Економіка і зовнішня політика Веймарської республіки (1925-1933 рр.): Східноєвропейські аспекти

188 Pages·9.836 MB·Ukrainian

ЕКОНОМІКА І ЗОВНІШНЯ
ПОЛІТИКА ВЕЙМАРСЬКОЇ
РЕСПУБЛІКИ (1925—1933 p.p.)
v СХІДНОбЙШПЕЙСЬКІ
Acmms
I
* Q
Рецензенти: д-р іст. наук, проф. І. М. Кулинич (Інститут
історії АН України); кафедра всесвітньої історії Вінницького
педінституту (зав. кафедрою д-р іст. наук, проф. Кравець М. М.)
Спонсор — Кам’янець-Подільський консервний завод,
директор — А. М. ЯХІЄВ.
ВСТУП
Антитоталітарні' демократичні революції на переломі
80—90-х років XX ст., що привели до краху комуністичних ре­
жимів у Східній Єврбпі, ще раз переконливо свідчать, що ос­
новою політики, в тому числі і зовнішньої, є економіка. Успіш­
ний розвиток економіки в демократичній державі — запорука
політичної стабільності суспільства. Спроба розглядати полі­
тику у відриві від економічного життя є абсурдом, бажанням
побачити у дзеркалі відображення предмету без реального
предмету.
В даній монографії автор ставить завдання показати на
прикладі історії Веймарської республіки, в складний для Ні­
меччини час — з середини 20-х років до приходу фашистів до
влади в 1933 р>£~^роль економіки у формуванні -зовнішньої
політики, особливо її східних аспектів. Складність становища
визначалась не тільки тими труднощами, якГ супроводжували
тоді німецьку економіку, але й міжнародним статусом Німеч­
чини після програної війни, особливостями становлення німе­
цької демократії на уламках. кайзерівської імперії, пошуками
Німеччиною свого нового місця в післявоєнній системі євро­
пейських держав, обстановкою гострого внутрішнього протисто­
яння в тодішньому німецькому суспільстві, котре багато в чо­
му нагадує наше сьогоднішнє буття, що склалося після розпа­
ду СРСР як комуністичної імперії. І водночас об’єктивне вис­
вітлення німецької історії 20-х років необхідне з метою пере­
стороги від повторення тих зигзагів, котрі привели Веймарсь--
ку республіку до фашистської диктатури, «цінності» якої до­
рого обійшлися людству. Разом з тим буде неприпустимо по­
милковим твердження, що Веймарська республіка заздалегідь
була запрограмована на фашизм, підготувала і була його
предтечею. Мабуть, такі думки породжені класовим підходом
до німецької 20-х років, вульгарно-спрошеним. безапе-
історії
ляттімно заідеологізованим висновком: я тало Веймар-
структури
кської республіки мали антисоніалістичну направленість, то
сама вона була реакційною і її паління не шо інше, як зміна
Лопми панування буржуазії іншою. Однак, не буде бла­
огсчірї
гом удаватися і в прямо протилежний бік і доказувати, що ні­
мецький монополістичний капіталізм 20-х років був вкрай ми­
ролюбний, не прагнув до реваншу і не закладав його основи,
не створював вогнища напруженості в Центральній Мо­
Європі.
дернізація історії також означатиме відхід від історичної істи-
3
ни, ігнорування часової ознаки історії. Нелогічним буде також
заперечувати вплив суспільних чинників кайзерівської епохи
на епоху веймарську. Доказувати, що попередня епоха з її еко­
номічними та політичними доктринами не переломлюється в
новому суспільстві, нічого не віддає новому, не впливає на
нього позитивно чи негативно, означає знову ж таки допуска­
тися помилки.
Разом з тим, на історії Веймарської республіки є можли­
вість прослідкувати зародження початків становлення нового
європейського співтовариства на основі компромісного вирішен­
ня багатьох проблем часу. Згадаємо хоча б план Дауеса, Ло-
карнські угоди, плани економічного об’єднання Європи і т. д.
Інша справа, що ці в цілому позитивні починання в плані єв­
ропейського примирення не знайшли розумного продовження.
Думається, багато гострих проблем того періоду породжували­
ся двополюсністю світу, об’єктивною непримиренністю нор­
мального розвитку суспільства на Заході Європи і комуністич­
ної утопії на великій частині євразійського континенту, яка від­
верто прагнула реалізувати себе у всьому світі. Ситуація в єв­
ропейському світі ускладнювалася і тим, що ідеї лівого тота­
літаризму спровокували до життя свою протилежність і по-,
добу водночас — правий тоталітаризм, тоталітаризм расово-
націоналістичного порядку, що виразився у фашизмі. І знову
ж таки, поле своєї діяльності фашизм застовбив у Німеччині,
де в той час набирали сили тенденції, підштовхувані ззовні, в
бік лівого тоталітаризму — комуністичної диктатури. В таких
умовах веймарська демократія, котра в значній мірі скоріше
була наслідком поразки у війні (переможці хотіли бачити Ні­
меччину саме такою), ніж результатом нормального ходу роз­
витку .суспільства, опинилася між молотом і ковадлом, між
двома полюсами сили, ,шо загрозливо розросталися — крайнім
правим і крайнім лівим. Не випадково уже тоді про веймарсь­
ку демократію говорили, як про демократію без демократів.
На неї сипалися удари — і справа ї з"іва. Економіч­
звідусіль
на криза 1929—1933 років остаточно добила її. Знову ж таки і
тут труднощі в економіці зіграли головну роль в зруйнуванні
демократії, яка існувала в Німеччині з 1919 р. Яки то
ю ридично
говорять, шо веймарської Німеччини і уроки Радянсько­
уроки
го Союзу чимось подібні, то, думається, тут є доля ппавди.
Тільки для Німеччини не для' нас — дійсність.
історія, А тому
веймарської демократії, як закінчилася так трзп'^о,
історія я
повчальна для незалежних країн СНД, що утворилися на місці
колишнього Радянського Союзу.
ї^азом з тим слід зауважити, що внаслідок переосмислений
новітньої історії, її фундаментальних основ, що диктується здо­
ровим реалізмом та принципами науковості, в даній роботі в
ряді випадків свідомо робиться відхід від загальноприйнятого
до цього часу внутрішнього змісту окремих понять, їх трактов­
ки. Так, оперуючи категоріями монополістичний капітал, моно­
полії, автор має на увазі великий капітал, великі промислові
об’єднання, так як за рідкісним виключенням (ІГ Фарбеніндуст-
рі) ніде монополізація як тенденція не досягла своєї абсолют­
ної точки, за якою, як відомо, наступало усунення конкуренції,
що негативне позначалося на всьому економічному розвитку,
вело до стагнації економіки.
Дана монографія не претендує на повне висвітлення історії
Веймарської республіки. її досліджували багато радянських
істориків, зокрема О. С. Єрусалимський, В. Д. Кульбакін,
В. В. Постніков, В. Б. Ушаков, М. І. Орлова та інші.1 Однак слід
зазначити, що в роботах перерахованих авторів історія Вей­
марської республіки розглядається виключно з класових пози­
цій, з позицій марксистсько-ленінської ідеології. Внаслідок цьо­
го їх роботи позначені заідеологізованістю та однобокістю.
Джерельну базу роботи складають документи, опублікова­
ні в Німеччині, СРСР, НДР, Польщі, Чехословаччині та ФРН.
Зокрема, багатий, хоча ретельно проціжений і відібраний ма­
теріал за принципом «це можна, а це — ні», що стосується
радянсько-німецьких стосунків веймарського періоду, містить­
ся в багатотомному виданні «Документы внешней политики
СССР». Обширні матеріали, які розкривають реваншистські
плани веймарських правлячих кіл, опубліковані в колишній НДР2.
Багатий документальний матеріал з історії Веймарської рес­
публіки опубліковано після другої світової війни також в ФРН.
Особливої уваги заслуговують документи і матеріали з архіву
зовнішньополітичного відомства Веймарської республіки, які не
тільки дають можливість наочно простежити трансформацію
задумів могутніх німецьких концернів через інстанції держав­
ного апарату в .реальний зовнішньополітичний курс, алей оціни­
ти роль і місце тих та інших в його здійсненні3.
Важливим джерелом дослідження стала і преса веймарсь­
кої Німеччини. На сторінках таких газет як «Фоссіше цайтунг»,
«Франкфуртер цайтунг», «Берлінер тагеблатт» широко висвіт­
лювалася з багатьох питань позиція урядових кіл та представ­
ників концернів, а також вимоги «громадськості», за якою у
5
веймарський період ховалися найрізноманітніші сили, ідо рва­
лися до влади, — від крайніх правих до крайніх лівих.
Обережного підходу до себе вимагає мемуарна література
політичних та державних діячів Веймарської республіки. її
авторам, як правило, притаманні суб’єктивізм і прагнення за­
лишити себе Історії в прикрашеному, в гіршому випадку в прий­
нятному нащадками вигляді. Це особливо стосується мемуа­
рів Шахта, Брюнінга, Лютера та інших менш відомих діячів
Німеччини веймарського періоду.4 Тільки в співставленні з до­
кументальними матеріалами, що відображають справжню ді­
яльність цих людей, її наслідками можна встановити їх дійсну
роль і місце в формуванні зовнішньополітичного курсу, ступінь
їх залежності від великого капіталу. Проте, цінність мемуарів,
як джерела, полягає в тому, що вони містять значний фактич­
ний матеріал, думки та погляди не тільки їх авторів, але також
груп монополістичного капіталу, з якими вони були міцно зв’я­
зані.
Особливе значення для дослідження мають роботи веймар-
ських істориків та публіцистів. В суперечках навколо причин
поразки у війні! 1914—1918 рр., подальших шляхів розвитку та
місця Німеччини в світі, вони оправдували шлях на ревізію мир­
ного договору та агресію, розробляли та пропонували рецепти
його реалізації. Шовінізм і псевдопатріотизм їх робіт узгод­
жувався з прагненнями правлячих кіл веймарської Німеччини.
Це стосується, зокрема, робіт Гере, Бінштока, Гелльпаха, Він-
ніга, Кох-Везера, Еггерса, Боймельбурга та інших.5 Разом з
тим слід відмітити, програна війна вносила свої корективи в
прийоми і методи досягнення поставлених цілей. Серед веймар-
ських авторів були і такі, котрі з різних причин критично диви­
лися на розвиток подій в Німеччині (Зонтер, Некіш).6
Якщо веймарські історики в своїх роботах намагалися кон­
струювати варіанти політичного курсу Німеччини 20-х — по­
чатку 30-х років, спрямовані на ліквідацію Версальського до­
говору і повернення Німеччини на довоєнні позиції в Європі та
світі, то багато істориків ФРН, що досліджують веймарський
період, пішли по шляху переосмислення минулої історії, історії
Веймарської республіки зокрема (Хілльгрубер, Еулер, Хель-
тьє, інші).7 Інші (Ешенбург, Якобсен, Халльгартен,
Радкау, Херстер-Філіпс) звернули увагу на проблему
Взаємодії економіки і політики, на причини падіння Веймарсь-
кої республіки.6
Досить вагомий вклад у вивчення історії Веймарської рес­
публіки внесли також історики п д р Руге, Хабеданк, Кучинсь-
кий, Берндт, Пуссоаум, Фухс, Кентгер.9 Предмет їх досліджен­
ня — відносини між великим німецьким капіталом та держав­
ним апаратом Веймарської республіки, реваншистські устрем­
ління правлячих кіл Німеччини.
Проблема польсько-німецьких та чехословацько-німецьких
стосунків — одна з ключових в історіографії міжвоєнного пе­
ріоду Польщі та Чехословаччини. Висвітленням цієї теми зай­
мались Красуський, Батовський, Ходоровський, Грабська,
Бальцерак, Гольцер, Фієдор, Гаян та інші.10 Разом з тим, роботи
окремих авторів не позбавлені заідеологізованих підходів. Од­
нак це аж ніяк не знижує цінність матеріалів, якими оперують
означені автори.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1925 р.
по 1933 р. — період поступового відновлення європейських
ПО­
і переходу Німеччини в наступ на версальські постанови.
ЗИЦІЙ
Вивчення проблеми ролі економіки в формуванні зовніш­
ньополітичного курсу Веймарської республіки в 1925—1932 рр.
дозволяє глибше заглянути в початкові витоки послідуючої ні­
мецької історії, історії ЗО—40 років нашого століття, зважено
і розсудливо враховувати досвід минулого в побудові правової
демократичної держави, активно сприяти тим соціальним гру­
пам, які складають сіль і основу демократичного суспільства,
надійністю і стабільністю яких живе демократія. В цьому пла­
ні знайомство з окремими аспектами історії Веймарської рес­
публіки буде корисним.
Р о з д і л ї. СПЕЦИФІЧНІ І>ИСЙ РОЗВИТКУ
ЕКОНОМІКИ І ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
ВЕЙМАРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ В 1924—1932 рр.
План Дауеса,1 прийнятий у 1924 р., ділить історію Веймар-
ської респуоліки на два періоди. З 1ь*іУ по 1У24 рік переможе­
на Німеччина знаходилась в обороні і шукала шляхи виходу
із стану оотяжливих приписів Ьерсальського миру. Але уже в
1924 р. країнами Заходу, і насамперед США, шмеччині сула
надана надзвичайна послуга у вигляді плану Дауеса, якии не
тільки допоміг німецьким монополіям швидко подолати, еко­
номічні та фінансові труднощі, але і закласти міцну базу для
відновлення втрачених позиціц в Європі та світі. З цього при­
воду французька, «ле Тан», коли не пройшло і року після прий­
няття плану Дауеса, писала 27 квітня 1925 р.: «Німеччина зно­
ву стала сильною і багатою. її промисловість працює на повну
потужність. Якщо з нею хочуть вести переговори, вона ставить
умови і завтра буде готова висувати вимоги».2 План Дауеса,
таким чином, і навряд чи треба шукати в ньому злий намір
західних держав, безпосередньо впливав на німецьку і в ціло­
му європейську політику другої половини 20—початку 30-х ро­
ків.
В другій половині 20-х років Німеччина розвивалась швид­
ше своїх європейських конкурентів. Інвестиції за планом Дауе­
са оживили економіку, сприяли її швидкому росту. Незважаю­
чи на значні втрати джерел сировини і зв’язаного з ними вироб­
ництва продукції (у втрачених областях знаходилось 75% ви­
добутку залізної руди, 33% вугілля, 43,5% виробництва чавуну,
36% сталі)3, Німеччина швидко нарощувала темпи виробництва.
Якщо в 1924 р. промислове виробництво складало 71,9% вироб­
ництва 1913 р. (до уваги береться територія Німеччини після
Версальського миру), то в 1929 р. воно складало 113% рівня
1913 р.4 хоча доля Німеччини в світовому промисловому ви­
робництві зменшилась з 16% в 1913 р. до 12% в 1924 р. (в
1923 р. вона складала всього 8%).5 Якщо ж рахувати виробле­
не в натуральному обсязі, то в 1929 р. Німеччина видобула
163,4 млн. т вугілля, виробила 13,2 млн. т.'чавуну і 16 млн. т.
сталі проти 118,8 млн. тонн вугілля, 7,8 млн. тонн чавуну і 9,7
млн. тонн сталі в 1924 р.6 (співставлені в тоннах дані більш
реально відображають ріст виробництва, ніж процентні показ­
ники, які не можуть створити повну картину ровзитку економі­
8