Робітничий рух і національне питання в Україні: 1880–1920 PDF
Preview Робітничий рух і національне питання в Україні: 1880–1920
М А Р К О Б О Й Ц У Н 0 2 9 1 – 0 8 8 1 : І Н Х Ї У А Р Р Й К И У Ч И В Н Я Т Н Б І О Н Р А Т И н е П л ь н а о ц і і н а н я н п и т а н і к р а ї в У I 0 0 на 8 2 и 8 9 т с 1 1 а ч Марко Бойцун Робітничий рух і національне питання в Україні: 1880–1920 УДК 94(477):[329.71+323.1]«1880/1920» Б77 Бойцун, Марко Б77 Робітничий рух і національне питання в Україні: 1880–1920 / Пер. з англ. Максима Казакова та Лесі Бідочко. — Ч. I. — Київ: Rosa-Luxemburg-Stiftung в Україні; АРТ КНИГА, 2017. — 222 с. Ця книжка є допрацьованим і розширеним варіантом дисертації, у якій ав- тор порушує проблеми, ключові для розуміння повороту світової історії, що відбувався 100 років тому на руїнах Російської імперії. Як зміни державної влади на українських землях (не) сприяли становленню капіталізму, і що він приносив нижчим класам? Яким чином закордонний капітал наприкінці ХІХ ст. оформлював контури майбутньої української держави? Чому ліві ін- терпретації національного питання могли бути діаметрально протилежни- ми? Хто і чому ідентифікував себе як українця в 1917-му? Чим Центральна Рада відрізнялася від рад робітничих, солдатських і селянських депутатів? Дослідження Марка Бойцуна дозволить читачеві вийти поза межі звичних націоналістичних і радянських ідеологічних конструктів, краще зрозуміти та уявити собі людей доби першої індустріалізації, Великої війни і революції. УДК 94(477):[329.71+323.1]«1880/1920» За підтримки Rosa Luxemburg Stiftung з коштів Міністер- ства зовнішніх справ ФРН. Публікація надається до безкоштовного використання за умови належних посилань на оригінальне видання. © Марко Бойцун, 2017, текст © Максим Казаков, Леся Бідочко, переклад © Rosa-Luxemburg-Stiftung в Україні, видання українською мовою ISBN 978-617-7242-38-2 Марко Бойцун РОБІТНИЧИЙ РУХ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ В УКРАЇНІ: 1880–1920 частина I Переклали з англійської Максим Казаков і Леся Бідочко список скорочень Бунд — З агальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі й Росії ВЦВК — В серосійський центральний виконавчий комітет кадети — Конституційно-демократична партія КВО — К иївський військовий округ КП(б)У — К омуністична партія (більшовиків) України ПСР, есери — ( російська) Партія соціалістів-революціонерів РГТ — Р осійське географічне товариство РНК — Р ада народних комісарів РСДРП, есдеки — Р осійська соціал-д емократична робітнича партія РСДРП(б) — Р осійська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків) РУП, ерупісти — Р еволюційна українська партія СУП — С оціалістична українська партія ТУП — Т овариство українських поступовців УНР — У країнська Народна Республіка УПСР — У країнська партія соціалістів-революціонерів УПСФ, есефи — У країнська партія соціалістів-федералістів УРСР — У країнська радянська соціалістична республіка УСДРП, уесдеки — У країнська соціал-демократична робітнича партія фабкоми — фабричні комітети Фарейнікте — О б’єднана єврейська соціалістична робітнича партія ВСТУП «Велика Революція як історичне явище має для українського на- роду виключну вагу. Передовсім, в ній народ знайшов своє імя <…> Тепер кожний селянин і робітник знає, що він українець <…> Так виросла свідомість національної приналежности у міського робітництва нашого, що в 1917 р. виступало як “руське”, а тепер воно більш половини визнає себе на українське. Це великий здобуток революції і нашої важкої боротьби» 1. Таку думку озвучив Микита Шаповал 2, лідер УПСР в екзилі, виступаючи перед українськими робітниками Канади. Хоча українцям і не вдалося втримати у вирі бурхливих подій неза- лежність, Шаповал оптимістично дивився в майбутнє. Царизм було знищено. У робітників так само, як і в селян, з’явилася національна самосвідомість, що її радянська влада не могла ігнорувати. Подібно до багатьох інших комуністів і соціалістів в Україні та за кордоном у 1927 р. Шаповал вірив, що революція ще не завершилася. Оптимізм розвіявся після сталінської колективізації сільського господарства, голоду 1932–1933 рр. та чисток. Однак теза Шапо- вала щодо набуття нижчими класами української національної ідентичності знаходила протягом наступних десятиріч щораз більше фактичних підтверджень. До революції селяни розпла- чувалися за соціальну мобільність, за свій перехід від сільського 1 Шаповал М. Ю. Велика революція та українська визвольна програма. — Прага: Видавництво «Вільна Спілка», Український робітничий універси- тет, 1927. — С . 251. 2 Микита Шаповал (1882–1931) — п оет, літературний критик, агроном та політичний активіст; співзасновник Української партії соціалістів-ре- волюціонерів та організатор антигетьманського повстання у листопаді 1918 р. Емігрувавши після Громадянської війни до Чехословаччини, взяв участь в утворенні кількох організацій, у тому числі Українського робітни- чого університету в Празі. Разом з лідером українських соціал-демократів, Володимиром Винниченком, редагував журнал «Нова Україна». 5 господарства до зайнятості в промисловості асиміляцією в ро- сійській або польській культурі міст і містечок. Звичайно, не всі асимілювалися, й не всі приймали це без опору. Але до 1917 р. ця боротьба була приречена на невдачу. Після революції селяни переїздили до міста та вступали до лав пролетаріату дедалі ча- стіше, так би мовити, на власних умовах. У 1897 р. 44% робітників ідентифікували себе як українці, у 1926 р. — 55%, а в 1959 р. — 69%. Станом на 1970 р. три чверті робітничого класу Української Ра- дянської Соціалістичної Республіки вважали себе українцями 3. У ХХ ст. швидка індустріалізація спрямувала безпрецедентну кількість селян у міста, що докорінно змінило їхній етнолінгвіс- тичний склад. Набуття представниками робітничого класу наці- ональної свідомості пояснюється не тільки селянським корінням цього класу, а і свідомим політичним вибором. Утвердження української національної ідентичності відбулося внаслідок іс- торичного зіткнення між класами бездержавного народу, мобі- лізованими індустріалізацією, та вищими класами, в чиїх руках були важелі індустріалізації й державної влади. Поворотним пунктом у цьому процесі, коли вибір національної ідентичності зробили більшість селян і робітників України, став 1917 рік. раМки дослідження Ця книга має на меті висвітлити формування робітничого кла- су в Україні та його ставлення до національного питання. На її сторінках робітничий клас розглянуто як áктора трудових і політичних відносин до і під час революції та Громадянської війни 1917–1920 рр., а також здійснено спробу пояснити, як на- ціональний фактор впливав на формування робітничого класу, в чому полягав інтерес робітників у розв’язанні цього питання, якого плану вирішень вони домагалися через свої масові орга- нізації та політичні партії. 3 Krawchenko B. Social Change and National Consciousness in Twentieth Century Ukraine. — B asingstoke: Macmillan, 1985. — P . 206. 6 Дослідження охоплює дев’ять губерній Російської імперії, у яких на зламі століть українці становили більшість 4. Поза рамками нашої оповіді залишено територію Західної України, що перебувала під владою Австро-Угорщини (до 1918 р.) та зго- дом — Польщі (1919–1939 рр.). Вашій увазі буде представлено загальний огляд дореволюційної історії, а саме: змін держав- ної влади на українських землях, постання капіталістичного способу виробництва та формування робітничого класу як еко- номічної і політичної сили. Далі буде розглянуто дискусії того- часних провідних марксистів щодо національного питання та проаналізовано позицію української, російської і єврейських соціал-демократичних партій, які діяли в українських губерніях. Насамкінець висвітлено місце робітничого руху та робітничих партій у подіях лютого 1917 — л ютого 1920 рр. Перші три розділи охоплюють період до 1917 р., розділи 4–6 присвячено революції та громадянській війні 5. теорія національного питання У цій книзі використовуються терміни «національне питання», «національний рух», «нація» і «національна держава». Вони співвідносяться з такими процесами, як зародження, політи- зація, мобілізація й уніфікація націй. У такому сенсі це просто евристичні індикатори, вказівники історичних стадій націо- нального розвитку. Тоді як життєздатна теорія має насамперед пояснювати, як і чому постало національне питання. 4 Це правобережні губернії — К иївська, Подільська і Волинська; лівобереж- ні — Ч ернігівська, Полтавська і Харківська; південні — К атеринославська, Херсонська і Таврійська (північні, некримські повіти). У цій книзі для губерній Правобережжя та Лівобережжя також використовується назва північних, або Півночі. На північному сході Харківська губернія за осо- бливостями економічного розвитку була близькою як до п’яти інших пів- нічних губерній, здебільшого аграрних, так і до індустріального Півдня. Власне, індустріальними були губернії на південному сході України, але для простоти називатимемо їх південними, або Півднем. 5 У цьому виданні публікуються 1–3 та частина 4 розділу. — Прим. перекл. 7 Щоб висвітлити походження національного питання, я при- йняв та розширив концепцію поділу праці, яку використовував Карл Маркс. Він зауважував, що із розвитком капіталізму від- булися подальші поділ і спеціалізація людської праці: сільська та промислова, фізична та інтелектуальна, чоловіча та жіноча. Диференціація суспільної праці притаманна не тільки капіта- лізмові, вона є продуктом набагато довшої еволюції людства. Капіталістичний спосіб виробництва включив у себе поділ праці між містом і селом, інтелектом і мускулами, чоловіками і жін- ками, властивий більш раннім формаціям, та поглибив його. У Марксовому розумінні поділ праці був інфраструктурою класового суспільства, у той час як приватна власність — л ише юридичним вираженням та способом захисту поділу праці, ха- рактерним для капіталізму 6. Європейський соціал-демократич- ний рух успадкував ідеї Маркса, але мав тенденцію редукувати його концепцію класового суспільства до самого юридичного вираження, до взаємовідносин між власниками робітничої сили та власниками засобів виробництва. Власність слугувала загальним індикатором класової належності за капіталістич- ного ладу, але це мало давало для розуміння класової боротьби поза її економічним виміром. Такий підхід також не дозволяв осягнути протиріччя, що існували всередині самого робітничого класу, який розділяли професійні привілеї, засновані на місці проживання, освіті, ґендері. Яким чином усе це стосується національного питання? Роз- виток поділу праці не припинився з появою капіталізму. З кінця XIX ст. капіталізм як глобальна економічна система вибудову- вав міжнародний поділ праці. Економічно могутня метрополія втягувала в світовий ринок віддалені, периферійні суспільства, нав’язуючи їм специфічні економічні завдання 7. Траєкторія 6 Маркс К., Енгельс Ф. Фоєрбах (з «Німецької ідеології»). — Х . — К .: Державне видавництво України, 1930. — С . 72–76, 98–115, 121–124. 7 Маркс вивчав початковий етап цього процесу. «Створюється новий міжнародний поділ праці, що відповідає головним центрам машино- вої продукції, поділ, що перетворює певну частину земної кулі у країну 8 соціально-економічного розвитку окремих регіонів і народів світу визначалася часом, коли вони долучилися до світового ринку, місцевими ресурсами, придатними для експлуатації, та відносною силою державної влади, яка контролювала ці території. З огляду на різні історичні причини кордони периферійних держав рідко збігалися з кордонами компактних етнолінгвіс- тичних груп. Зазвичай держава охоплювала кілька таких груп. У рамках однієї держави вони втягувалися в процеси індустріа- лізації та урбанізації з різною швидкістю. Остання залежала від наявності в певному регіоні природних ресурсів, придатних для експлуатації, ступеня впливовості лідерів групи в центральних державних інституціях, від знання членами групи мови сучасної індустрії й адміністрації, поширеності серед них навичок і вмінь для роботи у промисловості, їхньої готовності асимілюватися у новій міській та індустріальній культурі. Через обмеженість ресурсів, необхідних для індустріалізації, вона відбувалася лише в окремих частинах країни. У будь-якому разі плодами індустрі- алізації користувалася етнолінгвістична група (або групи), що контролювала державну владу. Навіть якщо промисловість було розміщено поза її етнічними землями, через державні механізми панівна група централізувала та перерозподіляла на свою користь додатковий продукт, вироблений на всій території держави. Отже, поділ праці, встановлений у світовому масштабі між індустріальними країнами та країнами, що індустріалізувалися, відтворювався в межах останніх. Тут поділ праці залучав потен- ційні атрибути національної ідентичності (мова, культура, спіль- на територія тощо), і це впливало на здатність етнолінгвістичних груп до соціальної мобільності у класовій структурі країни, що індустріалізувалася, здатність забезпечити для себе міські, ін- телектуальні та «чоловічі» роди занять у модернізованій еконо- міці. Усередині держав відбувалася кристалізація поділу праці між націями — у же сформованими і такими, що зароджувалися. з перевагою хліборобської продукції» (Маркс К. Капітал: критика політич- ної економії / за ред. А. Річицького, В. Щербаненка. — Х арків: Державне видавництво України. — Т . 1. — С . 265). 9
The list of books you might like
