 в літературно-громадській роботі того чи іншого діяча і не згідні з мої­
З часом Леся Українка скорилася перед фатальною приреченістю ми думками і настроями (сього я ніколи і не крила), то се не доводить
поетів, «що мусять гукати на майданах і «прорицати, яки одержимі», мене до антипатії і неґречності супроти самих осіб діячів, їх родичів,
в той час коли б хотіли в землю увійти від туги і замовкнути навіки». приятелів т. д., і, наскільки се від моєї ініціативи залежить, я не міняю
Та небажання впустити читача у «святая святих» своєї душі залиши­ раз установлених відносин без виразних, фактичних причин».
1
лося незмінне: драматичну поему «Одержима», написану біля ліжка
Урівноважена шляхетність душі Лесі Українки, засвідчена всім її
вмираючого С.Мержинського (1901 р.), Леся Українка надрукувала на­
життям, викликає глибоку повагу до прозорої сталості її моральних
ступного року, переважна більшість ліричних творів, викликаних його
критеріїв. Залишаючись у всьому людиною і при тому жінкою, якій
смертю, залишилися в її архіві і з'явилися друком тільки 1947 р.
ніщо жіноче не було чуже (хіба що місце дітей займали її твори), вона
Як особа Леся Українка була людина унікальна. Про неї хочеться стоїть на порозі XX ст. як взірець, до якого далеко не кожному випадає
сказати так, як колись Гоголь говорив про Пушкіна: «Це російська хоча б наблизитись.
людина в її розвитку, в якому вона, можливо, з'явиться через двісті Оглядаючись на цю тендітну жінку, в кволе тіло якої була закладена
років». майже ідеальна людська душа, де почуття і розум, права і обов'язки,
Леся Українка — це українка і громадянка у всій гармонії думок стосунки "Я" і середовища були так згармонізовані, попри весь драма­
і почуттів, мужності і ніжності, шляхетності і демократизму. Такі тизм їхніх зіткнень, розумієш, як багато завинило перед пам'яттю Лесі
натури рідко з'являються на голому місці, як правило, для їхньої не­ Українки наше мистецтво, наша суспільна думка. Схематизм і залишки
сподівано гармонійної з'яви потрібна робота поколінь. 1 вони стояли вульгарного соціологізму усе ще живуть у шкільних (та й вузівських)
за спиною Лесі Українки — покоління дворянських революціонерів, курсах, коли йдеться про особу митця взагалі, — в тому числі і Лесю
народників — людей, для яких почуття честі, гідності та обов'язку Українку. Митець розглядається тільки як носій різних ідей, і життя
були священні і передавались з покоління в покоління. У листовній його подасться тільки у зв'язку з його виступами. Інші сфери письмен­
розмові з М.Павликом 1903 р., відмовляючись прийняти як умову пе­ ницького і людського життя найчастіше відкидаються, його складність
реїзду до Львова необхідність "скинутись всякої політики", Леся Ук­ ігнорується, і тоді створюється парадоксальна ситуація: найменш ціка­
раїнка невипадково згадає і про родинні традиції, що не дозволяють їй ва частина курсу — це біографія митця. Оскільки ж біографія починає
цього,— адже її родина мала "декабристів, соціалістів-емігрантів і ра- вивчення всякої творчості, то учні змушені до подвійної роботи, яка не
дикалів-засланців". І з зовсім іншого приводу, у зв'язку із одруженням кожному під силу: їм належить подолати відчуття нудьги, яке викли-
1 Українка Леся. Твори. - Т. 9. - С. 343. Українка Леся. Твори. - Т. 10. - С. 147-148.
124 Наталя Кузякіна 111. Українська класика 125
кає чергова біографія, і, перейшовши через неї, знайти в своїй душі Головна дисгармонія людської натури — між тваринним фундамен­
цікавість до творів митця. А тим часом, коли нас турбують не тільки том і духовними надбудовами — стоїть перед її очима аж надто ясно.
знання, а й душі учнів, і коли ми розуміємо, що ті душі виховуються Остання дія «Руфіна і Прісцілли», що відбувається у римському цирку,
не стільки на виховному часі, скільки щодня, то ми мусили б зробити де чекають розправи над християнами, засвідчує глибоке знання при­
процес вивчення біографії митця найцікавішим. І тоді мільйони учнів, мхливої мінливості і суспільного здичавіння людських душ.
які щороку виходять у велике життя, несли б з собою не просте знання Людина цікавить її насамперед як мисляче створіння і як істота
десятка поезій Лесі Українки — вони мали б перед собою взірцевий соціальна. Ширяючи думкою по курних шляхах історичного посту­
жіночий характер XX віку, який варто наслідувати, у якого необхідно пу, пильно заглядаючи у духовний світ кожної епохи, Леся Українка
вчитись. І якому належить майбутнє. Ця обставина, здається, не при­ прагнула показати в них не тільки незмінний фонд думок і почуттів,
вертає уваги наших митців, особливо письменників. З гідною подиву — хоча і до нього вона чутлива. Найголовніше для неї — ствердити
послідовністю малюють вони один, справді прекрасний, та переважно силу людського духу і здатність людини жити інтересами загалу, бо­
один тип національного жіночого характеру, — отой самий, який від­ ротися і гинути в ім'я вищих ідей. Людина-борець — такою бачить її
бився у Шевченковій поезії. Сором'язливі, цнотливі і ніжні дівчата, письменниця, такою постає вона на сторінках її творів, таким розкри­
самовіддані, лагідні матері; де-не-де хіба що виплесне одчайдушний вається її світ у ліриці.
жіночий характер, сповнений сили і водночас обов'язково скалічений Лірику Лесі Українки важко назвати життєрадісною, мотиви її пе­
невдалим життям. реважно розпачливо-трагедійні, драматичні, і цей похмурий всеосяж­
А втім, активна участь мільйонів жінок у виробництві, у науково- ний драматизм є наскрізним тоном її зрілої поезії — і громадської, і
технічній революції, їхня більша чи менша економічна незалежність у інтимної. Та Леся Українка, як писав Франко, «може виспівувати най­
родині давно вже формують нові характери і типи, яким і кількісно, і тяжчі, розпучливі ридання і тим співом не будити в серцях розпуки та
якісно належить будучність. Ідеальні риси цього типу: ділова ясність зневіри, бо у самої в душі горить могуче полум'я любові до людей, до
стосунків, що виключає специфіку жіночих примх із робочої сфери, ви­ рідного краю і широких людських ідеалів, ясніє сильна віра в кращу
соке почуття власної гідності і здатність її захищати, рухливий розум, будучину». У цій же статті «Леся Українка» Франко кілька разів вживе
спроможний з м'якою наполегливістю простувати тим самим шляхом, термін «могутня» щодо її поезії, вбачаючи саме у палкому струмені
стриманість, до деякої міри замкненість, схильність до самопожертви лірики вияв найголовніших рис її таланту. Так, Леся Українка прийш­
в ім'я коханого, дітей, до "рабства" почуттів. ла у літературу і поступово сформувалася як пристрасний лірик, поет
Динамічна врівноваженість палкої думки і глибокого розуму Лесі широких громадсько-етичних тем. Ліричність її натури була остільки
Українки визначила своєрідність її творчості. наочна і видавалася такою нездатною до змін, що Франко писав 1898
С.Тудор вважав, що характерним для Лесі Українки було поєднання • р.: «... їй удаються й епічні і драматичні форми, але тільки тоді, коли
«щирого романтизму в душі поетеси з ясним і рівним, неодноразово вони являються тільки формами її могутньої лірики. Чиста епіка і чис­
холодним поглядом раціоналістки на світ і людей». З цією думкою слід та драма не входить, як нам здається, у обсяг її таланту». На той час
погодитись, і чим більше пізнаєш Лесю Українку, тим більше переко­ слова Франка цілком відповідали тим знанням Лесі Українки, які мали
нуєшся у справедливості такого твердження. У цьому, власне, і поля­ і самий критик, і ширші кола читачів. І навіть перші драматичні поеми
гала та нова якість, якою збагачувала Леся Українка світове мистецтво Лесі Українки, друковані на початку століття («Одержима», 1902, «Три
початку XX ст.: воно знало прекрасних прозаїків і незгірших драма­ хвилини», «В катакомбах» і «В дому роботи, в країні неволі», 1906,
тургів, воно знало блискучих поетів, але драматичних поетів такої «Вавілонський полон» і «На руїнах», 1908) стверджували Франкову
емоційної сили і такого широкого діапазону думки не мало. думку — драматургія тут була переважно формою палкої лірики, дра­
матична дія — нерозроблена, характери існували як носії ідей.
"Романтизм почуттів" і "реалізм думки", поєднання могутньої лі­
рики і ясного розуму, здатного тверезо оцінювати вагу пристрастей в А проте, саме на початку XX ст. у творчості Лесі Українки захо­
людському житті, властиве тільки Лесі Українці. Холодна, часом аж дять значні зміни, повільно, поступово та неухильно трансформується
крижана ясність поглядів на людину (засвідчена, зокрема, аналізом ро­ характер її поетичного світосприймання: могутню ріку її лірики чим­
ману А.Кримського «Андрій Лаговський»), в якій годі знайти будь-які далі стримують раціонально ясні роздуми, менше пишеться віршів,
ілюзії, поєднувалась у неї з палкою любов'ю і глибоким співчуттям до а ще менше друкується. Колись, починаючи своє літературне життя,
цієї ж людини. 1891 р. Леся Українка писала М.Павликові: «На самих ліричних вір-
126 127
Наталя Кузякіна ///. Українська класика
шах вже не втриматись — тісно робиться! Хоч се не значить, ніби їх Шеся Украинка с горечью относила себя
зовсім покинути маю, — того, певне, ніколи не буде». З часом від­ к писателям «хвалимьім, но не чита-
1
чуття тісноти чистої лірики, мабуть, тільки зростало і, не зрікаючись ТЕАТР ЛЕСИ емьім». С еще большим правом она могла
її принципово і категорично, Леся Українка повертає до драматургії. УКРАИНКИ бн добавить «и не играемьім, потому что
1907—1908—1909 роки, наприклад, дають разом тільки п'ять лірич­ при жизни ее одна «Голубая роза» вьішла на
них віршів, з яких один — гумореска «Музині химери» — написаний сцену профессионального театра, да и то «со
у формі діалогу. І в ці ж роки з'являються «Кассандра», «Айша та Мо- ередним успехом». Неизменную основу репертуара украинских трупп
хаммед», «Руфін і Прісцілла», «У пущі», «На полі крові», «Йоганна, составляли тогда «Наталка Полтавка» И.Котляревского, «Сватанье на
жінка Хусова» — два томи драматичних творів, кілька сот сторінок Гончаровке», «Шельменко-денщик» Г.Квитки-Основьяненко и другие
тексту, десятки людських характерів, розкритих у двобої. Так, лірична комедийно-музьїкальньїе пьесьі, жестко названньїе Лесей Украинкой
ріка у творчості Лесі Українки знайшла собі інший шлях: вона не про­ в начале века «ветошью». Конечно, в своей знергии отталкивания по-
пала, а влилася у форми скульптурно різьблених характерів і застигла зтесса бьіла чрезмерно резкой. Человечность, милая наивность «кор-
в них. Червоне полум'я пристрасті, як палаюче серце, горить всере­ милицьі» и «бабушки» украинского театра, как називали «Наталку
дині білосяйного мармуру її характерів, робить їх теплими, та розбити Полтавку», стихия лирических и юмористических песен в украинских
камінну одіж нездатне. пьесах XIX века всегда привлекали симпатин зрителей и доставляют
Цілком позбавлені будь-якого ліричного насильства автора, останні ему удовольствие по сегодняшний день. И да не подумает читатель,
драматичні твори Лесі Українки — чиста драма, де панує абсолют­ что автор имеет что-то против з-тих пьес как таковьіх, он видит все их
на об'єктивність тверезого погляду на життя і людину, де логіка іма­ немальїе достоинства.
нентного розвитку характерів і перебігу подій не потребує будь-якого Но как бьі ни бьіла очаровательно-трогательна молодость украинс-
перегляду чи втручання. У діалектичній боротьбі лірики і драми, яка кой драмьі, со времени рождения «Наталки Полтавки» прошло уже 160
точиться десятиліття, перемагає драма. Перемагає широкий і ясний лет. И за ранней юностью, естественно, следовала зрелость, расширял-
раціоналізм, завдяки якому Леся Українка так швидко вийшла за межі ся кругозор драматургов, углублялось понимание жизни. Певучий мир
того, що зветься «жіночою поезією», і увійшла в сфери загальнолюд­ молодости дополнялея миром размьішляющей, анализирующей зре-
ських ідеологічних турбот.
лости, появлялись новьіе драматурги: Старицкий, Кропивницкий, То-
Тут, у драматургії, Леся Українка створила цікаву галерею жіно­ билевич (Карпенко-Карьій), Франко, Леся Украинка и многие другие.
чих образів: Маріам і Тірца, Кассандра, Андромаха і Гелена, Сабіна та Между тем афиша театральной классики на современной украин-
Йоганна, Прісцілла і Аврелія, Євфрозіна і Неріса, Донна Анна і Доло- ской сцене уже многие, очень многие годьі явно убегает в наивность
рес, Мавка, Русалка, Мати і Килина. «бабушки» украинского театра,— режиссерьі как бьі закрьівают глаза
Розкриваючи в них стале і мінливе, поезію і прозу, багатство і бід­ на другие, доступньїе человеку способи восприятия мира. Свидетель-
ність жіночих душ, Леся Українка, проте, судить і хвалить їх з позицій ство зтому — репертуарньїе сводки, которьіе печатает журнал «Театр».
вселюдських. Виявляючись у специфічно жіночих думках і вчинках, Из года в год с постоянством, достойньїм самого пристального соци-
духовна мізерія Килини є насамперед людською мізерією. Внутрішня ологического изучения, на первое место ереди украинской классики
сила трагічної пророчиці Кассандри є перш за все багатством її людсь­ вьіходит примерно одна и та же группа пьес. Вот как зто вьіглядит
кого духу. 1 так само як крізь прекрасно довершені форми Венери Мі- (спектакли, прошедшие более ста раз).
лоської погляд бачить її благородне людське єство, поминаючи власне 1969. «Сватанье на Гончаровке» Квитки-Основьяненко, «Циган­
жіночі принади, так само і в кращих образах Лесі Українки дозрілість ка Аза» Старицкого, «Шельменко-денщик» Квитки-Основьяненко,
людського розуму і душі світять у чарівності їхніх жіночих форм. «Наталка Полтавка» Котляревского, «Грех и покаянне» Тогобочно-
Творчість Лесі Українки і сьогодні здатна прислужитись сучасності, го. «Мать-наймьічка» по Шевченко. 1970. «Сватанье на Гончаровке»,
коли вона в свою чергу опанує її глибини. «Мать-наймьічка», «Циганка Аза», «Шельменко-денщик», «Наталка
Полтавка», «Мартин Боруля» Тобилевича. 1971. «Циганка Аза», «Ка-
менннй властелин» Леси Украинки, «Наталка Полтавка», «Шельмен­
//Вітчизна. - 1971. -№ 1. - С. 166-172.
ко-денщик», «Лесная песня» Леси Украинки, «Бесталанная» Тобиле­
1 Українка Леся. Твори. - Т. 9. - С. 66. вича. 1972. «Бесталанная», «Мартин Боруля», «Шельменко-денщик»,
128 Наталя Кузякіна Ш. Українська класика 129
«Волчица» по Кобьілянской, «Льшеривна» Мирного, «Каменньїй влас- жизнеспособность. Оказалось, что все дело в том ключике, которнм
телин». 1973. «Мать-наймнчка», «Наталка Полтавка», «Цьіганка Аза», открнваются секрети сценичности драматической поззии, а зтот ключ
«Грех и покаянне», «Шельменко-денщик», «В воскресенье рано зелье в спектакле ГИТИСа бнл найден верно.
собирала» по Кобьілянской. 1974. «Сватанье на Гончаровке», «Наталка Точно также для многих неожиданно возродилась на латншской
Полтавка», «Мать-наймьічка», «Наймьічка» Тобилевича, его же «Бес­ сцене в Художественном театре имени Райниса такая, казалось, начис­
таланная», «Катерина» по Шевченко. то отодвинутая в разряд «несценичннх» пьеса, как «Бранд» Г.Ибсена.
Правда, в зтой весьма однотонной картине бьіл явньїй красочньїй Русский театр не играет «Бранда» со времен мхатовской молодости,
всплеск — столетний юбилей Леси Украинки в 1971 году вьідвинул в когда в заглавной роли внступал В.Качалов. Пять грандиозннх дейс-
первую пятерку пьес «Каменного властелина» и «Лесную песню». В твий в стихах — кто их сейчас вндержит, как зто играть? Ведь еще в
зто же время бьіла впервьіе поставлена «Кассандра», сьігранм пьесьі, 1906 году Немирович-Данченко полагал, что в «Бранде» «Ибсен для
многие десятилетия не видевшие сценм («Адвокат Мартиан», «Оргия» сценического воплощения толкает исполнителя на путь банальних и
и др.). Но юбилей прошел. Театрьі очень бистро вернулись к привнч- героических приемов». И за минувшие десятилетия риторика и «ба-
ньім формам мьішления в музьїкальном спектакле и красочной соци- нальность» «Бранда» не стали менее ощутимнми.
альной мелодраме («трагедии рока», как назьівал украинскую мелод­ Да, снграть «Бранда» нелегко. И в Художественном театре имени
раму Лесь Курбас). Из числа произведений Леси Украинки, активно Райниса Бранд — Х.Лиепинь, талантливнй актер с большим запасом
живущих на сцене, опять осталось только два: «Каменньїй властелин» физических и нравственннх сил, несет на себе спектакль воистину,
и «Лесная песня», но и постановки зтих пьес не вьіходят за предельї как Бранд,— с такой же суровой беззаветностью и бескомпромисснос-
100 спектаклей и позтому не попадают в репертуарньїе сводки, не фик- тью. На зтот трудний и, несомненно, длинннй спектакль не попасть.
сируют на себе внимание деятелей других театров народов СССР, не Сознательннй аскетизм его оформлення, режиссерская жесткость кон-
вьізьівают широкого практического интереса. Так и рождается жела- цепции «Бранда», прочитанного режиссером А.Линнньшем как при­
ние применить формулу— «почитаемьій, но не играемьій» драматург. тча, не отпугивают, а, напротив, привлекают зрителя. «Бранд» репер-
Трудная судьба пьес Леси Украинки на современной сцене обьяс- туарен и зрелищен в прямом смисле зтого слова.
няется многими и не всегда узко театральними причинами. Но если Примерн можно било би умножить (сошлемся и на постоянную
вникать именно в зти причини, то можно увидеть некоторне вполне работу литовских театров над позтической драмой), но ситуация и
постигаемне обстоятельства. так проясняется: самая сложная позтическая драма оказнвается впол­
Конечно, сценическое воплощение пьес Леси Украинки — дело не сценичной, если театр профессионально готов к ней, если в нем
трудное, всякая позтическая драма представляет для театра и зрителя наработан необходимнй уровень духовной культури и мастерства. В
наших дней немалую сложность. Разговорьі о несценичности таких понятие «духовной культури» режиссера и актера я би непременно
драм если и не прорьіваются в прессу, то упорно циркулируют в теат- включила широту и подвижность мисли, способность к саморазвитию
рально-административннх кругах. и обновленню, а значит, к тому пересмотру традиций, которнй рожда-
При разнообразии поисков в русском театре последних десятиле- ет новое в театре.
тий лирический театр А.Блока, его «Балаганчик» и «Незнакомка» ожи- К сожалению, именно груз омертвевших традиций, творческая не-
дали возвращения на сцену более полувека. И надо било випускникам подвижность режиссурн более всего мешают позтической драме бить
отделения режиссеров зстрадьі ГИТИСа под руководством И.Шароева полноправннм членом театральной афиши. И судьба пьес Леси Укра­
и Н.Бритаевой проявить завидную смелость, чтоби театроведн смогли инки в зтом смисле весьма показательна. Их часто не только скверно
хоть раз на своем веку увидеть пьесн позта на сцене и представить играют, их просто узко понимают по существу дела, по содержатель-
себе, как может внглядеть «театр Блока». К сожалению, дипломний ной их структуре. А она действительно непроста и предполагает вдум-
спектакль, как всякая випускная работа студентов, прожил недолго, а чивое режиссерское вчитнвание, вхождение в текст, в особне форми
жаль! Зто било талантливо и сценически, зрелищно очень интересно. позтического действия.
Возможно, что желание утвердить «театр Блока» родило в спектакле
Значительная часть драматических произведений Леси Украинки
даже некоторую чрезмерность изобразительньїх, пластически музи­
использует мифн, опирается на них в стремлении схватить текучесть
кальних средств, особенно в «Балаганчике». Но как би то ни било,—
жизни в ее вечннх основах.
Блок вернулся на сцену и продемонстрировал свою великолепную
А.Луначарский писал в начале века: «...Трагедия же должна бить
130 Наталя Кузякіна ///. Українська класика 131
мифом, в котором отражается цельїй замкнутий мир идей, в трагедии ванной историей человека в его движении к самопознанию, историей,
все должно бьіть несравненно сильнее, ярче, размах шире... образи
дляшейся во времени. И позтесса считала себя вправе использовать
становятся абстрактнее, но они многообьемлющи, мьі подммаемся в
опит человечества.
царство идей». Емкое определение Луначарского схватьівало инте-
1 Отношение Леси Украинки к мифам своеобразно, можно било би
ресную особенность в художественньїх поисках драмьі XX века. Поз­
сказать словами Т.Манна, что они для нее «вневременная схема», но
тическая драма, испьітьівая мощное влияние античности, опираясь на
зто не совсем так. Позтесса боитея полностью разрушить историчес-
примерьі вагнеровских новаций в «Кольце Нибелунгов», обращается
кую оболочку мифа и сохраняет ее с большей или меньшей точностью.
к мифам как устойчивьім, «замкнутим» системам идей. Формирует-
Современность проникает сквозь зту оболочку в характери героев, в
ся новое понимание самих мифов в науке и искусстве, плодотворний
обьяснения их поступков. Средством современного прочтения мифов
процесе зтот питает литературу и по сегодняшний день.
становитея психологизм.
Для романтиков XIX века использование давних легенд било явле-
Сам принцип подхода Леси Украинки к мифам изменяетея, все
нием нормальним, они любили в них сказочнне мотиви, красочность,
более легко и свободно оперирует она мифологическим материалом,
необнденность. Боги и герой в таких легендах виступали полуистори-
проникая к самим древнейшим его пластам. Путь от «Кассандрн» к
ческими фигурами, и зтот ушедший мир бнл для позтов более геро-
«Лесной песне» — зто путь от внешнего следования мифу к собствен-
ичен, подвижен, змоционален, нежели современность. Но на рубеже
ному мифотворчеству.
XX века художники все более отчетливо стали обнажать в мифах фи-
Условием глубокого прочтения таких пьес становитея прежде всего
лософекий смисл, непреходящее значение притчи.
проникновение в «замкнутий мир» их идей. Для режиссера — зто ана-
Лесе Украинке мислить мифами естественно. Наснщенность ее
лиз действенннх линий, логики взаимоотношений героев в их словах
духовного мира классикой — от Зсхила и Софокла — через француз-
и поступках (что не тождественно), вичленение причинно-следствен-
ских классицистов — до Байрона и романтиков — подготовила почву
ной схемьі в ее внебнтовнх, идеологических категориях. О том, что
для обращения ее к вечннм образам искусетва, к его мифологическим
произвести такой анализ совсем не просто, свидетельствует сценичес-
основам. Она не считала, что зпоха науки и рационализма должна ра-
кая судьба «Кассандрн». Зта пьеса долго ожидала внхода на сцену.
зорвать в позтическом мншлении человека связь веков. В статье «Уто-
Первне постановщики «Кассандрн» на украинской сцене в се­
пия в беллетристике» (1906) позтесса говорит о переплетений обра-
зон 1970—1971 годов С.Смеян (Киевский театр имени Франко) и
зов древних космогонических и зсхатологических мифов с формами
Н.Равицкий (Запорожский театр имени Щорса) опирались на кон-
мншления в XX веке «"...древо жизни", "древо познания добра и зла",
цепцию Белецкого. «Для Кассандрн единственной мерой всех че-
"целительная и живая" вода и т.п. — все зто не только силой врнваетея
ловеческих деяний єсть правда. В спектакле ми хотим воспеть бес-
в нашу фразеологию, как только ми заговорим на "утопические теми",
компромисеную правду, честность, человечность»,— говорил Смеян.
но и являетея до сих пор сознательно взятим "мотивом" для совре-
Запорожский режиссер тоже, как он утверждал, «бнл захвачен идеей
менннх ("модернистических") произведений наших позтов, художни-
пьеси, созвучной современности, утверждением правди, признвом к
ков, беллетристов. И психологическая зависимость наших новейших
людям бьіть гражданами-борцами, пламенннми патриотами».
авторов от зтих древних "аллегорий, метафор и символов" куда более
В сценической редакции текста С.Смеян прямо противопоставил
значительна, нежели зто может показаться на первнй взгляд».
2 конкретних носителей истинн и лжи — Кассандру и Гелена. Для зтого
Теория прогресса, которую исповедовала Леся Украинка, не била
из шестой сцени пьесн бнл изьят кусок диалога и вьшесен в начало
абсолютной, движение вперед не воспринималось как простое от-
спектакля как пролог. На занавесе четко шла надпись: «Всех старших
браснвание прошлого. Напротив, ценности прошлого, аккумулируя в
старше в мире правда». И, стоя друг против друга под зтой надписью,
себе качества, рожденнне неизменньш биологическим фондом чело­
Гелен и Кассандра обменивались репликами.
века, становились для позтессьі копилкой типов психологии и типов
Гел е н. Я победил тебя, сестра-пророчица.
конфликтннх ситуаций. Мифология — античная, христианская, наци-
Кассандра. Надолго ль, брат?
ональная украинская — с зтой точки зрения, била чудесно отшлифо-
Гел є н. А вот увидим! Зто правда, что на поле
Воюют не лидийцн, не ахейцн,
Перед лином рока. К философии трагедии // Анатолий Луначарский. Зтюдьі, 1922.
1 А ти и я!
Українка Леся. Твори в 10 томах. - Т. 8. - С. 135.
2 Если идти от зтого режиссерского пролога, то спектакль следует
132 Наталя Кузякіна ///. Українська класика 133
уважительно и сочувственно. «Ти отважна и в страдании»,— скажет
воспринимать как утверждение победьі Кассандрн. Она говорила, что
предводитель хора, видя ее мужество перед лицом смерти. Тут пассив-
все усилия спасти Трою напрасньї, и так оно и произошло — Троя раз-
ность героини обьясняется тем, что в своей гибели она видит начало
рушена. Смеян в финале, на фоне пожара и разрушения Трой, оставлял
мести богов ненавистннм ей завоевателям, а также и мужественнос-
Кассандру в позиции героини, победившей в борьбе,— она медлен-
тью ее характера. «Иного нет пути. Так что же медлить мне? Мой день
но уходила со сценн, исключенная из трагической развязки. В спек­
пришел. В увертках мало прибили».
такле Н.Равицкого Кассандра погибла, но купюри в ее роли показа-
тельнн,— все реплики духовного отчаяния, смятения, неуверенности Леся Украинка в сюжете пьеси широко развернет тему одиночест-
бнли снятн, и монолитность характера пророчицн правдн ничем не ва и непонятости своей героини. Но сердцевиной трагедии сделает не
омрачалась. А после гибели Кассандрн на сцену виходили девушки в внешний конфликт (пророк — общество), а психологическое проти­
белнх хитонах с гвоздиками в руках и, подняв вверх скрещеннне руки, воречие в характере Кассандрьі. Не случайно и в автохарактеристике
демонстрировали некие оптимистические змоции. позтесса говорит о противоречивости внутреннего мира Кассандрн:
«...она знает, что словам ее никто не поверит, но не может молчать, ибо
Что и толковать, сами по себе первие попнтки вивести на сце­
душа ее и слово не подвластни ярму, она сама боится своего проро-
ну «Кассандру» заслуживали поддержки и поощрения. Жаль только,
ческого дара и, что самое трагическое, сомневается в нем, так как не
что оба режиссера в работе над спектаклем не пожелали всесторонне
знает, всегда ли ее слова зависят от собнтий или, наоборот, собнтия
проверить свои построения логикой действий героев и смислом зтих
зависят от слов...».
действий. А тогда би обнаружилось нечто абсурдное в духовном по- 1
Итак, для Леси Украинки «самое трагическое» — растерянность
тенциале спектаклей.
Кассандрн в решении вопроса: может ли ее слово действенно влиять
Ведь Троя окружена врагами, сили осажденннх подходят к концу.
на собнтия? И, следовательно, нужно ли ей говорить о том, что бу-
В зтой ситуации люди ведут себя по-разному: женщиньї испуганно от-
дет, или молчать? Должна ли она, опираясь на свои видения и доверяя
ворачиваются от картин грядущего, мужчини стараются спасти город
себе, действовать или пассивно ждать течения собнтий?
как могут. И только один человек ничего не делает для спасения Трой,
«Самому трагическому» противоречию подчинено движение всех
более того, ослабляет сильї у всех остальннх. Зтот человек — Кассанд­
восьми сцен «Кассандрн». Нарастающее смятение героини в ее про-
ра. Согласиться с ней — значит, добровольно сдаться и открьіть ворота
рицаниях бедн (гибели Трой) диктует внутреннее движение сцен, но
Трой. Ведь если утопающему кричать: «Ти все равно утонешь!»,— то
собственно драматической борьбн, в традиционном смисле зтого сло­
он, конечно, пойдет ко дну.
ва, в пьесе нет. Позтесса воскрешает в «Кассандре» структуру анти-
Героизация Кассандри в такой логике спектаклей производила
чной драми, в которой часто плавним било не развитие действия, а
странное впечатление. Когда зритель несколько освобождался от лич-
изображение страдания, внтекающего из готовой катастрофи, причи­
ного обаяния актрис (Ю.Ткаченко и ТМирошниченко) и возникал воп-
ни которой остаются за рамками трагедии.
рос, в чем же победа Кассандрн, и какая у нее бнла правда, то ответ,
как в задачнике по арифметике, бьщ только один: в том, что Троя по­ Такова и «Кассандра»: катастрофа предначертана, анализ причин ее
гибла. Кассандра говорила, так и получилось. Но ведь пьеса Леси Ук­ нисколько не входит в задачи драматурга и самой Кассандрьі. На сцене
раинки написана по законам внсшей математики, в ней господствует же обсуждаются коллизии, рожденнне неминуемостью катастрофи для
иное сцепление мислей, однолинейннй ответ в ней невозможен. Кассандрн и надеждой избежать ее для других. В зтой ситуации проро­
чица должна каждьій раз решать проблему: говорить или молчать, пре-
По античньїм мифам Кассандра, которую полюбил Аполлон, бьіла
достерегать или соглашаться? Верн в спасенне у нее нет, но нет и уве-
наделена им пророческим даром, но не захотела ответить на любовь
ренности в том, что она прорицает абсолютную истину. А обьективно,
бога. И тогда он наказал ее за вероломство, сделав прорицания ее
по течению собнтий, ее действия-слова вредят близким и, значит, Троє.
непонятннми людям. Таким образом, в сердцевине мифической си­
В первой сцене Кассандра говорит Елене о гибели Трой и ее собс-
туации заложено противоречие между Кассандрой и окружающими:
твенном счастливом возвращении в Спарту, домой, говорит резко, жес-
пророчица одинока в своем видении мира, люди не могут постичь ее
токо, потому что прекрасная Елена для нее — сестра смерти. Общность
пророчества. Зсхил в финале «Агамемнона» разрабатнвает именно
Еленьї и смерти — в равнодушии, с которнм они уничтожают жизнь
зту коллизию. Кассандра появляется перед дворцом Агамемнона как
его пленница, она провидит гибель царя и свою собственную. Хор
Українка Леся. Твори в 10 томах. - Т. 10. - С. 136.
многого не понимает из пророчеств Кассандрн, но относится к ней 1
134 Наталя Кузякіна ///. Українська класика 135
и Трою. Но во второй сцене, где Кассандра провидит гибель жениха юбилеев, хотя и спектакли юбилейного сезона били интереснн (в час-
любимой сестрьі Поликсеньї, она сдерживается до тех пор, пока собн­ тности, «Каменньїй властелин» в Малом театре, режиссер Р.Капланян),
тия не подтвердят ее видений. На упреки Поликсеньї, зачем не предуп- а работа Львовского театра имени Заньковецкой оказалась принципи-
редила, не сказала, Кассандра отвечает: «Я вижу горе, а обнаружить ально новим словом в прочтении пьесн.
не умею». И в следующей сцене, когда рабнни принесут горестное За десятилетия сценической жизни «Каменньїй властелин» оброс
известие о гибели Гектора (а Кассандра говорила ему об зтом, пнтаясь штампами, как морской корабль ракушками. На украинской и русской
остановить), на бурние упреки Андромахи пророчица в тоске отвеча­ сценах в хороших и скверннх спектаклях его играют как романти-
ет, как бн повторяя обвинения женьї Гектора: «Не страх, не стнд, не ческую драму из испанской жизни. Режиссерские концепции внстра-
меч, а я своєю правдой погубила брата». иваются как осуждение Дон Жуана — анархиста и беспринципного
Шестая картина делает трагическую раздвоенность пророчицн сце- болтуна и Доннн Аннн — холодной, згоистичной женщинн при пос-
нически зримой: Кассандра невольно оказнвается виновницей смерти тоянно схематичном Командоре — символе окаменевших обществен-
любимого человека. И в последних репликах ее в адрес троянцев: «Зто ннх форм и положительно-голубой Долорес. Оформление спектаклей
вн его убили!» — и себе: «Нет, зто я...» — звучит трагическое, смятен- стойко тяготеет к воссозданию живописной, обобщенно символичес-
ное отчаяние. кой Испании.
Кто же все-таки угасил дух Гектора и подтолкнул к гибели Долона Традиция такого прочтения находит активную поддержку у кри-
— Мойра, судьба устами Кассандрн или она сама? Зтот вопрос вспли- тиков и литературоведов, пафос изобличения героев составляет сущ-
вает в шестой сцене, в споре пророчицн и Гелена как философская ность критического анализа пьесн. И тогда оказнвается, что Анна и
проблема свободи воли и предопределенного хода собнтий, взаимо- Дон Жуан «два хищника, которне твердо ступают по земле», что Анна
отношений человека и судьби. Решение зтих вопросов, в сущности, ради своей мечтн «способна на любое преступление» и что «даже Дон
остается открнтнм. Жуан, которнй совершил уже немало преступлений, по сравнению с
В седьмой сцене Кассандра могла бн убить последнего грека, яко- Анной, внглядит довольно порядочннм человеком» (И.Журавская.
бн забитого добровольно отступившим врагом,— меч в ее руках бнл «Леся Украинка и зарубежние литературн»). По мнению другого авто­
поднят. Но по-женски тронутая его причитаниями, она засомневалась ра, в столкновении с Дон Жуаном Анна «изобличила анархично-згоис-
и не отважилась на поступок. А в финальной, восьмой сцене, зтот грек тическую сущность его "рицарства воли", как словесную мишуру, под
впустил в Трою войско, и город пал. Кто же сохранил греку жизнь которой лежит неосознанное желание власти». В развенчании зтого
— Кассандра или Мойра? И если бн рука пророчицн не задрожала, "рицарства" и состоит вся суть созданного позтессой образа Дон Жу­
сколько би еще продержалась Троя? ана (О.Бабншкин. «Драматургия Леси Украинки»). Третий также счи-
Все болезненнне проблеми трагедии остаются нерешенннми, как тает, что «обличение, развенчание анархичного свободолюбия» — ос­
вопроси, заданнне Лесей Украинкой самой себе и читателю. Театрн новная задача пьесн. Лицемерие и поза «в плоти и крови» Дон Жуана,
же свели все многообразие зтих вопросов, их противоречивость к од- которнй не способен оценить «внсокие моральнне норми» Долорес,
нолинейной определенности ответа: правда победит ложь. Мисль, «благодетельницьі», «ангела-хранителя»; и внбирает Анну, желаю-
возможно, и справедливая, но почему-то не обладающая философской щую только «пощекотать нерви», «поиграть с огнем» (А.Ставицкий.
глубиной, а еще меньше — знергией действия. А ведь именно о па- «Леся Украинка»). И книга, специально посвященная анализу «Камен-
раличе зтой знергии у мужественной женщинн и написана трагедия ного властелина», трактует его как произведение, клеймящее «отри-
смятения Леси Украинки. цательную, человеконенавистническую сущность «буржуазного ин-
Трудности сценического прочтения «Кассандрн» очень понятий, дивидуализма». «Писательница с исключительной силой изобличает
слишком своеобразна зта пьеса, далекая от традиционно принятнх анархическое, индивидуалистическое «вольнолюбие»... в образе Дон
сценических форм. Однако и там, где судьба пьес Леси Украинки куда Жуана развенчивает философию антиобщественную и одновременно
более удачлива, многое остается как бн непрочитанннм в тексте дра­ доказнвает, что зта философия обречена, историческая гибель ее не-
ми. Так, скажем, «Каменньїй властелин» имеет весьма благополуч­ минуема». Естественно, что советн Дон Жуана «не отличаются ни кап-
ную судьбу. Драма бьіла сразу признана наравне с «Лесной песней» лей приличия или порядочности», временами поступки его проявляют
наиболее совершенннм произведением позтессн и, пожалуй, самим «полное отсутствие чести и совести в отношении к женщине, которая
сценичннм. Зта пьеса возникает в репертуаре театров независимо от его уже не увлекает» (Л.Подушкина. «Бессмертная драма»).