Люба моя Україно! М. Вороний та І. Липа (Вивчення поеми Євшан-зілля М. Вороного у 8-му класі)

4 Pages·3.153 MB·Ukrainian

by  Погоріла Г.

Такий підхід до історії рідного краю зробить урок емоційним і
цікавим, а ставлення юної особистості через усвідомлення нею своєї
історичної ідентичності є запорукою формування її справжніх
громадянських якостей. Обов'язок учителя підтримати та допомогти
учням осмислити історичні факти і дати відповіді на питання, зокрема,
що завдяки існуванню таких товариств, як Одеська «Просвіта», не
завмирало українське національне життя, розвивалася рідна мова.
Погоріла Ганна
м. Одеса
ЛЮБА МОЯ УКРАЇНО!
М.Вороний та ІЛипа
(Вивчення поеми «Євшан-зілля» М.Вороного у 8-му класі)
За Україну,
За її долю,
За честь і волю.
• ' За народ!
М. Вороний.
Миколу Вороного та Івана Липу пов'язували тісні дружні стосунки.
"Обидва вони були патріотично налаштованими діячами української
культури, обидва стали членами «Братерства тарасівців», обидва —
знані письменники. їх творчі зв'язки вилилися й у тісну співпрацю в галузі
редакторської діяльності — Іван Липа видавав альманах «Багаття», а
М.Вороний — «З над хмар і з долин». І, головне, — їх об'єднувала Одеса,
де ці видання побачили світ на початку XX віку. А ще цих двох видатних
діячів української культури об'єднувала спільна діяльність в царині
громадської і літературної роботи. «Разом з М.Вороним, С.Шелухиним
та І.Луценком, — пише Т.Ананченко, — Іван Липа організує видавничий
гурток «Одеська літературна спілка», створює «Український клуб» і нове
товариство «Українська хата»...[1:Т29]. Це був той час, коли в Одесі
зароджувалася громадсько-культурологічна організація «Просвіта», яка
відзначила нині своє 100-річчя.
їх приятельські і творчі стосунки засвідчені ще одним показовим
фактом літератури — саме Іванові Львовичу Липі, нашому землякові,
Микола Вороний присвятив один із видатних своїх творів — поему
«Євшан-зілля».
207
Ця поема побачила світ в альманасі «З-над хмар і з долин» у Літературні захоплення поєднувалися в серці Вороного з палкою
1903 році, згодом була надрукована в поетичній антології любов'ю до театру. З 1897 по 1901 р. він. виступає як актор труп
«Українська муза» (1908), в поетичних збірках Миколи Вороного М.Кропивницького, П.Саксаганського та О.Васильєва. Гастрольні
191 1,1920 і 1929 р. У виданні 1929 р., на вимогу цензури, було подорожі значно розширили кругозір молодого літератора, збагатили
знято закінчення твору [2:635]. його цінним життєвим і мистецьким досвідом.
Доля патріота, правдошукача, людини з чистим серцем — завжди Весною 1903 р. поет знайомиться з Вірою Миколаївною
тяжка. І кожен несе свій хрест совісті й таланту по-своєму. Життєвий Вербицькою, дочкою співробітника журналу «Основа». Вороний
шлях Миколи Кіндратовича Вороного (1871-1938) став типовим для остаточно залишає сцену, мріє про тихе й спокійне сімейне щастя. Але
української інтелігенції, що заявила про себе на повний голос цим мріям не судилось здійснитися. Хоча народився син Марко, сім'я
наприкінці XIX століття. Він народився в один рік з Лесею Українкою, розпалася. Поет болісно переживав руйнування кохання як втрату
Василем Стефаником, Лесем Мартовичем — митцями, які склали красу сенсу життя, що засвідчили збірки «За брамою раю» і «Разок
й гордість вітчизняного письменства. Микола Вороний є досить намиста». Він навіть думав про самогубство.
помітною фігурою в історії української нації і її культури. З 1910р. Вороний оселяється в Києві, де побачили світ його збірки
На вивчення поеми М. Вороного «Євшан-зілля» доцільно виділити «Ліричні поезії» (191 1) та «В сяйві мрій» (1913). їх схвально зустріла
дві години. На першому уроці вчитель знайомить учнів із життєвим і критика: Спиридон Черкасенко захоплено відзначав «витончену
творчим шляхом письменника. А другий урок слід присвятити грацію блискучого вірша, артистичне сполучення слів, що часом
словниковій роботі та роботі над текстом поеми. звучать, як справжня музика»; Софія Русова вказувала на
«європейський» стиль письменника, на його прагнення «свіжих шляхів у
шуканні краси».
Життєвий і творчий шлях письменника
Поет, перекладач, артист, театрознавець, критик, журналіст, Демократичні симпатії М. Вороного зумовили його захоплене
мистецтвознавець Микола Кіндратович Вороний народився 7 грудня ставлення до лютневих подій 1917 року. З ними він пов'язував надію на
(24 листопада за ст. ст.) 1871 р. на Катеринославщині в родині здійснення одвічної мрії українців про соціальне й національне
ремісника. Значно пізніше, 1928 р., вже відомий і шанований поет визволення. Вірш «За Україну!», покладений на музику Я.Ярославенком,
опише своє життя в листі до одного із засновників української давно став народним гімном. Але щасливе піднесення тривало недовго.
літературознавчої науки академіка О.І.Білецького. З цієї автобіографії З жовтня 1917 року почалася трагічна частина життя поета.
відомо, що батько митця походив із селян, був нащадком кріпака- Захоплені мрії дуже швидко змінилися на гірке розчарування: голод
гайдамаки. Мати належала до роду відомих українських діячів, серед і кровопролиття громадянської війни, жорстокість і сліпа ненависть між
яких вирізняється П.Колачинський — ректор Києво-Могилянської людьми не могли не відвернути серце Вороного, не викликати
академії 1697- 1702 рр. обурення. Це й спричинило від'їзд письменника за кордон. Проте довго
Освіту М. Вороний здобував у Харківському та Ростовському залишатися відірваним від батьківщини він не міг. Тож весною 1926 р.
реальних училищах, пізніше — в гімназії в Ростові-на-Дону. Народницькі поет повертається. Він продовжує письменницьку, педагогічну й
настрої юнака спричинили виключення його з цього навчального театральну роботу, хоча доля колишнього емігранта була вже
закладу. Проте це не зупинило молодого поета. За власними словами, визначена. Незважаючи на те, що' 1928 р. ще пишно відзначалося 35-
його «манила Європа» і, насамперед, могутня постать М.Драгоманова, річчя його літературної діяльності, що Вороний створив високохудожні
властителя дум тогочасної передової інтелігенції. переклади «Марсельєзи», «Варшав'янки» й «Інтернаціоналу», все ж
На жаль, зустрітися їм не судилося. Вороний продовжує навчання у таки проти поета розпочалася ворожа кампанія.
Віденському та Львівському університетах, де знайомиться з 1 934 р. його було звинувачено в шпигунстві на користь польської
І.Франком, стає членом редколегії часопису «Житє і слово», розвідки, засуджено за святкування 25-річчя літературної праці разом
режисером театру «Руська бесіда». На 1893 р. припадає дебют з Петлюрою. Письменника було ув'язнено, а потім вислано до
письменника-початківця в журналі «Зоря». Воронежа. Маховик сталінських репресій набирав обертів: у квітні
208 209
1938 р. поета разом із групою селян звинуватили у створенні
Будова твору споріднює «Євшан-зілля» з романтичними баладами
контрреволюційної організації, а 7 червня Миколу Вороного
XIX століття і народними думами. Після традиційного для цих жанрів
розстріляли як «ворога народу». На Соловках у таборах ГУЛАГу
зачину представлена експозиція, в якій розповідається про історію
загинув і єдиний син поета Марко.
полону половецького юнака й про його щасливе життя на чужині.
До початку 1990-х років точно не було відомо, де й коли
Зав'язкою поеми стає прагнення невтішного хана повернути сина. Він
обірвалося трагічне життя талановитого поета, патріота Миколи
наказує гудцеві вирушити в «землю Руську» й розповісти про горе
Вороного. Роком смерті називали і 1938, і 1940, і 1942. Він був
батька, проспівати пісні батьківщини, а якщо й це не допоможе, дати
реабілітований двічі: у листопаді 1957 року, під час хрущовської
хлопцеві євшан-зілля, «щоб, понюхавши, згадав він / Степу рідного
«відлиги», і в 1989-му.
привілля».
Літературна спадщина митця не дуже велика за обсягом, проте має
Розвиток дії охоплює шлях посланця до князівських палат,
значну естетичну цінність. Після дебюту в 1893 році його вірші
виконання ним ханського наказу. Кульмінаційним моментом поеми
друкувалися в періодичних виданнях. Лише 1911 року побачила світ
стає етичний конфлікт у душі юнака між ситим і спокійним життям
перша збірка «Ліричні поезії». Далі вийшли збірка «В сяйві мрій»
бранця та сповненим тривог, але вільним життям удома. Пахощі
(1913), поема «Євшан-зілля» (1917), збірка «Поезії» (1920).
полину, євшан-зілля, поданого співцем Ором, допомагають юнакові
зробити єдино правильний вибір — повернутися в рідні степи:
Словникова робота
Рід — 1. Ряд поколінь, що походять від одного предка. 2. Сім'я,
Краще в ріднім краї милім
родина; походження.
Полягти кістьми, сконати,
Родина — 1. Група людей, що складається з батьків, дітей, онуків і
Ніж в землі чужій, ворожій
близьких родичів, які проживають разом; 2. Споріднена між собою
В славі й шані пробувати!» —
група людей; рідня.
Яничари — чоловіки, що були вивезені дітьми з християнських країн Так він скрикнув, і в дорогу
Османської імперії і використовувалися в регулярній армії Туреччини. В нічку темну і пригожу
Манкурти — народ, що втратив історичну пам'ять (історію, Подались вони обоє,
культуру, мову). Обминаючи сторожу.
Отже, розв'язка поеми яскраво виражає патріотичну ідею вірності
Поема «Євшан-зілля»
Цей ліро-епічний твір був завершений у Полтаві 1 1 травня 1 899 батьківщині. Відсутність власного імені юнака підкреслює узагальнений
року. Основу поеми складають літописні оповіді про хлопчика, сина характер сюжету. Стилізація під літописну та фольклорну традиції цим
половецького хана, взятого в полон князем Володимиром Мономахом. не обмежується. Розповівши давню легенду, автор додає до твору
Цей сюжет служив джерелом натхнення і для російського поета післямову, де кидає гіркий докір сучасникам, що не переймаються
А.Майкова, й для І.Франка. болями і стражданнями вітчизни:
Хоча полоненого оточили турботами й розкошами, терпкий запах
рідного полину розбудив в юнакові любов до батьківщини. Молодий А проте тієї сили,
половець тікає в степи. Вороний наслідує головну ідею літописних Духу, що зрива на ноги,
джерел, що найдорожче й найсвятіше для людини — рідна земля. Про
В нас нема, і манівцями
це сказано в пролозі поеми: «В давніх літопи;.ах наших / Єсть одно
Ми блукаєм без дороги!
оповідання, / Що зворушує у серці / Найсвятіші почування». Утому ж
пролозі висловлено й повчання нащадкам, і докір тим, хто не шанує
Де ж того євшану взяти,
батьківщини.
Того зілля-привороту,
210
211
Що на певний шлях направить, — творчі і дружні зв'язки з іще одним нашим земляком — відомим
Шлях у край свій повороту?! письменником, лікарем, політичним і громадським діячем-
просвітянином Іваном Липою, присвята йому поеми «Євшан-зілля»
Таким чином, пряме звертання до співвітчизників на початку (до тих, засвідчили головну рису його творчості — глибокий патріотизм і
«котрі край свій рідний /«Зацурали, занедбали») і пристрасне слово національну самобутність. А поема, присвячена І.Липі, її ідейне
наприкінці поеми утворюють своєрідне композиційне кільце. Традиційно навантаження, художні особливості «Євшан-зілля», не втративши свого
вважається, що коло — це символ вічності, тобто вічною й незнищенною значення й зараз, на початку XXI віку, є прекрасним взірцем духовних
залишиться відданість батьківщині. Риторичне запитання, поставлене пошуків для сучасного молодого покоління.
автором наприкінці поеми, мимоволі викликає у нас асоціації з болісними
роздумами нашого сучасника Ч.Айтматова в романі «І довше віку триває Запитання і завдання:
день». Манкурт тут теж полонений, але забувши власне ім'я, рід, 1. Скласти хронологічну таблицю життя і творчості письменника.
батьківщину, він перестає бути особистістю й перетворюється на раба. 1. Визначити основні риси естетичної позиції поета.
Таким чином, пам'ять, усвідомлення людиною свого роду-племені 2. Яка головна думка пронизує поему «Євшан-зілля»?
проголошуються обома письменниками необхідними умовами збереження 3. Розкрити художні особливості поеми.
людського «Я». 4. З якими творами світового письменства можна порівняти
Серед художніх особливостей поеми слід назвати такі: «Євшан-зілля»? У чому виявляється їхня близькість?
а) притаманна фольклорним творам трикратність (три дні і ночі 5. Написати твір — мініатюру: «І там, де звучить рідна мова, живе
прямував гудець Ор до князівських палат); український народ».
б) повторення синонімічних слів («зажурився, засмутився», «ні утіхи,
ні поради», «улещає, намовляє»); вживання стійких, традиційних Література:
епітетів («Рідний степ широкий, вільний. / Пишнобарвний і квітчастий»); 1. Ананченко Тетяна. Достойні пам'яті нащадків імена// Море.
в) порівняння зі стихійними силами: «Мов скажена хуртовина, 2005. - №2.- С. 126-144.
/Мов страшні Перуна громи, / Так ревли-стогнали струни / І той спів 2. Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика / Упоряд. і
чудця сіроми!»; вживання складних слів (іменників, дієслів). прим. Т.І.Гундорової; Автор вступ, ст. і ред. тому Г.Д.Вервес. — К., 1 996.
- 704 с.
3. Вороний М. Твори / Упоряд., підгот. текстів, передм. та приміт. Г.
Підсумкове слово вчителя
Отже, творчість М. К. Вороного в українській літературі — яскраве Д. Вервеса. - К., 1989. - 687 с.
й багатогранне явище. Серед його ліричних творів важливе місце 4. Маланюк Є.Ф. Невичерпальність: Поезії, статті / Упоряд.,
посідає поема «Євшан-зілля», пронизана високою патріотичною передм. та приміт. Л.В.Куценка.- К.: Веселка, 2001.- 318 с.
ідеєю.
Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не
раз переживала дні сили і слави, мала справді легендарних героїв,
мужньо переносила найважчі випробування, коли гинули не сотні й
тисячі, а мільйони її дочок і синів... І потім, як та казковий птах Фенікс,
відроджувалася, виростала з пожарищ і руїн, виховувала нові
покоління закоханих у рідну землю лицарів правди і волі.
А ще ми маємо пишатися тим, що творчість М.Вороного тісно
пов'язана з нашим краєм, де він почав творити саме як літератор і
письменник, збагативши світову культуру своїми творами — творами
українського модерніста, який торував нові шляхи своїй культурі. І його
212 213