Книга пам’яті шталагу 349 (Умань)

314 Pages·10.616 MB·Ukrainian

ВІДДІЛ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УМАНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
УМАНСЬКИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ
КНИГА ПАМ’ЯТІ
ШТАЛАГУ 349
(УМАНЬ)
Черкаська область
Україна
УМАНЬ – 2013
Редакційна колегія:
Торгало Ю. В. (голова)
Абрамець Д. В. (заступник)
Панчук Є. П. (керівник робочої групи)
Гарбузова Л. Д.
Гейко Т. М.
Протоієрей Вадим Паєвський
Терлецька Л. С.
Рекомендовано до друку науково-методичною радою
Уманського краєзнавчого музею
(протокол № 11 від 11.12.2012 р.)
Редакційна колегія висловлює щиру подяку
у підтримці та підготовці
до видання:
Власюк Т. Д., Волошиній Г. П., Давидюку В. М., Жилкіну Я. О.,
Косенку І. С., Кравченко О. В., Кравченку М. О., Міновій І. О., Нагорній Н. В.,
Петуховій Г. О., Пламадяла В. П., Рунову В. О., Риндюк В. В., Риндюку В. В.,
Слюсаренко О. А., Сочінському М. М., Ходаківській Н. В., Шапотьку Д. О.,
Шуйській Л. Д.
Книга пам’яті шталагу 349 (Умань). – Умань: ВПЦ «Візаві»,
2013. – 313 с.
Книга пам’яті шталагу 349 (Умань) складається з краєзнавчого
дослідження «Забуттю не підлягає» про долю бранців німецького
табору для радянських військовополонених, що знаходився з серпня
1941 по жовтень 1943 року у місті Умань Київської (нині Черкаської)
області; списків полонених, які загинули в лазареті №3 та безпосередньо
у таборі, робочій зоні; систематизованих даних про смертність бранців;
документів, фотографій.
Видання – це данина та шана пам’яті червоноармійцям, які
загинули у гітлерівських таборах для військовополонених, та були
невиправдано зараховані до рангу «ворогів народу» і на багато років
забуті радянським тоталітарним режимом.
Редколегія з вдячністю чекає на доповнення, уточнення,
зауваження.
ШАНОВНИЙ ЧИТАЧУ !
Відходять в історичну скарбницю пам’яті людсь-
кої трагічні сторінки Другої світової війни.
У всіх селах та містах жителі України ось уже
близько семидесяти років схиляють голови на знак
незгасної пам’яті про тих, хто поклав на вівтар перемоги
над гітлерівською чумою найдорожче – своє життя.
Хвилиною мовчання уманчани згадують поіменно
земляків – захисників Вітчизни, які полягли у страш-
ному кровопролитті Великої Вітчизняної війни, а
також бійців Червоної армії, які загинули в роки суво-
рого лихоліття та знайшли свій останній притулок
на землі уманській. Не всі імена червоноармійців,
похованих у братських могилах Уманської ями, по-
мерлих у німецьких лазаретах та таборі для військо-
вополонених, що розташовані на території міста,
встановлені дослідниками.
Чіткий лаконічний напис на меморіальній стелі:
«Невідомим воїнам Великої Вітчизняної війни» спо-
нукав краєзнавців до пошуків.
Пройшли роки …
Нарешті настав час повідомити рідним червоно-
армійців, які загинули, та небайдужим до чужого горя
жителям м.Умані про те, що ми пам’ятаємо минуле і
готові назвати поіменно бійців Червоної армії, які
поховані у братських могилах німецького лазарету
№ 3 для радянських військовополонених та інших
братських похованнях шталагу 349 (Умань).
Видання Книги пам’яті шталагу 349 (Умань) – вияв
поваги до воїнів, що зупинили гітлерівську навалу
ціною власного життя, данина пам’яті тим, кого
безпосередньо торкнулась катастрофа під назвою
«Велика Вітчизняна війна».
Від редакційної колегії
3
Книга пам’яті шталагу 349 (Умань)
РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ
КНИГИ ПАМ’ЯТІ ШТАЛАГУ 349 (УМАНЬ)
вважає за доцільне пояснити
Книга пам’яті шталагу 349 (Умань) – спроба повернути
із забуття імена бранців, які загинули у німецькому таборі
для радянських військовополонених, що розташовувався з
серпня 1941 по жовтень 1943 року у місті Умань Київської (нині
Черкаської) області.
РОЗДІЛ І. Забуттю не підлягає.
Короткі історичні відомості про трагедію оточення 6-ї та
12-ї радянських армій; створення одного з перших в Україні
нацистського табору для військовополонених, відомого, як
«Уманська яма», трагічну долю поранених та хворих полонених
червоноармійців, безкорисливість та вірність клятві Гіппократа
військових медичних працівників, пошуки краєзнавцями
відомостей про загиблих бранців та історію одного дослід-
ження …
РОЗДІЛ ІІ. Списки братських поховань лазарету №3
шталагу 349 (Умань).
Документально занотовані військовими лікарями відомо-
сті про поховання у братських могилах лазарету №3 починаю-
ться з жовтня 1941 року та закінчуються липнем 1943 року
(відсутні дані з серпня до другої половини жовтня 1941 року та
з липня 1943 року).
Враховуючи те, що жодне поховання не було безіменним
і в кожну могилу військові лікарі вкладали пляшки зі списками
померлих бранців, дослідники відновили перелік братських
могил та кількість похованих у кожній могилі.
Персоналії воїнів, які поховані у братських могилах, викла-
дені у такому порядку: порядковий номер, прізвище, ініціали
(ім’я, по батькові); адреси, або відомості для повідомлень,
залишені бранцями лікарям; рік народження (за наявності);
дата смерті. Зустрічаються записи, де невстановлені або
4
Редакційна колегія вважає за доцільне пояснити
невідомі особи чи адреси.
Без перекладу з російської на українську мову залишилися
ініціали та неповні записи імен та по батькові у зв’язку з
неможливістю встановити справжні імена. Прізвища та адреси
передані якомога ближче до звучання мови оригіналу, але
витримані норми Українського правопису 2012 року.
Адреси, що залишили для повідомлень військовополонені,
відображають адміністративно-територіальний поділ СРСР
довоєнного періоду, тому не завжди відповідають сучасним
назвам сіл, селищних та сільських рад, міст, районів, областей
чи країв.Частина географічних назв на картах (мапах) незалеж-
них держав взагалі стерта часом.
У результаті звірки персоналій бранців, похованих у
братських могилах з аналогічними співпаданнями анкетних
даних табірних карток військовополонених, що заповнювала
німецька адміністрація (починаючи з січня 1942 року), вдалося
частково відобразити та доповнити відсутні показники
автобіографічних даних (рік народження, адреса тощо).
При опрацюванні табірних карток військовополонених
дослідники звернули увагу на те, що в деяких картках німецька
адміністрація відмічала рух бранців з табору, робочої зони до
лазарету №3 і в зворотному напрямку. В окремих картках дата
етапу до лазарету та наступний запис: «Дата смерті», - мають
незначний проміжок (декілька днів, тижнів). За відсутності
інших записів частково встановлено та відновлено персоналії
похованих у братських могилах №№ 44, 61, 63.
Для зручності в пошуці конкретної особи та полегшення
роботи по увіковіченню в граніті пам’яті (створення мемо-
ріального коплексу) про радянських військовополонених,
які загинули в лазареті № 3, у наступних списках прізвища та
ініціали червоноармійців подані в алфавітному порядку з
зазначенням військових звань та дат смерті.
Пошуковцям не вдалося віднайти відомостей про конкретні
місця знаходження братських могил, про усіх, без виключення,
5
Книга пам’яті шталагу 349 (Умань)
бранців, які загинули в лазареті №3.
Джерелом задокументованих свідчень є архівні матеріали
Центрального архіву Міністерства оборони Російської Феде-
рації та списки Уманського об’єднаного міського військового
комісаріату.
РОЗДІЛ ІІІ. Узагальнені списки радянських війсь-
ковополонених, які загинули у шталазі 349 (Умань), табір,
робоча зона.
Персоналії військовополонених у списках розділу є
дослідження ксерокопій фотокопій матеріалів Центра-
льного архіву Міністерства оборони Російської Федерації,
розміщених на сайті Міністерства оборони Російської Феде-
рації «Об’єднаний банк даних «Меморіал» (далі - ОБД
«Меморіал»).
Для зручності в опрацюванні відомості про бранців роз-
міщені по роках смерті (1942, 1943) у двох варіантах:
• в алфавітному порядку: прізвище, ім’я, по батькові, рік
народження, місце народження (проживання), військове
звання, табірний номер, місце та дата взяття в полон,
дата смерті;
• за датами смерті: прізвище й ініціали, військове звання,
рік народження, дата смерті.
РОЗДІЛ ІV. Динаміка смертності радянських військо-
вополонених у шталазі 349 (Умань).
Систематизовані інформаційні таблиці складаються з
окремих відомостей про динаміку смертності, чисельності
похованих у братських могилах лазарету №3, таборі, робочій
зоні та шталагу 349 (Умань) в цілому.
РОЗДІЛ V. Узагальнений перелік братських поховань
лазарету № 3 з жовтня 1941 по липень 1943 року.
РОЗДІЛ VІ. Документи, фоторафії.
Закінчується видання списком основних скорочень.
6
РОЗДІЛ І
ЗАБУТТЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ
Пройдуть роки – відкриються архіви
Та все, що було потаємне в них.
І виростуть на історичній ниві
Ганьба і слава тих, хто сіяв їх.
Одних вождів тоді померкнуть лики,
Тих, хто людей доводив до біди.
Та все, що було істинно Великим,
Залишиться Великим назавжди.
І. Мінова
7
Книга пам’яті шталагу 349 (Умань)
ПІШЛИ У ВІЧНІСТЬ БЕЗ ІМЕН ТА ПРІЗВИЩ…
Там, в пыли лихих военных лет
Вдоль дорог, не знают где потомки,
Тысячи плененных человек
Все лежат забытыми у кромки.
И никто теперь и никогда
Не узнает имя или званье
Почему? Без следствия? Суда?
Ни креста, ни места, ни названья.
А. Павленко
З чого почалася війна? А вона почалася зі страху,
невизначеності і розгубленості. Адже ніхто навіть не підозрював,
що прокинувшись, зустріне вже не мирне сонце…
Увечері 21 червня 1941 року німецьке командування
за наказом Гітлера оголосило умовний пароль «Дортмунд».
Це був сигнал до нападу на Радянський Союз. Близько 4-ї
години ранку 22 червня 1941 року радянським військам
у прикордонній зоні було завдано могутнього авіаційно-
артилерійського удару. Гітлерівська Німеччина, порушивши
угоду про ненапад, розпочала війну проти СРСР…
Німецькі дивізії вступили на радянську територію,
знищуючи все на своєму шляху. Бійці Червоної армії чинили
героїчний опір, але перевага раптового нападу була на боці
ворога. Сухопутні війська Німеччини за підтримки авіації
виграли прикордонні бої 1941 року, завдавши величезних втрат
військам першого стратегічного ешелону збройних сил СРСР і
за три тижні війни просунулися у північно-західному напрямку
на 400–500 кілометрів, у західному – на 450–600 кілометрів і в
південно-західному – на 300–350 кілометрів.
У липні 1941 року, в зв’язку з виходом німецьких військ
8
Пішли у вічність без імен та прізвищ...
у район Києва і проривом Південного фронту біля Кам’янця-
Подільського і Могилева-Подільського, постала реальна загроза
оточення 6-ї, 12-ї армій Південно-Західного фронту і 18-ї армії
Південного фронту.
За дорученням Ставки Верховного Головного Команду-
вання начальник Генерального штабу РСЧА генерал армії
Г.К. Жуков передав наказ військам 6-ї та 12-ї армій Південно-
Західного фронту та 18-ї армії Південного фронту про відве-
дення з’єднань та частин на рубіж Біла Церква – Тетіїв – Китай-
Город – Гайсин – Шпиків – Яруга. Темп відходу для стрілецьких
частин складав 30-40 кілометрів на добу, що означало не що
інше, як втечу.
25 липня 1941 року війська 6-ї та 12-ї армій були зведені у
єдину оперативну групу під командуванням генерал-майора
П.Г. Понєдєліна і підпорядковані Південному фронту [3; 208].
За відсутності безпосереднього зв’язку зі штабом Півден-
ного фронту, ці армії у надзвичайно складних умовах
відбивали шалені атаки танкових з’єднань генерал-полков-
ника Е. фон Кляйста і 17-ї польової армії противника.
У ході важких оборонних боїв війська 6-ї та 12-ї армій
відступили і, врешті-решт, 2 серпня 1941 року потрапили у повне
оточення у районі села Підвисоке (нині Новоархангельський
район Кіровоградської області).
У радіограмі в штаб Південного фронту 5 серпня 1941 року
командувач об’єднаної групи військ 6-ї та 12-ї армій генерал-
майор П. Г. Понєдєлін повідомив: «Боротьба проходить у
радіусі 3 кілометрів, центр – Підвисоке, у бою всі. «П’ятачок»
прострілюється зі всіх боків. Супротивник безперервно
бомбардує, 4 літаки збили. Б’є артилерія та міномети, очікуємо
атаки танків. Завдання – протриматися до вечора, у ніч ідемо
на штурм. Війська поводять себе героїчно. Прошу допомоги –
ударити нам назустріч» [5. 2].
Сили оточених слабшали…
Архівні документи свідчать, що оперативна група генерал-
9
Книга пам’яті шталагу 349 (Умань)
майора П. Г. Понєдєліна вела героїчну боротьбу з гітлерівськими
загарбниками до 8 серпня, а окремі загони – до 13 серпня
1941 року. Бійці та командири боролися відчайдушно, до
останнього патрона. З оточення вдалося вийти одинадцятьом
тисячам [5. 1].
13 серпня останній організований опір оточених військ 6-ї
та 12-ї радянських армій (за свідченням німців) був зломлений
у районі урочища Зелена брама біля села Копеньковате.
За німецькими даними, більш ніж 18 тис. радянських воїнів
загинули, а близько 103 тис. червоноармійців зі складу оператив-
ної групи генерал-майора П. Г. Понєдєліна стали першими
бранцями німецького армійського збірно-пересильного пункту
17-ї польової армії (з січня 1942 року до жовтня 1943 року
включно: шталаг 349 – стаціонарний табір для радянських
військовополонених рядового і сержантського складу – відомий,
як Уманська яма).
Це був один із перших нацистських таборів на території
України. Умови утримання військовополонених в Уманській
ямі були жахливими.
Збереглося безліч документів, які містять цінну інфор-
мацію про те, що відбувалось у німецьких таборах для
військовополонених. Наприклад, до Міжнародного військо-
вого трибуналу у Нюрнберзі був поданий протокол допиту
командира роти 783-го охоронного батальйону. Допит від-
бувся 27 грудня 1945 року. В протоколі йшлося про режим в
Уманському таборі і жахливі умови утримання військово-
полонених [2; 174-175].
Про трагедію, що сталася поблизу Умані, написав
К. І. Чернявський у книзі «Всегда с бойцами», що вийшла
друком у 1979 році. Про страждання військовополонених
політпрацівник згадує: «Уманська яма – напівовальної форми.
Безжалісно пекло сонце. Ні даху, ні їжі, ні води. У західному
кутку кар’єру знаходилася невелика калюжа буро-зеленої з
мазутом води. До неї кинулися люди, вони черпали це багно
10