Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 61. Кн. 5

200 Pages·18.965 MB·Ukrainian

by  Грушевський М. (ред)

Рік ХІТ. Р. 1904 кн. Y. Т. LXI.
ЗАПИСКИ
НАУКОВОГО Т0ВАР1СТВА П Е Н Я ШЕВЧЕНКА
виходять у Львові що два нісяцї під редакцією
МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО.
MITTHEILUNGEN
« ŚEftaO-ffiELLSCMFT DER WISSENSCHAFTEN I LEIEM
REDIGIERT VON
M IC H A E L H R U Ś E V Ś K Y J.
ХГѴ Jahrgang. 1904, V В. B. LXI.
Накладом Наукового Товариства імени Шевченка
З друкарні Наукового Товариства імени Шевченка
під зарядом К. Беднарского.
— »fr Вийшло 20/X с. с. 1904. —

Вміст LXI тому.
1. Козаччина на переломі ХУІ і ХУП в. (1591—1603),
написав Василь Доманицький, IV—V . , с. 33—64
2. Предтеча унїї, критично-історична студия, написав
Олександр Сушко (Далї) . . . . с. 126—177
3. Нові причинки до істориї відносин росийського прави-
тельства до України в 1720-х і 1730-х рр.; написав
ІванДжидзкора. . . . . с. 1—40
4. Miscellanea: а) „Козаки“ в Галичинї 1605 р., под. М.
Грушевський; б) Маркіян Шашкевич про свою
читанку, под. М. Тершаковець; в) Чи Шашке-
вичеві вірші? под. І. Франк о . . . . с. 1—5
5. Наукова хроніка: ЕтноґраФІя в західноєвропейській
науковій літературі останніх років, подав Зенон
Кузеля (Докінченне) . . . . . с. 1—25
6. БіблїоїраФІя (рецензії й справоздання, зміст на с. 38) с. 1—38
Inhalt des LXI Bandes.
1. Ukrainische Eosaken an der Grenzscheide des XVI und
XVII Jahrh. (1591—1603), von Basilius Doma-
nyćkyj, I V - V ..............................................................S. 33-64
2. Ein Vorläufer der kirchlichen Union vom J. 1596 (Be­
nedict Herbest), eine kritisch-historische Untersuchung
von Aleksander Suśko (Fortsetzung) . .S. 126—177
3. Neue Beiträge zur Geschichte der Verhaltens der russi­
schen Regierang zu der Ukraine (1726 — 1737) von
Ivan Dźydzora . . . . . . . S . 1—40
4. Miscellanea . . . . . ' . .S . 1—б
5. Wissenschaftliche Chronik: Ethnographie in der west­
europäischen wissenschaftlichen Literatur der letzten
Jahre, von Zeno Kuzela (Schluss) . . . S. 1—25
6. Bibliographie . . . . . . . S. 1—38
Inhalt voriger Bände (deutsch) siehe den ersten Band jedes Jahrganges.
Козаччина на переломі XYI-XYII в.
(1591 —1603).
Написав Василь Доманицький.
— <♦•»>—
IV.
Тимчасом, поки тягли ся пересправи Александра Комулео
а молдаванським князем і з запорожськими козаками, в самій
Січи, • на острові Базакдуку пробував Германський, посол Ерих
Іяссота.
Вернемо ся трохи назад, щоби оповісти його подорож
у Січ, а разом і козацькі справи за той час.
Отже 10 лютого Хлопіцкий виїхав з Праги, уперед Іяс-
соти. Одначе він не- міг пробути на Запороже так скоро, як би
того треба було, тому він і післав до козаків гінця з копією
цісарського листа до них, і сей гонець прибув на Запороже
за три тижні до Великодня (18—20.марця). Одержавши цісар­
ського листа,'-козаки зараз же постановили спробувати щастя
в імя цісаря. Прочувши, що коло Білгорода (Аккерман) збира-
єть ся кінне і піше військо з наміром вирушити в Угорщину,
вони за два тижні до Великодня (25 марця) в числі 1000
люда на 40 човнах пішли туди під проводом Лободи, зруйну­
вали місто, спалили та сплюндровали околиці, узяли одного
важного бранця і ' 2 яничарські значки, — пройшли скрізь
з огнем і мечем і поклали на місці коло 2.500 узброеного
і 8.000 простого люда*).
') Tagebuch des Erichs Lassota, під 23 червня та 1 липня; За-
клїнський, Зношена цїсаря Рудольфа II з козаками, стор. 9—10.
34 Василь Домлницышй
Коли Ляссота прибув до Львова, Хлопіцкий, який оче­
видно чекав тут на нього, saąpHB, що з козаками без грошей
нема чого і зривати ея до умов. Між тим Ляссота, боячись на­
паду Тата рів в дорозі, лишив для безпечноети гроші у яко­
гось знайомого полковника цісарського війська; тепер за сими
грішми поїхав Яків Генкель. Коли він вернув ся, Ляссота
з Хлоніцким вирушили (19 квітня) із Львова і 25 квітня були
уже в Прилуці (на р. Десниці, допливі Бога), звідки
27 Хлопіцкий вислав двох, козаків: Григора Білоуса1) і Ган-
нибала з листом від цїсаря і від себе до господаря молдав­
ського Арона. Звідси-ж таки, з Прилук розписував він листи
і до деяких козаків, закликаючи їх па. службу цїсареви. Се
дуже занепокоїло Поляків. Жолксвский навіть носив ся з гад­
кою піймати Хлопіцкого. „То-ж певне вже, що козаки дуже
зброять ся, по місточках і селах подніпровських spiże sobie
gotują. Певно, підуть під замки турецькі. Звольте донести,
що з тим дїяти“ 2), писав він до Замойского.
28 квітня посольство зустріло двох запорожців — Тихо-
fl а3) і Семена Ручку, яких вислали козаки на зустріч Хлопіц-
кому „na traktaty“4). Сі козаки ствердили чутку, що 1000
запорожців поїхало пробувати щастя на 40 човнах. Від ЗО
квітня до 4 мая посольство пробувало в Хвастові. Звідси Се­
мен Ручка поїхав просто на Запороже повідомити козаків про
приїзд посла від цїсаря, а Тихон лишив ся з Ляссотою. Тут
же Ляссота почув, що козаки спалили Білгород, спустошивши
околиці", але замка узяти не могли. Від 7— 10 мая Ляссота
1) Чи не той се отаман козацький Білоус, що в р. 1508 грабу­
вав пивше Черкас т рговельпі кправгни ? (Соловьевъ, Истор. Россіи, М.
1879, VII, ЗО). Ляссота (Tagebuch des Errichs Lassota) стор. 201 —
неправильно іменуе Bialyzis. Якогось „Белоуса Горбата“ (Хорвата?)
бачимо разом з Сьиком Шостаком і Саском Федоровичем, визначними опі­
сля козаками, в Винниці під р. 1552 серед людей „што на дворцы“
(Арх. Ю. 3. Рос. ч. VII, т. І, 607). Грицька Б'лоуса ще рач зустріча­
ємо в р. 1597 підчас гетьмапування Байбузи.
2) Listy Żółkiewskiego, str. 45.
*) Дуже можливо, що се Тихон Вайбуза, опісля (1597 р.) гетьмау
козацький.
4) Listy Żółkiewskiego, 49—50. Не знаємо, як пояснити таку ве­
личезну невідповідність хропольопчних дат у Ляссоти і Жолкевского:
напр. події від 25 квітня у Ляссоти — у Жолкевского під 19 иарця,
27 у Лаос ти 14 у Жолкєііского.
Козаччина на переломі хуі—худ в. 35
пробував у Київі. Сюди-ж прибув тоді із Молдавії Ганнібал
з відповідні цісареві і Хлопіцкому. 13 мая Хлопіцкий виїхав
вперед з подарунками і прибув на Запороже аж перед Зеле­
ними еьвятами (при кінці мая). Козаки з захватом прийняли
прислані хоругви і срібні труби. А коли на той час принесено
звістку, щр. Казигирей з двома синами буде переходити через
Дніпро коло Очакова, то гетьман Богдан Микоіпинський 81 мая
на 50 човнах в числі 1300 душ вирушив з Січи, щоб не до­
пустити його до переходу. Але „через значну перевагу його
сил, як сухопутних, на конях, так і морських, на галерах та
юраблях („8 їалср, 15 каравел і 150 сандалів“), не могли
дати дужого відпору. Одначе ми двічи ставали з ними до бою,
бороли ся, о скільки дозволяли наші слабі сили, і дякувати
Богу, узяли одного значного бранця“ (Белека, з царських
придворних)1).
Б червня бачимо Ляссоту уже в дорозі на Запороже. Того
дня Лиссота зустрів нижче Київа недалеко від устя Псла
московського посла Василя Никифоровича, який також їхав до
запорожців „від великого московського князя“ з подарунками.
Зустрівшись з Ляссотою, він заявив, що його господар зго­
ден помагати цїсареви і дозволяє запорожським коза­
кам вступити до цїсаря на службу. Після сього вони
обидва сїли в човни і повз устя річок Ворскли. Орелї, Самари
ноплили до самого коша запорожського2).
Треба зауважити, що московський князь справді мав до­
брий намір помагати Рудольфови II в боротьбі з невірними,
про се сьвідчать посилки не раз гроший, подарунків і т. и.
Лев Сапіга ще в початку квітня чув від королівського комор-
ника, що „московський цар не малі „упоминки“ мав прислати
нашим нпзовцям, а до того ще і 20.000 люда післати, щоб
воювали і пустошили землі татарські і турецькі... Але я сього
не кажу напевно, бо сих новий не досить“ 3), — додає обе-
*) Tagebuch, 200 — 206, 210—211. До сього часу належить звістка
у Жолкєвского, що приїхав козак з Черкас і резповідав про похід за­
порожців на море; гетьман у них Лобода, а того, про що-писав Вере-
щииський (про „burdy“ між козаками), немае. Одного лише Коріїуха
^били за те, що зле стеріг, а звідси і байка повстала. На моро пішло
1300 люда на 45 (sic!) човнах (Listy Żółkiewskiego, 52—53).
а) Tagebuch des Erichs Lassota, 208.
3) Archiwum domu Sapiegów, 86.
36 Василь Домлницький
режний в висловах канцлер литовський. Що до солідного числа
підпомоги козакам в 20.000 — то се напевно ті самі донські
козаки, якими московський уряд так любив командувати і які
дуже не охоче слухали ся москоських наказів.
Тимчасом дякуючи козакам і Рудольфови, Польща опинила
ся в досить прикрому положеню. В міс. лютому Рудольф про­
сив уряд Річи посполитої через посла не пустити на Угорщину
турецьких союзників Татар; а в місяці марцї прибув від сул­
тана турецького чавш з листом, де еултан повідомляє Поляків,
що він заповідає цїсареви німецькому війну, а з Поляками хоче
удержати і на далі дружні зносини. Повідомляє, що закликав
в поміч в Угорщину хана татарського, і просить Поляків, щоб
дозволили сьому останньому перейти через їх провінциї, а тоді,
коли він буде в Угорщині, щоб задержували своїх підданих,
а особливо козаків, від нападу на їх край.
Польща опинила ся в неприємному становищі — inter
Scyllam і Charybdim, як пише Сапіта до Яна Замойского:
„покинути християн в такому положеню, не дати їм помочи —
не годить ся, памятаючи на vicissitudinem rerum, що ми не­
давно на самих собі досьвідчили тут і там шукаючи помочи
(1590), а знов дражнити неприятеля rebus sic stantibus non
est tutum... “ г).
Якось треба було вийти з сеї ситуациї: чавша „добре
прийняли“ і відправили (при кінцї квітня) з відповідю султа-
нови турецькому, що Польща хоче зістати в добрих зносинах
з Турциєю, що їх зривати не хоче. Але скаржить ся на Та­
тар, що нарушують мир, нападають на польські землї, чинять
великі шкоди і т. и. Що до козаків, то нічого певного обіцю-
вати не можуть, бо вони — вічні розбишаки, так само турецькі,
як і польські вороги; нічого певного не можна обіцювати, коли
сама Польща не меже забезпечитись від їх своєволї, що чим
далї — то все більшає. Одначе король стараєть ся, щоби їх
своєволю вже вкоротити на завжди2).
Того-ж таки дня вислали сенатори лист до цїсаря, в якому
писали, що Татар Польща до Угорщини не пустить, бо вони
дуже нищать землі, але дуже не задоволені з поводження цї-
') Archiwum domu Sapiegów, І, str. 84, лист з 25/Ш 1594.
2) Евг. БарвіїгськаіІ, Зносиаи Рудольфа, стор.'ЗО; Archiwum domu
Sapiegów, 88. '