Документальна спадщина Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві XVI-XVIII ст. з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

2011·7.4 MB·Ukrainian

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ
імені В.І. ВЕРНАДСЬКОГО
ІНСТИТУТ РУКОПИСУ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ
ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА
імені М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

ДОКУМЕНТАЛЬНА СПАДЩИНА
СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО
МОНАСТИРЯ У КИЄВІ ХVІ–ХVІІІ СТ.

З ФОНДІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ
УКРАЇНИ ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

ЗБІРНИК ДОКУМЕНТІВ

Автори-укладачі:
Ю.А. Мицик, С.В. Сохань, Т.В. Міцан,
І.Л. Синяк, Я.В. Затилюк

Київ 2011
ББК 63.3УКР
УДК 348. 328. 3 (477)
Д63

Документальна спадщина Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві
ХVІ–ХVІІІ ст. з фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Зб. док.
[Текст] / Автори-укладачі: Ю.А. Мицик, С.В. Сохань, Т.В. Міцан, І.Л. Синяк,
Я.В. Затилюк; Нац. акад. наук України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Ін-т
укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. – К., 2011. – 559 с.: 31 іл.

У виданні представлена публікація 318 актових документів XVI–XVIII ст.
з унікальної збірки “книги-архіву” Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря
у Києві, що нині зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України
імені В.І. Вернадського.
Серед документів – королівські привілеї, універсали, листування гетьманів та
полковників, судові позови, скарги, купчі записи, тестаменти та інші актові документи.
Вони містять різноманітний матеріал з історії церкви, Свято-Михайлівського
Золотоверхого монастиря, Свято-Троїцького Красногірського Чорнуського монастиря,
розкривають стан та процес розвитку монастирського землеволодіння в Україні, а також
подають біографічні відомості про видатних українських діячів, розкривають різні
аспекти суспільного життя того часу.
Збірник документів побудовано за предметно-хронологічним принципом, містить
іменний та географічний покажчики, коментарі, додатки, словник застарілих слів, списки
скорочень та ілюстрацій, перелік документів. Переважна більшість документів
публікується вперше.
Видання розраховане на істориків, філологів, правознавців, культурологів,
краєзнавців, а також широке коло всіх, хто цікавиться історією України.

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ
О.С. Онищенко, Л.А. Дубровіна, П.С. Сохань, В.Ю. Омельчук,
Г.І. Ковальчук, О.О. Маврін, Н.М. Зубкова

Автори-укладачі:
Ю.А. Мицик, С.В. Сохань, Т.В. Міцан,
І.Л. Синяк, Я.В. Затилюк

Рецензенти
С.Г. Кулешов, д-р іст. наук, професор
В.О. Щербак, д-р іст. наук, професор

Затверджено до друку Вченою радою
Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

За сприяння Фонду Катедр Українознавства (США)

© Автори статей та укладачі, 2011
© Національна бібліотека України
імені В.І. Вернадського, 2011
© Інститут археографії та джерелознавства
ISBN 978-966-02-6328-4 імені М.С. Грушевського, 2011
ЗМІСТ

Вступне слово. Мицик Ю.А. ……………………………………….. 5

Вступна стаття. Документальна спадщина Свято-
Михайлівського Золотоверхого монастиря з фондів
Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені
В.І. Вернадського: історико-джерелознавчий аналіз.
Сохань С.В. ……………………………………………………………. 21

Документи ……….…………………………………………………... 33
Додатки ………………………………………………………... 406
Ілюстрації ……………………………………………..………………. 409

Науково-довідковий апарат
Коментарі ………………………………………………… 445
Словник застарілих слів ………………………………... 468
Іменний покажчик ………………………………………. 471
Географічний покажчик ………………………………… 504
Покажчик інституцій …………………………………… 518
Список скорочень літератури та назв установ ………… 521
Список скорочень ………………………………………. 523
Список скорочень під титлом ………………………….. 525
Перелік опублікованих документів ……………………. 526
Список ілюстрацій …………………………………………….. 557

ВСТУПНЕ СЛОВО

У 2008 р. виповнилось 900 років знаменитому українському
православному Свято-Михайлівському Золотоверхому монастиреві в Києві.
У 1108 р., як свідчить Київський літопис, великий князь київський Михаїл-
Святополк Ізяславич збудував кам’яну церкву, що й поклало початок
монастиреві. Однак обитель є, очевидно, ще старішою, адже давні перекази,
зафіксовані “Кройнікою” (1672–1673 рр.) ігумена даної обителі ієромонаха
Феодосія Софоновича, відносять зведення дерев’яного монастирського храму ще
до часів хрещення Русі князем Володимиром Святим у 988 р.1 Отже, ймовірно,
що Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир є давнішим, ніж Києво-
Печерська лавра.
Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир був одним
з найпотужніших центрів православ’я в Україні і поза її межами, з ним пов’язані
імена багатьох видатних церковних і культурних діячів (св. Йов Борецький,
Філофей Кизаревич, Йосиф Кононович-Горбацький, Феодосій Василевич-
Баєвський, Феодосій Софонович, Варлаам Ясинський, Іриней Фальковський
та ін.). Історія цієї обителі привертала до себе увагу ще літописців, а у другій
половині ХІХ ст. з’явилися перші узагальнюючі наукові праці, присвячені їй2.
Жовтнева революція 1917 р. і прихід до влади більшовиків перервали цю
традицію. Тяжкі репресії проти Церкви, вчинені безбожницькою владою, не
оминули й знаменитої обителі. Незважаючи на протести української
громадськості, монастир було підірвано у 1934 р., а унікальні фрески та мозаїки –
майже повністю знищено (деякі із вцілілих зберігаються у Софійському соборі,
деякі були вивезені до Москви, де перебувають і досі). Лише з відродженням
незалежної Української держави відроджується й Свято-Михайлівський
Золотоверхий монастир, а його історія знову привертає до себе увагу науковців3.
Водночас все гостріше відчувається брак джерел, і це є суттєвою перешкодою на
шляху пізнання минулого славетної православної обителі. Для того, щоб
заповнити, принаймні частково, цю прикру прогалину, упорядники даного
видання вирішили опублікувати у повному складі монастирську книгу копій
документів ХVІ–ХVІІІ ст., створену у 40-х роках ХVІІІ ст.

1 Софонович Ф. Кройника з літописцов стародавніх. – К., 1992. – С. 82.
2 Голованский Е. Киево-Златоверхо-Михайловский первоклассный монастырь и его скит
Феофания. – К., 1878. Саме тут на с. 84–98 подано детальний перелік маєтностей Свято-
Михайлівського монастиря. Див. також: Петровский С. Златоверхо-Михайловский
монастирь в Киеве: исторический очерк и современное состояние обители. – Одесса,
1902; Лебединцев П.Г. Киево-Михайловский Златоверхий монастырь в его прошлом и
настоящем состоянии. – К., 1885.
3 Дегтярьов М.Г., Реутов А.В. Михайлівський Золотоверхий монастир. – К., 1997. – 159 с.;
Клос В. Історія Свято-Михайлівського Києво-Золотоверхого монастиря. – К., 2006. –
333 с.

5
Слід зазначити, що Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир свого
часу вирізнявся потужним архівом і не менш важливою бібліотекою. Історія
останньої уважно досліджена В. Ульяновським та О. Кошіль4. А от понищений і
розпорошений архів обителі грунтовно ще не вивчався. Це завдання полегшує
наявність збережених копійних книг, так званих “книг-архівів”.
Матеріали “книги-архіву” Свято-Михайлівського Золотоверхого
монастиря мають важливе значення як історичний артефакт ХVІ–ХVІІІ ст. Вони
містять цінну, часто унікальну інформацію щодо історії даної обителі у
ХVІ–ХVІІІ ст., її філій та деяких інших монастирів, дають можливість
встановити імена настоятелів та час їхньої каденції, частково й склад
монастирської братії, важливі факти біографій видатних діячів Української
Православної Церкви і української культури. Вони є першорядним джерелом для
вивчення майнового стану Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря,
динаміки його змін, розмірів і кордонів маєтностей, кількості залежних селян і
обсягу виконуваних ними повинностей тощо. При цьому тут фіксується чимало
топонімів та гідронімів, часто вже неіснуючих; свідчення документів
монастирської “книги-архіву” дають підстави переглянути час виникнення
деяких населених пунктів.
Не менше значення мають матеріали даної “книги-архіву” для вивчення
генеалогії, в першу чергу, козацької старшини і заможного міщанства, для
вивчення історії адміністративно-судових органів Гетьманщини (Генеральна
військова канцелярія, полкові й сотенні канцелярії, гродські суди, магістрати
тощо). Цей збірник є цінним джерелом не тільки з історії Свято-Михайлівського
Золотоверхого монастиря у Києві, але й Української Православної Церкви в
цілому, соціально-економічної, політичної та культурної історії України
ХVІ–ХVІІІ ст., насамперед Гетьманщини. Не випадково збірник все більше
привертає увагу дослідників, зокрема частина його документів була вже
опублікована у різних наукових часописах5.
Варто висвітлити ще деякі аспекти, пов’язані з інформаційними
можливостями збірника. Найраніші за хронологією його документи були
створені польським королем і великим князем литовським Сигізмундом

4 Ульяновський В., Кошіль О. Старожитня бібліотека Михайлівського Золотоверхого
монастиря. Вип.1. Спроба реконструкції кириличної збірки. – К., 2008.
5 Мицик Ю.А. Деякі універсали польських королів середини ХVІІІ ст. у зібранні
Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського
// Рукописна та книжкова спадщина України. – К., 2007. – Вип. 12. – С. 265–276;
Мицик Ю.А. З документів до історії Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря
у Києві ХVІ–ХVІІІ ст. // Сіверянський літопис (далі – СЛ). – 2007. – № 5. – С. 28–43;
Мицик Ю.А. Документи Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря // СЛ. – 2000. –
№ 6. – С. 39–48; Мицик Ю.А. Універсали гетьмана Івана Мазепи Свято-Михайлівському
монастиреві у Києві // СЛ. – 2002. – № 2. – С. 18–31; Мицик Ю.А. Гетьман
І. Скоропадський – покровитель Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві
// СЛ. – 2000. – № 4. – С. 50–81; Мицик Ю.А. З документації Свято-Михайлівського
Золотоверхого монастиря ХVІІ–ХVІІІ ст. (маєтності в Острі) // СЛ. – 2008. – № 3. –
С. 52–68; № 5. – С. 29–51; Св. Костянтин Острозький як покровитель Свято-
Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві // Національний університет
“Острозька Академія”. Наукові записки. Історична серія. – Острог, 2008. – Вип. 13. –
С. 26–43; Мицик Ю.А. Гетьман Іван Мазепа як покровитель Свято-Михайлівського
Золотоверхого монастиря у Києві // Іван Мазепа та його доба. Історія, культура,
національна пам’ять. – К., 2008. – С. 261–270.

6
(Зигмундом) І Старим (панував у 1520–1548 рр.) і його сином та спадкоємцем
Сигізмундом-Августом ІІ (панував у 1548–1572 рр.). Це привілеї (універсали-
привілеї), стверджувальні універсали та накази, якими згадані королі сприяли
відродженню монастиря, запустілого ще внаслідок нашестя Батия у 1240 р.
Королі надавали монастиреві маєтності (землі, села, угіддя), нерухомість,
насамперед млини, підтверджували його права на володіння ними, боронили
монастирські маєтності від розшарпання та незаконного відчуження, від
посягань навіть впливових осіб вищого стану. Звичайно королі дбали насамперед
про посилення своїх позицій серед православних, але не можна зводити їхні дії
до чисто прагматичних. Досить згадати, що в тогочасній православній опінії
Сигізмунд І Старий та його син Сигізмунд-Август тішилися славою досить
прихильних до Православної Церкви королів. Свої універсали та накази королі
адресували відомим в українській історії особам – київському воєводі Андрію
Немиричу, князеві Андрію Сангушку-Кошерському. Наведені нижче документи
змальовують досить повну картину монастирського землеволодіння у ХVІ ст.,
свідчать про тогочасних ігуменів (Макарій, Підоприсвіт, Симеон) і термін їхньої
каденції, взаємовідносини братії з владою тощо. Важливими є також документи
київських воєвод. Їх авторами були, насамперед, св. Костянтин Острозький
(помер у 1608 р.), який виступає в ролі надійного покровителя Свято-
Михайлівського Золотоверхого монастиря. Варто відзначити і князя Григорія
Олександровича Ходкевича (помер у 1572 чи у 1573 р.) – засновника старшої
гілки даного роду. Григорій Ходкевич був підкоморієм Великого князівства
Литовського у 1544–1559 рр., київським воєводою у 1555–1559 рр.,
гетьманом польним литовським у 1561–1566 рр. і гетьманом великим
литовським у 1566–1572 рр., відзначився і як прихильник православної віри і
меценат (саме він прийняв у Заблудові Івана Федорова та Петра Мстиславця, які
там друкували свої книги). Не менш важливими є документи, які вийшли з-під
пера дещо нижчих верств населення і дійшли переважно у вигляді виписів з
київських гродських та земських книг. До речі, саме тут згадується як судовий
урядовець “Виговський” – майбутній гетьман Іван Виговський або його рідний
дядько. Також в унікальному збірнику йдеться про надання маєтностей Свято-
Михайлівському монастиреві ще київським князем Володимиром Мономахом
(панував у 1113–1125 рр.), про урочище “Володимирова груша”, яке можна
пов’язати як з вищезгаданим князем, так і з Володимиром Святим та
Володимиром Ольгердовичем.
Ще здавна Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир отримував
допомогу з рук своїх благодійників, котрі приходили з нею у тяжкий для обителі
час. Серед гетьманів України благодійниками і покровителями монастиря були
Б. Хмельницький, І. Виговський, Ю. Хмельницький, І. Брюховецький,
І. Самойлович, І. Мазепа, І. Скоропадський та ін. Ясно, що без усіх цих
документів не може бути й мови про якісне видання багатотомної археографічної
серії “Український Дипломатарій ХVІ–ХVІІІ ст.”, куди мають увійти документи,
створені гетьманами України та Війська Запорозького, кошовими отаманами,
козацькою старшиною в цілому. І тут бачимо, що доля документів різних
гетьманів суттєво різнилася. Якщо універсали Богдана Хмельницького Свято-
Михайлівському монастиреві були вже давно введені до наукового обігу
і активно використовувались дослідниками, то цього аж ніяк не скажеш про
універсали інших гетьманів. Розпочнімо з універсалу-привілею гетьмана
7
Івана Виговського – єдиного наданого цим гетьманом Свято-Михайлівському
Золотоверхому монастиреві. Цим документом Виговський ствердив універсал на
млин на р. Красній під Трипіллям свого попередника Богдана Хмельницького від
15.VІ.1655 р.6 Однак згаданий універсал Виговського викликає певні сумніви.
І копія, і оригінал даного документа, з котрим ми теж ознайомлені, свідчать, що
Виговський видав універсал 18.Х.1659 р. Однак відомо, що Виговський на той
час уже склав булаву, і формально новим гетьманом став Юрій Хмельницький.
В усякому випадку, Виговський уже не міг знаходитися в Києві, де сиділи із
своїми військами московські воєводи, яких не вдалося вибити ще рік тому, під
час російсько-української війни 1658–1659 рр., Данилу Виговському. Помилку в
даті могла викликати описка, але це маловірогідно. Очевидно, Виговський видав
свій універсал “заднім числом”, хоча не можна виключати й вправної
фальсифікації.
Цікаво порівняти кількісні показники надань монастиреві різними
гетьманами. Більшість гетьманів надавали обителі один (І. Виговський,
І. Брюховецький, Д. Многогрішний, І. Самойлович) або два-три універсали
(Б. Хмельницький, Ю. Хмельницький). На цьому тлі вражає кількість надань,
здійснених Іваном Мазепою та Іваном Скоропадським.
Окремо варто зупинитися на універсалах та листах Івана Мазепи. Життя
й діяльність цього гетьмана досліджені далеко не тою мірою, як того заслуговує
цей видатний державний і політичний діяч України. Документальна спадщина
Мазепи, котрий гетьманував 21 рік, є колосальною, а самих тільки універсалів
сучасний український археограф І.Л. Бутич видав кілька сотень7. Отже,
перейдемо до розгляду наведених тут документів у хронологічній послідовності.
Перший із них – стверджувальний універсал, яким Мазепа засвідчував право
монастиря на володіння млинами у старій частині м. Остер (№ 42). Цей документ
важливий уже тим, що уточнює час ігуменства у Свято-Михайлівському
монастирі Сильвестра Головчича. Якщо дореволюційний дослідник історії
монастиря ієромонах Євстратій (Голованський) визначав час його ігуменства як
1684–1697 рр., то сучасні автори (М. Дегтярьов та А. Реутов) необґрунтовано
звузили ці хронологічні межі до 1690–1697 рр.8 Наведений далі універсал чітко
показує, що С. Головчич уже в 1688 р. був ігуменом, і тому саме о. Євстратій мав
рацію. У документі згадується і про млин Дворецьких. Без сумніву, йдеться про
відомий козацько-старшинський рід Дворецьких, найвидатнішим представником
якого був київський полковник Василь Дворецький (наказний – у 1656–1659 рр.,
повноправний – у 1659–1668 рр.). Його син Іван Дворецький обіймав посаду
київського полкового судді (у 1692–1694 рр.), а перед тим – остерського
сотника (у 1680–1690 рр.). Врешті, універсал спочатку було адресовано
київському полковникові, а ним був у той час Костянтин Солонина
(полковникував у 1671–1682, 1687–1689 рр.).

6 Документи Богдана Хмельницького. 1648–1657 рр. – К., 1961. – № 320.
7 Універсали Івана Мазепи. 1687–1709. – К.; Львів, 2002; Універсали Івана Мазепи
(1687–1709). – Ч. ІІ. – К.; Львів, 2006; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах /
С. Павленко. – К., 2007.
8 Голованский Е. Киево-Златоверхо-Михайловский первоклассный монастырь и его скит
Феофания. – К., 1878. – С. 123; Дегтярьов М.Г., Реутов А.В. Михайлівський
Золотоверхий монастир. – К., 1997. – С. 91.

8
Два універсали № 43, 48 стосуються монастиря опосередковано, через
напис на маргінесах: “не потребен” (ймовірно, рукою одного із ігуменів
у середині – другій половині ХVІІІ ст.). Але це запис пізнішого часу. Той, хто
вносив копії цих документів до збірника, небезпідставно вважав, що деякі
документи попередніх власників монастирських маєтностей могли
б знадобитися у потенційних судових процесах, котрих в історії монастиря не
бракувало. Іоаникій Сенютович, який був ігуменом Свято-Михайлівського
монастиря у 1700–1715 рр., купив або отримав (зокрема у рідні Григорія Гамалії,
лубенського полковника у 1668–1670, 1687 рр.) такі маєтності, як Крехаїв,
Боденьки, Бодаква, Хрулі та ін. Насамперед, слід вказати на заповіт Марії
Василівни Гамалії, котра передала монастиреві своєю останньою волею згадані
дві останні маєтності. В універсалі № 43 згадується с. Євминки – нині досить
знаний населений пункт Чернігівщини, що лежить майже на її сучасному кордоні
з Київською областю. Чотири універсали № 42–43, 48–49 адресувалися
тодішньому київському полковникові Костянтину Мокієвському, каденція якого
припадає на 1691–1708 рр., а також сотнику Сенчанської сотні Лубенського
полку Михайлові Гамалії (сенчанський сотник у 1690–1694 рр.) (№ 71–72).
Останнє дещо пояснює причину того, що маєтності Гамалії були надані йому
саме у Сенчанській, а не якійсь іншій сотні. В універсалі № 71 міститься
посилання на царську волю та наказ командуючого московськими військами
в Україні князя Г.Г. Ромодановського, названого в копії Ромадановським
через описку.
В універсалі № 44 Мазепа стверджував ряд маєтностей Свято-
Михайлівському монастиреві. До цього його спонукало також клопотання
тодішнього генерального писаря (у 1687–1699 рр.) Василя Кочубея, котрий теж
виступив у ролі благодійника обителі. У листі В Кочубея до С. Головчича від
11.VI.1693р. повідомляється про позитивне рішення гетьмана щодо видання
з канцелярії потрібного універсалу (№ 99). Сам же універсал було підписано
гетьманом місяць по тому 12.VII.1693 р. Мазепа, видаючи даний універсал,
супроводив його своїм листом, і підкреслив, що крім стверджених маєтностей
монастир отримав податки з млинів, котрі традиційно надходили на утримання
війська, а саме: “покабанщина” і “поколіщина”. У першому випадку податок
сплачувався в залежності від кількості свиней, що відгодовувалися звичайно при
кожному млині, а у другому – від кількості млинових коліс, тобто від потужності
млина. У даному універсалі Мазепа згадував про надання своїх попередників,
насамперед Б. Хмельницького. Дійсно, у своєму оборонному універсалі від
12.ХІ.1649 р. Хмельницький згадує як про монастирську власність села Глеваху,
Малютинку та Юрівку. Ці старі села, відомі щонайменше з ХVІ ст., існують
і нині. Глеваха – великий населений пункт на Київщині, що лежить південніше
від Боярки. Малютинка знаходиться у Васильківському районі, а Юрівка –
у Києво-Святошинському районі Київської області. Своїми іншим універсалами
від 21.V.1654 р. та 22.V.1654 р. Хмельницький надав монастиреві містечко
Вигурівщину разом із міщанами. Нині це один з мікрорайонів Києва у його
лівобережній частині. Історія даного населеного пункту досліджена ще
недостатньо. Вигурівщина була власністю шляхетського роду Вигур (Викгур),
відомого з ХVІ ст. Свято-Михайлівський монастир мав там з 1521 р. сіножаті та
озера, дані київським воєводою Немиричем. У 1553 р. один з Вигур заповідав
свою маєтність монастиреві. У збірнику знаходимо і лист-наказ князя
Костянтина Острозького, київського воєводи, котрий створював комісію для
9