Урбанізація: південноукраїнський вимір (1861 - 1904 роки)

596 Pages·4.372 MB·Ukrainian

by  Константінова В.М.

Інститут української археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського НАН України — Запорізьке відділення
Запорізький національний університет
Бердянський державний педагогічний університет
Запорізьке наукове товариство iм. Я. Новицького

Вікторія КОНСТАНТІНОВА

Урбанізація:
південноукраїнський вимір
(1861 – 1904 роки)

Запорiжжя
АА Тандем
2010
2 Вікторія Константінова
ББК: 63.3(4Укр)-5
УДК: 94(477)―1861-1904‖

К 64

Рецензенти:
доктор історичних наук, професор О.А. Удод
доктор історичних наук, професор І.В. Довжук
доктор історичних наук, професор С.Г. Водотика

Науковий редактор: доктор історичних наук, професор А.В. Бойко

Рекомендовано до друку Вченою радою Запорізького національного
університету (Протокол № 3 від 30.11.2010).

Константінова В.М.
Урбанізація: південноукраїнський вимір (1861 – 1904 роки). —
Запоріжжя: АА Тандем, 2010. — 596 с.

ISBN 978-966-488-066-1

У монографії викладене авторське бачення та вирішення поставленої
наукової проблеми — урбанізації на теренах Південної України другої
половини ХІХ – початку ХХ ст. Урбанізація розглядається як процес
міської розбудови, зростання ролі міст і поширення міського образу
життя.
Опублікований емпіричний матеріал, теоретичні інтерпретації,
узагальнення та положення можуть бути корисними всім тим, хто
цікавиться історичною урбаністикою, минулим Російської імперії,
України та її південного регіону.
ББК: 63.3(4Укр)-5
УДК: 94(477)―1861-1904‖

 В.М. Константінова, 2010
 ПП ―АА Тандем‖, 2010
ISBN 978-966-488-066-1
Урбанізація: південноукраїнський вимір (1861 – 1904 роки) 3
Institute of Ukrainian Archeography and Primary Sources
Studying of M.S. Hrushevskyi (National Academy of Sciences of
Ukraine) — Zaporizhzhya branch
Zaporizhzhya National University
Berdyansk State Pedagogical University
Zaporizhzhya Scholarly Society of Y. Novyts’kyi

Victoria KONSTANTINOVA

Urbanization:
Southern Ukrainian Measuring
(1861 – 1904 years)

Zaporizhzhya
AA Tandem
2010
4 Вікторія Константінова

Konstantinova Victoria. Urbanization: Southern Ukrainian Measuring
(1861 – 1904 years). — Zaporizhzhya: AA Tandem, 2010. — 596 p.

It is published due to the decision of Zaporizhzhya National University’s
academic council (protocol № 3 from November 30, 2010)

The monograph is dedicated to urbanization in the South of Ukraine in the
second half of the ХІХ – the early ХХ century. Urbanization is scrutinized as a
process of urban development, growth of cities’ role, and diffusion of
urbanism as a way of life.
The research is addressed to wide auditory of readers — everybody, who is
interested in urban history, history of Russian empire, Ukraine, and it’s
Southern region.
Урбанізація: південноукраїнський вимір (1861 – 1904 роки) 5
ПЕРЕДМОВА
Однією з визначальних характеристик сучасного світу, в якій немов у
дзеркалі відображаються всі проблеми, прорахунки, але в той же час і
досягнення суспільства, є урбанізованість. Урбанізаційний перехід, який
відбувся на українських землях за часів радянської влади, став логічним
результатом попередніх етапів урбанізаційного процесу, і в той же час
знаменував початок якісно нового етапу ―міської історії‖, коли
домінування міст у політичній, адміністративній, культурній та інших
сферах буття доповнилось і в той же час закріпилося чисельним
переважанням городян над мешканцями сільської місцевості. І хоча з
моменту урбанізаційного переходу Україна зазнала багато в чому
кардинальних змін, урбанізація залишилась однією з домінант її
розвитку.
За таких умов неабиякої актуальності набуває звернення до минулих
етапів урбанізаційного процесу, під час яких формувалися витоки тієї
ролі, яку відіграють міста і міський образ життя в сучасній державі.
Необхідною передумовою для створення узагальнюючого
дослідження з історії урбанізаційних процесів в Україні є реконструкція
відповідних процесів на теренах її регіонів. Адже тривалий час в умовах
відсутності власної державності національна історія розвивалася саме як
історія регіонів.
Особливо актуальним є дослідження урбанізації на землях Південної
України1. Адже, з одного боку, саме тут знаходиться найбільш
урбанізована на сьогодні складова України — Донбас, саме на Півдні
зосереджено три з п’яти українських міст, чиє населення до 2010 р.
перевищувало мільйон осіб. З іншого боку, саме Південна Україна, згідно
зі вкоріненою історіографічною традицією, вважається регіоном, який не
має тривалої ―міської історії‖ і чи не всіма досягненнями на шляху
урбанізації зобов’язаний ―цивілізаторській місії‖ Російської імперії, а
згодом — і Радянського Союзу.
Тож поряд із пошуками коріння ―міської традиції‖ непересічного
значення набуває дослідження характеру, специфіки та конкретики
урбанізаційних процесів у регіоні за імперської доби. Причому чи не

1 Під терміном ―Південна Україна‖, ми, слідом за історіографічною традицією, розуміємо
перебуваючу нині в межах України територію трьох губерній — Катеринославської,
Таврійської і Херсонської в кордонах, що існували наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. На
сьогодні це територія Одеської, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської, Запорізької,
Дніпропетровської, Донецької областей, Автономної Республіки Крим і південної частини
Луганської області.
6 Вікторія Константінова
вирішальним для розуміння цих процесів є звернення до періоду, що
слідував за початком реформ Олександра ІІ — адже саме з цим часом
традиційно асоціюється поширення Україною модернізації, складовою
якої зазвичай і вважається урбанізація1. І саме стосовно цього часу в
―міській‖ історіографії наявний цілий комплекс лакун, фактографічних
помилок і кліше, що, будучи зумовлені використанням традиційного кола
джерел і тривалим домінуванням класового підходу, не давали змоги
побачити цілісну коректну картину урбанізації Південної України,
підміняючи її ―біографіями‖ окремих міст або ж висвітленням лише
окремих аспектів ―міської історії‖, часто — без бачення місця цих
аспектів у загальній логіці урбанізації.
Отож, потреба в ґрунтовному узагальнюючому дослідженні,
присвяченому саме урбанізаційним процесам у південноукраїнському
регіоні другої половини ХІХ – початку ХХ ст., давно назріла.
***
Предмет нашого дослідження, при наявності в історіографії
чисельних, часто суперечливих і взаємовиключаючих підходів до
розуміння сутності урбанізаційних процесів, спонукає зробити
відправною точкою визначеність із низкою понять, перш за все з самим
поняттям ―історична урбаністика‖. Тоді як в англомовній історіографії
загальновживаним і прийнятним аналогом поняття ―історична
урбаністика‖ є ―urban history‖ (дослівно — ―міська історія‖ або ―історія
міста (міст)‖), то в україномовному історіографічному просторі, на нашу
думку, поняття ―історична урбаністика‖ та ―історія міста (міст)‖ мають
розмежовуватись.
Зважаючи на те, що Ярослава Верменич намагається вмістити у своє
визначення чи не все, що так чи інакше стосується сфери дослідження
історичної урбаністики, а отже, і поняття самої урбанізації, є сенс
відштовхуватися саме від її формулювання, навівши його прямою мовою
і без купюр:
―Історична урбаністика — галузь соціогуманітарного знання, яка
вивчає історію міст, їх розміщення, історію міського господарства,
самоврядування, принципи містобудування тощо; пропонує

1 Конкретніше ми плануємо звернутися до періоду від проголошення Маніфесту 19 лютого
1861 р. до кінця 1904 р. Нижня межа пов’язана із початком ―великих реформ‖, які, суттєво
вплинувши чи не на всі аспекти життя південноукраїнського ―міського простору‖,
знаменували новий етап у його розвитку вже самою емансипацією селянства, міграція якого
до міст стала потужним фактором урбанізації. Верхньою межею визначений канун першої
російської революції, в ході якої міське життя Півдня, як і Російської імперії в цілому,
зазнало важливих змін, пов’язаних із потужним соціальним вибухом і формуванням нових
суспільно-політичних реалій.
Урбанізація: південноукраїнський вимір (1861 – 1904 роки) 7
класифікаційні критерії, які створюють науковий фундамент для
віднесення того або іншого населеного пункту до категорії міст і для
поділу міст на певні категорії. Сучасна урбаністика іде й далі,
досліджуючи урбанізацію як історичний процес підвищення ролі міста у
розвитку суспільства — процес, що викликає зміни у соціальній і
демографічній структурі суспільства, культурі, способі життя, психології,
а також концентрацію форм спілкування. У фокусі уваги тут перебуває
увесь спектр проблем, що стосуються міського способу життя — від
дослідження закономірностей переходу від традиційних
(доіндустріальних) до урбаністичних (індустріальних і
постіндустріальних) форм міського життя до вивчення різних типів
міських культур, простеження еволюції соціокультурної стратифікації
―міського простору‖, систем управління містами і міського
самоврядування, специфічності міської ментальності. В ідеалі історична
урбаністика прагне до аналізу міста в його цілісності — як специфічного
соціокультурного феномена із власними фазами розвитку, в широкому
політичному й ідеологічному контексті. На практиці ж увага фокусується
переважно навколо з’ясування неповторних рис окремих міст, які
викристалізувалися в процесі їхньої тривалої чи короткої історії, та
формування системи урбанізаційних атрибутів — від фортифікаційних і
культово-релігійних до соціальних і архітектурно-планувальних‖1.
При всій претензії на ―всеосяжність‖, наведеному формулюванню, на
наш погляд, бракує акцентування уваги на одній принципово важливій
складовій, яка якщо там і присутня, то у вельми розмитій формі. Йдеться
про поширення міського образу (способу) життя на сільську місцевість.
Адже у формулюванні Ярослави Верменич сама згадка про сільську
місцевість як про ―сферу інтересів‖ історичної урбаністики відсутня.
Причому вбачаємо в цьому аж ніяк не неуважність дослідниці, але
віддзеркалення концептуального розмежування історії міста і села, яке
досить недвозначно відображено і в самій назві цитованої статті (―Історія
міст і сіл як дослідницький об’єкт‖), і в тезі про оформлення історії села в
окремий науковий напрям.
У нашому розумінні поширення міського образу життя на ―неміську‖
територію не має залишатися поза межами дослідження з історії
урбанізації, а отже, при розгляді заявленої проблематики ми не будемо
обмежуватися виключно містами чи навіть ―міськими поселеннями‖.
Додатковим важливим аргументом на користь такого підходу є

1 Історія міст і сіл як дослідницький об’єкт [Електронний ресурс] / Верменич Ярослава //
Український видавничий портал. — Режим доступу до статті: http://who-is-
who.com.ua/istoriya-mist-i-sil.html
8 Вікторія Константінова
невизначеність із самим поняттям міста як у період, що досліджується,
так і в сучасній історіографії (докладніше про це мова піде при розгляді
типології міських поселень). Між іншим, у цьому ж контексті
концептуальне значення для нас має винесення в заголовок монографії
саме урбанізації, а не ―історії міст‖, оскільки це дає можливість не
обмежуватись якимись окремими критеріями типології міст і не
проігнорувати поширення міського образу життя в населених пунктах
різних типів.
Наша позиція певною мірою збігається з позицією Теодора
Хершберга, коли той писав, що місто повинно вивчатися скоріше як
процес, ніж як місце, і дослідник має вийти за ―незв’язані між собою
шматки урбаністичного досвіду‖1. При наявності в історіографії
надзвичайно широкого спектра поглядів на ―обумовленість історії‖, на
роль у цьому закономірностей, тенденцій, вільної волі людини,
випадковостей тощо, а отже, і на саму можливість розглядати історію
саме як процес, ми поділяємо підхід одного з чільних російських
урбаністів О.С. Сенявського. Він, стоячи на ―історицистських‖ позиціях,
розуміє під історичним процесом весь комплекс реальних суспільних
змін в єдності закономірного і випадкового, внутрішнього і зовнішнього;
при цьому заперечуються телеологічне трактування історичного процесу,
наявність у нього ―мети‖, ототожнення його з прогресом, який
передбачає аксіологічну, ціннісну, явно позитивну оцінку якісних змін
―по висхідній‖ 2.
Неприпустимість знаку рівняння між історичним процесом і
прогресом є важливою відправною точкою при формулюванні нашого
розуміння теорії модернізації, яку ми плануємо широко застосовувати
при аналізі урбанізаційних процесів на півдні України. Адже в розумінні
багатьох сучасних істориків (передусім — російських) використання
теорії модернізації є рівнозначним згоді з телеологічністю історичного
процесу, з його спрямованістю на ―універсальний зразок, модель
загального прогресу‖, з поглядом на історичний процес як на ―лінійний
розвиток від нижчого до вищого, де вершина — західна демократія‖3, а
сама модернізація — ―завершальний етап еволюції всіх суспільств‖4.

1 Hershberg Theodore. The New Urban History: Toward an Interdisciplinary History of the City //
Journal of Urban History. — № 5. — 1978, November. — Pр. 32-33.
2 Сенявский А.С. Урбанизация России в ХХ веке: Роль в историческом процессе /
А.С. Сенявский; Ин-т рос. истории. — М.: Наука, 2003. — С. 23-26.
3 Цит. за: Сенявский А.С. Урбанизация России в ХХ веке... — С. 30.
4 Цит. за: Ковалев А. Модернизация как эволюция типов организации // Социологическое
обозрение — Т. 2. — № 3. — 2002. — С. 69.
Урбанізація: південноукраїнський вимір (1861 – 1904 роки) 9
Модернізація ототожнюється з ―вестернізацією‖, ―американізацією‖.
Цілком зрозуміло, що на пострадянському просторі такі спрощені, а то й
перекручені трактування теорії модернізації широко використовуються в
першу чергу її критиками, які відстоюють ідеї ―унікальності російського
шляху‖, ―рівновеликість‖ Росії і ―західної цивілізації‖. Втім, ми, слідом за
Наталією Яковенко, схиляємося до розуміння під поняттям
―модернізація‖ ―успішної метафори‖, моделі описування/пояснення
минулого, стрижнем якої є синтезування останнього ―в певну цілісність
на підставі низки усталених ознак трансформації традиційних суспільств
у ―модерні‖, індустріяльні‖, причому одним із засадничих критеріїв
модернізаційних процесів є саме урбанізація1. У цьому контексті
доцільно звернутися, зокрема, до ―чотирьох головних елементів процесів
модернізації‖ (у формулюванні німецьких науковців) — диференціації
соціальних структур; раціоналізації і секуляризації людського життя,
індивідуалізації особистості та її ідентичності, одомашнення природного
середовища2. При цьому, як і Райнер Лінднер, ми далекі від бачення
модернізації Російської імперії в цілому і Південної України зокрема як
лінійного і тотального процесу3.
Ми цілком свідомі тих обмеженостей теорії модернізації, на які
вказували Пітер Гетрелл, Девід Мейсі та Грегорі Фріз, критикуючи книгу
Б.М. Миронова ―Соціальна історія Росії періоду імперії (XVIII –
початок ХХ ст.)‖. Ці західні ―гранди‖ соціальної історії, визнаючи, що
модернізація як модель сприяє приверненню уваги до ключових аспектів
розвитку, зазначили, що як схематична форма представлення минулого
вона ―не залишає місця для тих форм соціальної поведінки та організації
людей, які не перетинаються з даною схемою і є за визначенням
відсталими‖, а тому книга Миронова має тенденцію мінімізувати
своєрідність дореволюційної Росії, приділяє мало уваги маргінальним
соціальним групам4. Втім, звернення до теорії модернізації зовсім не
обов’язково має апріорно передбачати наявність у роботі зазначеної
―однобокості‖ і мінімізації звернення до своєрідності (специфіки). До
того ж, нашу роботу можна розцінювати і як своєрідний варіант відповіді
на питання, сформульоване все тими ж Пітером Гетреллом, Девідом

1 Яковенко Н. Вступ до історії. — К.: Критика, 2007. — С. 272, 274.
2 Див.: Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні, 1860-1914 рр. (Індустріалізація і
соціальна комунікація на Півдні Російської імперії) / За ред. О.М. Доніка. — Київ-Донецьк:
ТОВ ―ВПП ―Промінь‖‖, 2008. — С. 14-15.
3 Див.: Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні, 1860-1914 рр... — С. 14.
4 Гетрелл Питер, Мэйси Дэвид, Фриз Грегори. Социальная история как метаистория //
Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII – начало ХХ в.): В
2 т. — 3-е изд. испр., доп. — Т. І. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2003. — С. V-VI.
10 Вікторія Константінова
Мейсі та Грегорі Фрізом: ―Було б... цікаво знати, як буде виглядати
російська модернізація, якщо її вивчати з точки зору неросійських
меншин — від периферії, а не від центру‖1.
Між іншим, допомогти ―згладити‖ ―однобокість‖ теорії модернізації
може реалізація пропозиції ще одного учасника дискусії навколо книги
Б.М. Миронова, І.В. Побережнікова2. Йдеться про застосування теорії
дифузії при вивченні модернізації в Російській імперії. Згідно з нею,
західні моделі, інституції та цінності використовувались як зразки, але на
практиці відбувалася не заміна старих (традиційних) моделей, інституцій
та цінностей новими (модерними), а складна взаємодія перших із
другими, що призводила до їх трансформацій, а отже, в результаті
модерні новації на теренах імперії вже не були простою калькою
―західних зразків‖3.
У ключі теорії модернізації варто згадати про Фернана Броделя та
його послідовників, які розглядали історію як багаторівневу,
―ешолоновану‖, основними рівнями (―пластами‖) якої виступають
―структури довгої тривалості‖, ―кон’юнктури‖ і ―факти‖. Адже під
―структурами довгої тривалості‖ можна розуміти саме ті ―пласти‖ в
історії міст, які залишалися традиційними, майже незмінними, тоді як
―кон’юнктури‖, будучи рухливими, зазнавали модернізації.
При цьому важливо, що і сам Бродель розумів схематичність даної
концепції, спрощення нею історичної дійсності, в якій, на його ж думку,
можна виділити десятки, сотні різних пластів, які, як у річці, не всі
рухаються з однаковою швидкістю4.
Прикладаючи зазначений підхід до нашої проблематики, можна
побачити, що суспільство одночасно жило принаймні в кількох основних
часових вимірах. У той час як одні пласти рухалися досить швидко

1 Гетрелл Питер, Мэйси Дэвид, Фриз Грегори. Социальная история как метаистория… —
С. VI.
2 Побережников И.В. Модернизационная перспектива: Теоретико-методологические и
дисциплинарные подходы // Третьи Уральские историко-педагогические чтения. —
Екатеринбург, 1999. — С. 16-25; Побережников И.В. Дилеммы теории модернизации //
Третьи Татищевские чтения. — Екатеринбург, 2000. — С. 6-15; Побережников И.В.
Модернизация: Определение понятия, параметры и критерии // Историческая наука и
историческое образование на рубеже ХХ – ХХІ столетий. Четвертые Всероссийские
историко-педагогические чтения. — Екатеринбург, 2000. — С. 105-121.
3 Дискуссия вокруг ―Социальной истории России периода империи‖ // Миронов Б.Н.
Социальная история России периода империи (XVIII – начало ХХ в.): В 2 т. — 3-е изд.
испр., доп. — Т. І. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2003. — С. XXXV.
4 Див., зокрема: Бродель Ф. Структуры повседневности: возможное и невозможное. — Т. 1:
Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV-XVIII вв. — М.: Прогресс,
1986. — С. 15-20.