Українська література. 10 клас

528 Pages·15.964 MB·Ukrainian

by  Хропко П.

ПЕТРО ХРОПКО
Українська
ПІДРУЧНИК ДЛЯ 10 КЛАСУ
СЕРЕДНІХ ШКІЛ, ЛІЦЕЇВ, ГІМНАЗІЙ
ТА КОЛЕДЖІВ
Затверджено Міністерством освіти
України
3-те видання
КИЇВ
«ОСВІТА»
1998
ББК 83.34УКР.Я721
Х94
Затверджено Міністерством освіти України
(Протокол № 3/2-18 рішення Колегії МО України від 26 лютого 1997 р.)
Навчальне видання
ХРОПКО ПЕТРО ПАНАСОВИЧ
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Підручник для 10 класу
середніх шкіл, ліцеїв, гімназій та коледжів
Затверджено Міністерством освіти України
3-тє видання
Завідуюча редакцією мови, літератури та історії Н. В. Заблоцька. Редактор С. С. Литвин.
Художній редактор В. О. Любавін. Технічний редактор М. С.Губар. Коректори: А. В. Лопата,
А. І. Сергіенко, Л. О. Волинська.
Підписано до друку 23.07.97. Формат 84X108/32. Папір офс, Гарнітура шкільна. Друк високий.
Умови, друк. арк. 27,72. Умови, фарбо-відб. 28,14. Обл.-вид. арк. 29,33. Тираж 400 000 прим.
С4Ій а-Д 300 001 — 400 000 прим.).
ВИД* № 036354. Зом. № 8-45.
Видавництво «Освіта», 254053, Київ, Ю. Коцюбинського, 5.
Свідоцтво № 22858060 від 28.10.94.
Набір та верстка СМП «АВЕРС», 254214, Київ, пр. Оболоиськнй, 36.
Віддруковано з оригіиал-макета
на книжковій фабриці ім. М. В. Фрунзе.
310057, Харків, Донець-Захаржевського, 6/8.
Хропко Петро
Х94 Українська література: ІІідрз^ч. для 10 кл. се­
реди. шк., ліцеїв, гімназій, коледжів.— 3-те вид.—
К.: Освіта, 1998.— 528 е.
І8ВМ 966-04-0011-Х.
ББК 83.34УКР.Я721
© П. П. Хропко, 1997
© К. Б. Мовчзн, В. В. Чупрннін, художнє
І8ВМ 966-04-0011-Х
оформлення, 1997
ЮНІ ДРУЗІ!
У дев’ятому класі ви розпочали вивчення історичних
шляхів розвитку рідного художнього слова впродовж ос­
таннього тисячоліття. Ви вже знаєте, що українська лі­
тература завжди була пов’язана з життям і соціальними
та національними визвольними змаганнями народу, вико­
нувала активну громадянську функцію в цій боротьбі.
На основі давнього письменства сформувалася нова лі­
тература, представлена іменами багатьох талановитих пи­
сьменників XIX ст. З творчістю Івана Котляревського,
Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Панте­
леймона Куліша, Марка Вовчка, Юрія Федьковича ви вже
ознайомилися і знаєте, що вона стала могутнім імпульсом
до подальшого розвитку нашого слова.
У десятому класі ви будете вивчати літературне життя
останнього тридцятиріччя XIX ст. і перейдете до студію­
вання новітнього українського письменства, розвиток яко­
го припадає на XX ст. Це складні часи в житті україн­
ського народу і його культури. Наше слово переслідува­
лося і заборонялося російським царизмом. До нього на­
сторожено ставилися більшовики, які, прикриваючись
гаслами інтернаціоналізму, проводили ту ж імперську по­
літику.
Проте українські письменники, долаючи імперські за­
борони, намагалися доносити світові правду про великий
європейський народ. Вагомий внесок у всесвітню скарбни­
цю художнього слова зробили Панас Мирний, Іван Фран-
ко, Борис Грінченко, Михайло Старицький, Михайло Ко­
цюбинський, Леся Українка, Василь Стефаник, Володимир
Винниченко, Максим Рильський, Павло Тичина.
Щоб відчути багатство і красу немеркнучих духовних
цінностей, втілених письменниками у формі словесного
мистецтва, необхідно щодня спілкуватися з книжкою.
Тільки уважне прочитання твору, студіювання підру­
чника й рекомендованих літературознавчих праць допо­
можуть вам осмислити його художньо-естетичний, пізна­
вальний і виховний потенціал, відчути неповторність ін­
дивідуального стилю письменника.
З
Оскільки кожна національна література так та інакше
©зв'язана з розвитком письменства інших народів, бажано
зіставляти її явища зі спорідненими тематично та есте­
тично творами зарубіжних літератур. Так з’явиться мо­
жливість відчути й те спільне, що єднає літературне життя
різних народів, і те самобутнє, що властиве рідному пи­
сьменству. До того ж, такий підхід дає змогу конкретніше
побачити органічне єднання загальнолюдського і націо­
нального у визначних художніх творах.
Літературний процес завжди є виявом мистецького
життя епохи. Тому підручник також орієнтує вас на ви­
вчення літературної спадщини минулого в контексті роз­
витку інших видів мистецтва, зокрема театру, музики,
малярства, адже для них дуже часто твори письменства
ставали головною, фундаментальною основою. Крім того,
на кожному етапі суспільного розвитку література, як і
все мистецтво, наснажувалася новими естетичними віян­
нями, що й характеризувало цільність духовного життя
нації.
Сподіваємося, що ви візьмете у довгу життєву мандрі­
вку все краще, створене письменниками-класиками. З ци­
ми духовними цінностями буде Легше жити, долати труд­
нощі, що траплятимуться на вашому життєвому шляху.
Гарантом вашої літературної освіти, її постійного роз­
ширення і збагачення є прийнята 28 червня 1996 р. Кон­
ституція України, яка забезпечує консолідацію та духов­
ний розвиток українського народу, його історичної свідо­
мості, традицій і культури на державному рівні.
Щ ж грж 'ь. ПЄОШ&
ж
о
(Іітерщурннії
процес
уо • -х років
ЮХ_ століттр
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
У МИСТЕЦЬКОМУ КОНТЕКСТІ
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров’ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
Іван Франко
Вся наша надія — в нас, вся сила — в
народі!
Михайло Грушевський
ЖИТТЯ І ЛІТЕРАТУРА
Український народ в XIX ст. перебував у колоніальній
залежності від двох найреакційніших імперій — Росій­
ської й Австро-Угорської. Українці, роз’ єднані кордонами
цих чужих і ворожих нащій ментальності монархій, заз­
навали невимовних фізичних і моральних страждань. Ко­
лоніальний гніт гальмував духовний поступ нації, стри­
мував культурно-мистецькі процеси.
Кардинальні зрушення у громадській думці почали
відбуватися після скасування кріпацтва та проведення в
Росії земської, судової, освітньої та інших реформ. Про­
гресивно настроєна інтелігенція стала основною силою
народницького руху, однак селяни залишилися байдужи­
ми до гасел різночинців. Більшу користь приносить реа­
лізація культурницьких програм українських громад. Зо­
крема, створений у 1873 р. Південно-Західний відділ Ро­
сійського географічного товариства, в якому активно пра­
цювали історики Олександр Лазаревський, Михайло
Драгоманов, мовознавець Павло Житецький, композитор
Микола Лисенко, письменник і театральний діяч Михайло
Старицький, зібрав і під керівництвом народознавця Павла
Чубинського видав сім томів величезного за обсягом фоль­
клорно-етнографічного матеріалу.
Пожвавлення громадського, наукового і культурно-ос­
вітнього життя відбивається у творчості Івана Нечуя-Ле-
вицького, Панаса Мирного, Олександра Кониського, Олени
Пчілки, Михайла Старицького, з якої поставали картини
переслідувань української інтелігенції, ворожого ставлен­
ня урядовців -шовіністів, зденаціоналізованого панства і
в
чиновництва до найневинніших виявів української духов­
ності. Емський указ царя 1876 р. та урядова інструкція
1881 р. забороняють видання українських книжок, навіть
ввезення їх з-за кордону. Багатьох українських діячів
було заарештовано і вислано на Північ.
Львів стає центром української наукової й культурно-
освітньої діяльності. Тут починає удіяти з 1868 р. товари­
ство \« Просвіта», з 1875 р.А- ІЛітературне товариство ім.
Шевченка^ у містах, містечках і селах Галичини органі­
зовуються бібліотеки, читальні, драматичні та музично-
хорові гуртки. В Західній Україні видаються газети, жур­
нали, календарі, популярні брошури#>Народовські журнали
«Правда» (1867 — 1898), «Зоря» (1880 — 1897) та газета
«Діло» (1880 — 1939) стали трибуною всієї української
літератури, сприяли розвитку критики та публіцистики.
Іван Франко та Михайло Павлик етали організаторами
радикальної журналістики: за їхньої найактивнішої під­
тримки виходять\часопис «Громадський друг», збірники
«Дзвін», «Молот», журнали «Світ», «Житє і слово».|Ми­
хайло Драгоманов видає в Женеві п’ять випусків збірника
«Громада» (1878 — 188,2) та два номери журналу під
такою ж назвою (1880, 1881).
У Східній Україні вдалося отримати дозвіл тільки на
видання кількох альманахів. Серед них — «Луна» (1881),
«Рада» (1883, 1884), «Нива» (1885), «Степ» (1886),
«Складка» (1887, 1893, 1896, 1897). Твори українських
письменників з’являлися також у науковому журналі «Ки-
евская старина» (1882—1906).
У таких несприятливих умовах доводилося існувати
українській літературі цього тридцятиріччя. При цьому
не забуваймо: відсутність державності зумовила денаціо­
налізацію вищих верств українського суспільства, що не­
гативно позначилося й на письменстві. «Література не­
повної нації», за висловом Дмитра Чижевського, змушена
була орієнтуватися головним чином на селянство як носія
української мови. Отож не дивно, що письменники опра­
цьовували насамперед селянську тему.
Така змістова специфіка української літератури, з ін­
шого боку, сприяла зміцненню в ній демократичних засад,
виділяла її серед інших європейських літератур XIX ст.
За спостереженням Дмитра Наливайка, для українського
письменства селянство було «не просто предметом співчу­
тливого зображення, але і його адресатом, його основною
соціально-культурною базою». У цьому зв’язку літератори
мимоволі дивилися на життя очима селянства, оцінювали
7
його з позицій усталених упродовж віків морально-етич­
них норм» моделювали дійсність за допомогою уснопоети­
чної образності.
Звичайно, такий аспект художнього змалювання» така
вимушена орієнтація не сприяли охопленню всіх сторін
дійсності. Тому письменники, долаючи заборони властей
і цензурні переслідування, постійно намагалися здійсню­
вати прориви і в інші сфери суспільного життя, порушу­
вати проблеми, що торкалися місця і ролі в ньому інте­
лігенції, робітництва, чиновництва, духівництва. Подо­
лання імперських бар’єрів вимагало від літераторів не­
імовірних зусиль. І все ж наше письменство, натхнеш
високою національною ідеєю, знаходило нові сили, щоб
вірно служити справі соціального і національного визво­
лення рідкого народу. В похмурі» гнітючі роки колоні­
ального пригнічення українців насамперед література під­
гримувала світло високих сподівань на краще майбутнє.
ВЕРШИННІ ДОСЯГНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ
Продовжуючи традиції епічної творчості Григорія Кві-
тки-Оенов’яненка, Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Пан­
телеймона Куліша, Олекси Стороженка, українські про­
заїки 70 — 90-х років XIX ст. збагатили літературу і в
ідейно-тематичному, і в жанровому та стильовому плані.
Як і в попередні періоди розвитку нової української
літератури — дошевченківський і шевченківський, цен­
тральною темою прози залишається селянська. Це зумо­
влювалося кількома факторами. По-перше, тема життя і
нобуту хлібороба, його праці на землі — одна з найдав­
ніших у всесвітній культурі. Її корені знайдемо ще у
найдавніших міфах, усній поезії всіх народів. Це й не
дивно, адже перші кроки людини пов'язані з освоєнням
світу, пізнанням природи-годувальниці. По-друге, селян­
ська цивілізація не тільки найстародавніша, найдовгові-
чніша, а й найпоетичніша. Ці її характерні прикмети особ­
ливо притаманні українському селянству, його високій ду­
ховності, неповторній ментальності, що засвідчив наш фоль­
клор. Селянство і в XIX ст. залишалося основою української
нації, що викликало неослабний інтерес митців до його
життя, етики, моралі, мрій і сподівань. По-третє, царські
власті забороною писати про соціальні верстви, які не
спілкуються українською мовою (наприклад, про інтелі­
генцію, службовців, військових), змушували письменни­
ків постійно звертатися до селянської теми.
8
Звісно, в цьому позитивним було те, що українські
митці постійно шукали нові грані теми, обновляли її. Іван
Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Олександр Кониський,
Іван Франко, Борис Грінченко показували не тільки за-
кріпачєне, а й пореформене українське село, пролетари-
зацію седянства. Промовистим прикладом можуть служи­
ти оповідання і повісті Івана Франка з циклу «Борислав»,
оповідання Бориса Грінченка з шахтарського побуту.
У сферу художніх спостережень письменників посту­
пово входить життя інших соціальних груп — міщанства,
чиновництва, вчительства, офіцерства. Життя цих верств
було легше висвітлювати західноукраїнським белетристам,
де не було офіційних заборон щодо таких тем. Отже, там
з’являються повісті Івана Франка «Для домашнього ог­
нища», «Основи суспільності», «Лель і Поладь», Михайла
Павлика «Пропащий чоловік», Євгенії Ярошинської «Пе­
рекинчики», оповідання Наталії Кобринської. Життя ду­
хівництва та дрібної шляхти змальовується в повістях
Івана Нечуя-Левицького «Причепа» та «Старосвітські ба­
тюшки та матушки».
Іван Франко осуджує антинародну суть тих освічених
за народний кошт урядовців, які, підлабузнюючись до
властей, догоджаючи сильним експлуататорського суспіль­
ства, дбали тільки про власну кишеню («Рутенці», «Сви­
ня», «Опозиція»). Східноукраїнські прозаїки намагаються
створити позитивний образ молодого інтелігента («Хмари»
Івана Нечуя-Левицького, «Семен Жук і його родичі»,
«Юрій Горовенко» Олександра Кониського, «Сонячний
промінь», «На розпутті» Бориса Грінченка). Разом з тим
з їхніх творів правдиво поставали і ситуації, пов’язані з
крахом світлих ідеалів культурників.
Українська проза збагачується жанрово. Поряд з опо­
віданням, до якого звертаються Іван Нечуй-Левицький
(цикл «Баба Параска та баба Палажка»), Олександр Кони­
ський («Народна педагогія»), Іван Франко («Задля праз-
кика»), Борис Грінченко («Екзамен», «Одівся»), з’являєть­
ся новела з її стрімкими, часто несподіваними сюжетними
поворотами («Лови» Панаса Мирного, «Липа на межі»
Євгенії Ярошинської, «Самітна нива» Тимофія Бордуля-
ка), народжується поезія в прозі («Морське серце», «Хви­
ля» Дніпрової Чайки).
Жанрові різновиди характеризують повість. Тільки в
творчості Івана Нечуя-Левицького виділяються повісті ро­
динно-побутова («Кайдашзва сім’я») і соціально-побутова
(«Бурлачка»). З’являються повісті ідеологічно-проблемні
9
(«Лихі люди» Панаса Мирного, «Сонячний промінь» Бо­
риса Грінченка, «Юрій Горовенко» Олександра Конисько-
го), публіцистичні («Юрко Куликів» Михайла Павлика).
Іван Франко на історичному матеріалі пише повість «Захар
Беркут» з виразними ознаками соціальної утопії.
На якісно вищий рівень підноситься романна проза.
Серед творів цього епічного виду — написаний раніше,
але опублікований майже через чверть століття соціальний
роман Анатолія Свидницького «Люборацькі», що переріс
жанрові рамки сімейної хроніки. Панас Мирний при до­
помозі брата Івана Білика започаткував жанр українського
соціально-психологічного роману («Хіба ревуть воли, як
ясла повні?»), підніс його своєю «Повією» на ще вищий
рівень органічним синтезом художнього дослідження рі­
зних сторін дійсності з проникливим аналізом внутріш­
нього світу людини. Відповіддю на актуальні вимоги жит­
тя став проблемно-ідеологічний роман («Хмари», «Над
Чорним морем» Івана Нечуя-Левицького, «Лель і Полель»
Івана Франка).
Збагачується, вдосконалюється форма компонування
життєвого матеріалу в, епічних творах. Замість широко
розповсюдженої раніше оповіді, тобто зображення від пер­
шої особи (Григорій Квітка-Основ ’яненко, Марко Вовчок),
тепер домінує розповідь, густонасичена такими драмати­
чними елементами, як внутрішній монолог, діалог, полілог
(Пантелеймон Куліш, Панас Мирний). Розповідь, тобто
об’єктивізована манера викладу зображуваного, викладу
від третьої особи, давала змогу запроваджувати у твір
широкі описи — портретні, пейзажні, інтер’єрні, що спри­
яло панорамному показу дійсності («Микола Джеря» Івана
Нечуя-Левицького, «Серед темної ночі» і «Під тихими
вербами» Бориса Грінченка, «За водою» Панаса Мирного).
Впадає в око прагнення прозаїків психологічно вмотиво­
вувати поведінку персонажів, розкривати внутрішні ім­
пульси їхніх вчинків («Дві московки», «Бурлачка» Івана
Нечуя-Левицького, «Дзвоник», «Покупка» Бориса Грін­
ченка, повісті й романи Панаса Мирного).
ХУДОЖНІЙ СВІТ ПОЕЗІЇ
Плеяда самобутніх талантів (Іван Франко, Пантелеймон
Куліш; Михайло Старицький, Борис Грінченко, Яків Що-
голів, Іван Манжура, Павло Грабовський) визначає шляхи
розвитку української поезії 70 — 90-х років XIX ст.
Збірка Івана Франка «З вершин і низин» (1887) стала
10