Українська гетьманська держава 1918 року. Історичні нариси

336 Pages·2011·3.359 MB·Ukrainian

by  Руслан Пиріг

Національна академія наук України
Інститут історії України
Руслан Пиріг
Українська
гетьманська держава
1918 року.
Історичні нариси
Київ–2011
УДК
ББК
Пиріг Р.Я.Українськагетьманськадержава1918року.
Історичнінариси
У книзі висвітлюється утворення і функціонування однієї з державних
формаційдобиУкраїнськоїреволюції—гетьманатуПавлаСкоропадського
(квітень — грудень 1918 року). Розкривається форма і сутність державно-
політичної моделі, ідеологічна платформа, соціальна база, проведення
економічних реформ. Показано ступінь залежності гетьманату від союз-
ників, вплив на державне будівництво російської імперської спадщини,
роздвоєнулояльністьправлячоїеліти,причининевдачіцьогодержавотвор-
чого проекту.
Видання розраховане на науковців, викладачів, студентів, усіх, хто
цікавиться історією України.
РекомендованододрукуВченою радою ІнститутуісторіїУкраїни
НАН України (протокол№ від березня 2011р.)
Рецензенти: член-кореспондент НАН України О. П. Реєнт,
докторісторичнихнаук,професорФ. Г.Турченко
ISBN978-966-02-6005-4 © ПирігР.Я.,2011
2
З М І С Т
Передмова ................................................... 5
Розділ1
Гетьманськадержаваусвітліісторіографічноїтрадиції
таісторичнихджерел
1.1.Сучасніісторіографічніінтерпретації .......................... 9
1.2.Історичніджерелатеми ..................................... 33
Розділ2
Державно-політичнамодельгетьманату
2.1.Квітневийпереворот:передумовиірушії ...................... 67
2.2.Структуратафункціонуваннядержавно-управлінськихінститутів ... 87
2.3.Особливостізаконотворення ................................. 105
2.4.Державнаслужба ........................................... 113
Розділ3
Соціально-політичнабаза
3.1.Власницько-корпоративнітаполітичніоб’єднання ............... 125
3.2.Російськікадетивукраїнськійвладі ........................... 135
3.3.Пошуквійськовоїопори ..................................... 141
Розділ4
Економічнаполітика
4.1.Проведенняземельноїреформи ............................... 147
4.2.Організаціяпродовольчоїсправи.............................. 161
4.3.Прагматичнийінтерессоюзників ............................. 172
Розділ5
Зовнішньополітичнідетермінанти
5.1.Гетьманатзнімецько-австрійськогопогляду .................... 181
5.2.РосійськімонархістивУкраїні ............................... 195
5.3.Військовийбілийрух ....................................... 211
5.4.Змінаорієнтирів ........................................... 222
3
Розділ6
Боротьбапротигетьманськогорежиму
6.1.Соціалістичнаопозиція ..................................... 231
6.2.Повстанськийістрайковийрух ............................... 246
6.3.Поваленнягетьманату ....................................... 253
Розділ7
ПавлоСкоропадський:роздвоєналояльністьпостаті
7.1.Прощаннязімперією ....................................... 259
7.2.Політичне«галичанство»усприйняттіП.Скоропадського ........ 269
7.3.СимонПетлюра воцінкахгетьмана ........................... 279
Розділ8
Старііновіміфи
8.1.Гетьманськапсевдограмота .................................. 295
8.2.Реанімаціястарогоміфу ..................................... 303
8.3.П.Скоропадськийуфокусіглорифікації ....................... 311
Висновки .................................................... 321
Іменнийпокажчик ............................................ 324
4
ПЕРЕДМОВА
Українськареволюція1917–1921роківякявищемасштабнеібагатомірне
пройшлаусвоємурозвиткуетап,репрезентованийгетьманськоюдержавою
ПавлаСкоропадського.Вінєнезвичайним,навітьвиключним, оскількине
вписуєтьсявнаціонально-демократичнупарадигмуреволюційногопоступу.
Постання державного утворення альтернативного демократичній,
соціалістичній, парламентській Українській Народній Республіці не стало
стихійнимзигзагомскладногоідинамічногоперебігуреволюційнихподій.
Цебув процес,детермінованийнизкоюзовнішніхівнутрішніхчинників.
Захоплення влади в Росії більшовиками, їхня військова агресія проти
УНР прискорили проголошення самостійності України та вихід її на
міжнародну арену. Укладення Брестського мирного договору поставило
УНР узалежністьвідодного з альянсів уСвітовійвійні.
Заступництво держав Четверного союзу дозволило Центральній Раді
відновитивладувУкраїні, ціноюфактичноїокупаціїїїтериторіїкількасот
тисячним контингентом німецьких і австро-угорських військ. Водночас
БрестськідомовленостінаклалинаурядУНРдоситьобтяжливізобов’язан-
ня по поставкахзбіжжяісировини новим союзникам.
Продовження українським керівництвом навесні 1918 р. старого курсу
внутрішньоїполітики,стрижневимнапрямкомякоїзалишаласясоціалізація
землі, слабкість урядового апарату і відсутність дієвого впливу на регіони,
наростання анархічних настроїв серед селянства призвели до системної
кризи влади.
У березні–квітні 1918 р. почався стрімкий процес утворення структур
опозиційних правлінню Центральної Ради, які гуртуються на консерва-
тивно-ліберальній платформі. Насамперед консолідується земельна і про-
мислово-фінансова буржуазія. Союз земельних власників і Союз торгівлі,
фінансів і сільського господарства (Протофіс) направляють урядові УНР
деклараціїзвимогамивідновленняправаприватноївласності,анулювання
земельногозаконодавства,обмеженнядіяльностіпрофспілковихіробітни-
чихорганізаційтощо.ВонитакожпропонуютьпевнімоделівладивУкраїні
підпатронатомцентральноєвропейських держав.
КолишнійкомандувачІУкраїнськогокорпусугенералП.Скоропадський
об’єднуєоднодумціввУкраїнськійнароднійгромаді—організаціїконсер-
вативно-ліберальногоспрямування,ставлячисвоїмзавданнямусуненнявід
владитогочасного уряду.
5
Суттєвий тиск на владні інститути чинять політичні партії самостій-
ницькогоспрямування,насампередУкраїнськадемократично-хліборобська
партія. Наростають протиріччя між силами правлячої коаліції. Українські
есери в Центральній Радіопинилисяв фактичнійізоляції.
Нестабільність внутрішньополітичної ситуації в Україні, слабкість
влади,управлінськийколапсвикликализанепокоєністьнімецькихвійсько-
вихідипломатівуКиєві.АджепідзагрозуставилисяреалізаціяБрестських
домовленостей щодо поставок хліба і сировини — одного з основних
завдань «східної»політики Центральнихдержав.
Не дивлячись на суттєві розходження в українському питанні серед
владнихкілНімеччини,вониусвідомлювалинеобхідністьзаміниЦентраль-
ної Ради більш дієздатним урядом. Нетривалий, але інтенсивний пошук
німецькими військовими і дипломатами кандидатури майбутнього глави
української держави змусив зупинити вибір на постаті Павла Скоропад-
ського—бойовогогенерала,великогоземлевласника,царськогоаристокра-
та,нащадкаукраїнськогогетьманськогороду.Очевидно,останняобставина
сталадомінуючою увизначенніновоїформидержавності—гетьманату.
Прийнявши умови німецького командування щодо зобов’язань у внут-
рішнійізовнішнійполітиці,П.Скоропадськийрозпочавактивнупідготовку
до державного перевороту. Оберкомандо також вжило енергійних заходів
позабезпеченнюуспіхуцієїакції.Обидвісторонималипоспішати,оскільки
ЦентральнаРадаоголосилапроскликання12травняУкраїнськихустанов-
чих зборів. Їхній партійний склад свідчив, що нинішня влада дістане
політичну підтримку цього парламентського органу, що суттєво загальмує
їїзаміну.
СкликанийзініціативиСоюзуземельнихвласниківтаіншихполітичних
сил,незадоволенихдіямиЦентральноїРади,Всеукраїнськийхліборобський
конгрес,проголосив29квітня1918р.ПавлаСкоропадськогогетьманомвсієї
України. За його наказом озброєні офіцерські підрозділи упродовж ночі
захопилиурядовіустанови.УЦентральноїРадинівстолиці,нінапериферії
невиявилосясил,здатних стати наїїзахист.
Успіх державного перевороту був забезпечений ситуативним збігом
інтересів: німецько-австрійської сторони, занепокоєної зривом поставок
продовольства; консолідацією консервативних, приватновласницьких кіл
перед втратою земель, маєтностей, підприємств, капіталів; певних верств
населеннязацікавленихунаведенніладуіспокою.Інарешті,недієздатністю
влади УНР, спричиненою системною політичною, економічною та управ-
лінською кризою.
Повалення Центральної Ради 29 квітня 1918 р. стало рубіжною віхою
перебігу Української революції, яка ознаменувала завершення її націо-
нально-демократичного етапу. Наступного дня були оприлюднені осново-
6
положнігетьманськідокументи—«Грамотадовсьогоукраїнськогонароду»
і «Закони про тимчасовий державний устрій України». Нове державне
утворення конституювалося як тимчасове авторитарне правління з близь-
кимидодиктаторськихповноваженнямиглавидержави,відсутністюпред-
ставницькогоорганувлади,поєднаннямвурядізаконодавчихівиконавчих
функцій, консервативно-ліберальною ідеологією реформ, українським
територіальнимпатріотизмомправлячоїеліти.
Весьнетривалийперіодфункціонуваннягетьманатубувглибоко обумов-
лений кількома визначальними факторами. По-перше, залежністю від
центральноєвропейських імперій, чиї війська зайняли українські терени.
По-друге,незавершеністюСвітовоївійни,кінцевірезультатиякоївиявилися
вкрайнесприятливимидляУкраїни.По-третє,потужноюросійськоюімпер-
ською спадщиною, правовими, інтелектуальними, кадровими ресурсами
якоїактивно послуговуваласяУкраїнськаДержава.
ГетьманатПавлаСкоропадськогопоставякальтернативапарламентській
УНР. Відкинуті нею, піддані революційному остракізмові власницькі кола
післяквітневогопереворотувзялиреваншіотрималиможливістьреалізації
нового державотворчого проекту. Його втілення у життя виявилося
наповненим безліччю соціальних, класових, ідейно-політичних протиріч,
які виступали не тільки суттєвим гальмівним чинником, але й надавали
цьомуетапові революційноїдоби специфічних, неорганічних рис.
Слідвідзначити,щоцейдоволікороткийвідтинокУкраїнськоїреволюції
належитьдо доволіповно висвітленихвісторіографічномусенсі.Водночас
він має реноме найбільш дискутабельного. Виходячи саме з цього автор
обрав нарисний жанр дослідження, який не вимагає вичерпного розгляду
всіхаспектів життєдіяльностігетьманату.
Такийпідхідзумовленийщейтим,щонизкатематичнихблоків,зокрема
національно-культурнебудівництво,банківсько-фінансовасправа,диплома-
тичні відносини, церковно-релігійна ситуація та інші дістали широке
відображення у новітній українській історичній літературі. Тому автор
включає до дослідницьких завдань монографії в основному дискусійні та
недостатньо висвітлені проблеми утворення, функціонування і падіння
Української Держави:
— основні сучасні тенденції історіографічного осмислення феномену
гетьманатув контекстіУкраїнськоїреволюції;
— характеристика вітчизняного тематичного комплексу історичних
джерел;
— формаісутністьдержавно-політичноїмоделігетьманату;
— ступіньйогозалежностівідодногозальянсівсвітовогопротиборства;
— соціально-політичнабазагетьманського правління;
— ідейно-політична платформа державного будівництва;
7
— причини незавершеностіекономічних реформ;
— впливросійськоїімперськоїспадщининадержавнетасуспільнежиття;
— роздвоєна лояльність правлячоїеліти;
— деміфологізація історіїгетьманськоїдержави.
Кілька слів про понятійно-категоріальний апарат, яким послуговується
автор у книзі. Слід відзначити, що базові для даного дослідження терміни
“Українська Держава” і “Гетьманат Павла Скоропадського” вживаються як
абсолютно синонімічні. І все ж друге визначення використовується у
сучасній науковій і довідковій літературі частіше. Це пов’язано з тим, що
офіційна назва гетьманату “Українська Держава” збігається з більш
широким поняттям “українська держава”, яка включає й УНР та ЗУНР.
Рідше вживаються терміни “останній гетьманат”, “новітній гетьманат”,
“ІІгетьманат”,“гетьманат 1918року”.Цічасовіприкметивведеніголовним
чиномдляуникненнятотожностізгетьманщиноюXVII–XVIIIст.Поняття
«гетьманщина» щодо Української Держави в даний час вживається дуже
рідко, оскільки в українській зарубіжній (проуенерівській) і радянській
історіографії воно набуло зневажливого, таврувального сенсу. Хоч сам
П.Скоропадський вживавцейтермін,аленеодміннопозначаючи«гетьман-
щина 1918року».
Характеристики форми і сутності Української гетьманської держави
містять чимало різноманітних дефініцій: “монархія”, “диктатура”, “маріо-
нетка”,“сателіт”,“контрреволюція”,“консервативнареволюція”,“авторита-
ризм”, “військова бюрократія”, “буржуазно-поміщицький монархізм”,
“бонапартизм”ібагатоінших.
Поза сумнівом, не всі вони адекватно відображають суть такого склад-
ного явища, як останній український гетьманат. Тому подавати у вступі їх
первісне семантичне значення немає сенсу, оскільки вони розглядаються в
певномузмістовомуконтекстіз відповідними коментарямиавтора.
Безперечноданамонографіянеможепретендуватинаповнеіостаточне
з’ясування широкого кола питань доволі задавненої дискусії. І якщо
наведені аргументація та міркування сприятимуть поступу на шляху до
з’ясування істини, то будуть підстави вважати дослідницькі завдання
виконаними. Так само, як і у випадку спричинення тематичної наукової
полеміки.
8
Розділ 1
УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
У СВІТЛІ ІСТОРІОГРАФІЧНОЇ ТРАДИЦІЇ
ТА ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ
1.1. Сучасні історіографічні інтерпретації
Нетривалий, надзвичайно складний і напружений період функціону-
вання останнього українського гетьманату, породив величезний і різно-
жанровий пласт наукової, мемуарної, публіцистичної літератури. Левова
часткаїїстворенауміжвоєннудобубезпосереднімиучасникамитихподій.
Гостре ідейно-політичне і особистісне протиборство вилилося у форму-
ваннядвохісторіографічнихтечій—уенерівськоїіпрогетьманської,якіне
жаліли викривальних епітетів при оцінці одна іншої. На жаль, ця традиція
не оминула й сучасний вітчизняний історіографічний процес, поділивши
його учасників на адептів та критиківУкраїнськоїДержави.
Для перших характерна певна ідеалізація цієї форми державності,
перебільшенняїїздобутків,нерідковдаючисьдоневластивогоісторичним
дослідженням умовного способу. При цьому надзвичайно широко і не
завжди критично використовується таке потужне, але не позбавлене
природного суб’єктивізму,історичнеджерело,якспогадигетьмана1.
Другі—вякостінезаперечноїаргументаціїпродовжуютьнаводитирізко
таврувальні оцінки, почерпнуті з праць ідейних опонентів гетьманату,
особливо часто посилаючись на В.Винниченка, П.Христюка, І.Мазепу та
інших2.
АвторитетнийукраїнськийісторіографЯ.Калакуравважає,щоєйтретя
течія—“цеісторикипрорадянськоїорієнтації,частинаякихзалишаєтьсяв
полонісиндромукласовихоцінокідоситьвороженалаштованаякдосамого
гетьманського перевороту,так ідополітикиП.Скоропадського”3.
Два останніх десятиліття досліджень історії Української Держави
позначені суттєвим проривом у висвітленні цієї вельми складної наукової
проблеми. Побачила світ низка ґрунтовних спеціальних праць4. Доба геть-
манату широко представлена у всіх новітніх фундаментальних виданнях з
історії України5. Досить потужними дослідницькими “сплесками” відзна-
чаються наукові конференції, присвячені ювілейним датам гетьманської
державитаїїглави.Якправило,вонимаютьширокийтематичнийдіапазон,
привертаютьувагунелишеісториків,айполітологів, архівістів,краєзнав-
9
ців. Доводиться жалкувати, що матеріали цих конференцій видаються
незначними накладами6. Розлогий тематичний сегмент також присутній в
Інтернеті.
Досить продуктивно розробляють проблеми історії Української
Держави, українського консерватизму та новітнього гетьманського руху
науковці кафедри історії України і філософії Київського національного
лінгвістичного університету. Їхній творчий доробок оприлюднюється у
неперіодичному виданні“Український консерватизмігетьманський рух”.
Історія гетьманату залишається доволі привабливою для дисертантів.
Очевидно, це обумовлено компактним періодом його функціонування,
добрим станом збереженості історичних, насамперед архівних джерел. За
роки незалежності в Україні захищено понад тридцять кандидатських
дисертацій.Їхтематикаохоплюєосновнісферижиттєдіяльностігетьманату:
державне управління, економічну і соціальну політику, розвиток освіти і
культури, зовнішню політику, відносини з союзниками тощо. Слід відзна-
чити відсутність у дисертаційній тематиці праць з усталено складних та
дискусійних проблем. Прикметно, що це єдиний період Української рево-
люції й досі не удостоєний докторської дисертації7. Цілком очевидно, що
Українська Держава 1918 р. останнім часом дістала суттєве прирощення
тематичного історіографічного масиву.
До наукового обігу також введено значний комплекс нових історичних
джерел як неодмінну умову поглибленого і об’єктивного висвітлення цієї
складної теми. Проте, на думку окремих авторитетних учених, подолати
стару дихотомну традицію в оцінках останнього гетьманату, яка вразила й
новітню вітчизняну історіографію, не вдалося. Зокрема, Ф.Турченко пояс-
нює це тим, що “нові факти вкладаються у старі схеми, кожна з яких
однаковою мірою заслуговує бути прийнятою чи відкинутою дослідниць-
ким загалом”8. Дану точку зору поділяє й Я.Калакура, вважаючи, що образ
гетьманату “все ще подається в дуалістичному ключі, тобто на засадах
успадкованої історіографічної традиції, сповненої класового антагонізму і
протистояння політичнихплатформ,абонашляхахеклектики”9.
З огляду на тематичну розмаїтість дослідницької палітри історії
УкраїнськоїДержависпробуєморозглянутинайбільшсуперечливі,нерідко
контроверсійні, а відтак й дискусійні аспекти цієї наукової проблеми. До
них насамперед належить питання про форму і сутність державно —
політичної моделігетьманату.
Окремі сучасні дослідники намагаються довести, що утворення Укра-
їнської Держави у формі гетьманату П.Скоропадського було проявом
консервативноїреволюціїіознаменувало відновленнявласноїукраїнської
державної традиції. Найбільш послідовно відстоює ці положення відомий
дослідник історії Української революції Ю.Терещенко. Регенерацію укра-
10